Завдання для групи 2

Основу господарства давніх слов’ян становило орне землеробство. Поле орали дерев’яним ралом, що мало вузький залізний наконечник – наральник. У господарствах слов’яни тримали велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней, свійську птицю. Завдяки полюванню мали додаткові харчі та хутро. Займалися також бортництвом – збиранням меду диких бджіл, які селилися в бортях (штучних гніздах). Археологи в давньослов’янських поселеннях часто знаходять гачки, що свідчить про зайняття рибальством. Велику роль у давніх слов’ян відігравало збиральництво, особливо в неврожайні роки. Збирали ягоди, гриби, дикоростучі плоди, горіхи, жолуді.

Давні слов’яни займались також ливарництвом та обробкою металів. Кожна громада мала свого майстра-коваля. Довгий час слов’яни керамічні вироби ліпили руками і зрідка оздоблювали візерунками. Вищого рівня гончарство досягло в черняхівців, які у своїх майстернях вже використовували гончарний круг та спеціальні гончарні горни для випалювання посуду.

Високої майстерності досягли черняхівці і в деревообробному ремеслі. Археологи в їхніх поселеннях знаходять досить великі набори теслярських та столярних інструментів: сокири, струги, тесла, долота, свердла, пили. Теслярі виготовляли меблі, сани, човни, рала, хатнє начиння та ін. У черняхівців існували також майстерні для виготовлення скляного посуду. Вчені припускають, що вони могли належати римським ремісникам. Такі види ремісничої діяльності, як прядіння, ткацтво, обробка шкіри забезпечували давніх слов’ян речами повсякденного вжитку (одягом, взуттям тощо).

Значну роль у господарстві черняхівців відігравала торгівля з Північним Причорномор’ям, римськими провінціями, населенням Центральної Європи та Балтії. Основними торговельними шляхами були річки Дніпро та Дністер. Зі слов’янських земель в інші краї вивозили здебільшого зерно, мед, віск, хутро, шкури. Натомість увозили різноманітний посуд, вино, олію, вироби зі скла, срібла, бронзи й золота.

Давні слов’яни були язичниками. Вони обожнювали сили природи, вірили в потойбічне життя як продовження земного. Поклонялися божествам сонця і вогню (Сварог, Дажбог або Даждьбог, Хорс), вітру (Стрибог), грому та блискавки (Перун), богу – покровителю худоби, родючості та добробуту (Велес). Окрім згаданих, у різні часи існувало безліч інших божеств. Своїх окремих богів мали племена, роди і родини.

Поклонялися давні слов’яни також духам, що населяли ріки, озера, ліси тощо. З літописів відомі, зокрема, дух лісу – лісовик (гайовик), дух води – водяник, поля – полудниця та ін. Вірили також у демонів, що шкодили людям: упирі, вовкулаки, біси, русалки. 

Археологи знаходять у давньослов’янських поселеннях святилища – капища. Там стояли кам’яні ідоли та жертовники. На таких святилищах язичницькі жреці – волхви – виконували обряди та ворожіння за майбутній урожай, добробут і процвітання роду. Вони вважалися посередниками у спілкуванні з богами, знавцями з народної медицини.