Завдання для групи 3

Давні слов’яни були язичниками. Вони обожнювали сили природи, вірили в потойбічне життя як продовження земного. Поклонялися божествам сонця і вогню (Сварог, Дажбог або Даждьбог, Хорс), вітру (Стрибог), грому та блискавки (Перун), богу – покровителю худоби, родючості та добробуту (Велес). Окрім згаданих, у різні часи існувало безліч інших божеств. Своїх окремих богів мали племена, роди і родини.

Поклонялися давні слов’яни також духам, що населяли ріки, озера, ліси тощо. З літописів відомі, зокрема, дух лісу – лісовик (гайовик), дух води – водяник, поля – полудниця та ін. Вірили також у демонів, що шкодили людям: упирі, вовкулаки, біси, русалки. 

Археологи знаходять у давньослов’янських поселеннях святилища – капища. Там стояли кам’яні ідоли та жертовники. На таких святилищах язичницькі жреці – волхви – виконували обряди та ворожіння за майбутній урожай, добробут і процвітання роду. Вони вважалися посередниками у спілкуванні з богами, знавцями з народної медицини.