Прочитайте уривки з писемних джерел. Доберіть з них відомості про: а) суспільний устрій; б) умови життя; в) риси характеру; г) військову вдачу; д) звичаї та вірування склавинів і антів. 

Візантійський історик VІ ст. Прокопій Кесарійський, праця «Готська війна»

«Ці племена, склавини й анти, не управляються однією людиною, але з давніх часів живуть у народоправстві (демократії), і того всі справи. Чи щасливі чи лихі, вважаються спільними. І в усіх інших справах однаково ведеться в обох цих варварських народів і встановилося давно. Єдиного бога, що надсилає блискавку, визнають єдиним владикою всіх, і жертвують биків, і здійснюють інші священні обряди. Не знають долі (фатуму) і зовсім не визнають, щоб вона мала якусь силу над людьми, але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють вони за життя своє, якщо не загинуть, жертву богу, і врятувавшись, жертвують, що обіцяли, і думають, що тією жертвою спасли собі життя. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм всім і з тих жертв ворожать. Живуть вони в жалюгідних халупках, на великій відстані одна від одної, наскільки можливо міняючи часто місце поселення. 

Виступаючи на битву, ідуть здебільшого маючи в руках щити і списи, а нагрудників не одягають. Деякі не мають ані сорочки (хітона), ані плаща, але тільки в коротких штанах, підтягнутих широким поясом на стегнах, стають битися з ворогами. В обох народів мова одна, проста і варварська. Виглядом вона також не різняться поміж собою. Всі вони високі й надзвичайно міцні. Тілом і волоссям білі або золотисті, і не впадають зовсім в чорне, а рудуваті всі. Спосіб життя вони мають суворий і зневажають зручності, як масагети, і дуже брудні, як і ті. Але вони зовсім не злі і не підступні і в простоті вони немовби зберігають гунські звичаї. І навіть ім’я у слов’ян та антів було спочатку одне». 

Візантійський імператор та історик VІ ст. Маврикій Стратег, трактат «Тактика і стратегія»

«Племена склавинів і антів подібні за своїм способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов’ю до свободи, їх аж ніяк не можна схилити до неволі або покори у своїй країні. Вони численні, терплячі, легко переносять спеку, холод, дощ, брак одягу, нестачі їжі. До тих, хто приходить до них і користується гостинністю, вони ставляться ласкаво і по-приятельськи, привітно зустрічають їх... полонених вони не тримають у неволі, як інші племена, протягом необмеженого часу, але обмежуючи (час неволі) певним строком, пропонують їм вибрати: чи хочуть вони за якийсь викуп повернутися додому, а чи залишитися там у стані вільних і друзів.

Вони оселяються в лісах біля важкопрохідних рік, боліт та озер, роблять у своїх житлах багато виходів, щоб можна було урятуватись у разі небезпеки... Необхідні їм речі вони закопують у схованках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть мандрівне життя.

Битися зі своїм ворогом вони люблять у місцях, порослих густим лісом, у міжгір’ях, на кручах; з вигодою для себе вдаються до раптових нападів, хитрощів, і вдень, і вночі вишукуючи багато способів... Краще за будь-кого вміють вони переправлятися через річки і можуть довго залишатися у воді. У разі небезпеки вони покидають свої житла і поринають у глибінь води, тримаючи в роті довгі, порожнисті всередині стебла очерету, приготовлені саме для цієї мети...

Усі чоловіки озброєні в них невеликими дротиками, по два в кожного, а в декого, крім того, чудові щити, тільки занадто важкі, які затрудняють рух. Є в них дерев’яні луки і стріли, намазані отрутою... Не маючи над собою зверхника і ворогуючи один з одним, вони не визнають військового строю...»