§ 42 . Релігія, сім’я та звичаї римлян у період Республіки
§ 42. Релігія, сім’я та звичаї римлян у період Республіки
(практичне заняття)
Пригадайте! Що називається релігією? Яку роль відіграють релігійні вірування у житті людей?
1. Яким богам поклонялися давні римляни?
Обговоріть у класі! Порівняйте давньоримських богів з давньогрецькими. Що було спільного, а що – відмінного?
У житті римської громадянської общини велику роль відігравали релігія та звичаї. Кожен був зобов’язаний брати участь в обрядах своєї фамілії та громадянської общини. Римські боги були дуже схожі на грецьких: їх навіть називали і латинськими, і грецькими іменами.
Головним богом римлян був Юпітер (у греків – Зевс). Він вважався божеством денного світла та блискавки. На честь Юпітера римляни влаштовували Великі Римські ігри, які проходили щороку. У цирку, розташованому в долині між Палатинським та Авентинським пагорбами, проводили змагання атлетів і колісниць. Із часом храм Юпітера на Капітолії став головним храмом Рима. Бокові приміщення в храмі присвячувалися дружині та доньці Юпітера – богиням Юноні та Мінерві.
Діва Мінерва (грецька Афіна) була покровителькою наук, ремесел, мистецтва. Юнона[1] (грецька Гера) була богинею одружених жінок. На її честь 1 березня відзначали свято – матроналії.
Селяни вшановували богів землеробства. Господаркою хлібних полів була Церера (грецька Деметра), богом вина – Лібер (грецький Діоніс). Богиня Діана (грецька Артеміда Ефеська) вважалася покровителькою всіх латинян і захисницею простих людей – плебеїв і навіть рабів. Храм Діани на Авентині був притулком для рабів-утікачів.
Великою шаною користувався у римлян бог війни Марс (грецький Арес), якого вони вважали своїм прабатьком. Як покровителя народних зборів, його ще називали Квірином. Зазначимо, що Квірином римляни іноді називали свого першого царя Ромула, якого вважали сином бога Марса, а самих римських громадян – квіритами.
[1] У північній частині Капітолію був окремий храм на честь Юнони-порадниці, латинською –
Монети. При храмі працювали ремісники, які карбували гроші. Звідси пішла назва «монета».
Капітолійська тріада: Мінерва, Юпітер, Юнона
Статуя Марса з римського Форуму Нерви
Скульптура Діани Версальської з маленьким оленем (Лувр)
Римляни вірили, що їхня держава існуватиме доти, доки горить вогонь Вести – богині домашнього вогнища. Діви-весталки, жриці Вести, зберігали потаємні святині, вивезені Енеєм із Трої. Вони також здійснювали дуже давні обряди та підтримували священне полум’я – вогнище всієї Римської держави.
Цікаво знати. У римлян, як відомо, було багато богів. Кожне явище, кожен предмет мали своє божество: зокрема, існували боги дороги, лісу, струмка, вогнища. Навіть зерно, кинуте в землю, мало свого окремого бога, друге божество відало ростучим колосом, третє – квітучим колосом, четверте – вже достиглим. 43 боги керували життям дитини: був бог першого крику дитини, бог колиски, бог дев’ятого дня дитини і т. д.
Сучасна реконструкція первісного вигляду храму Вести
Античні весталки (картина Жана Рау)
2. Яку роль у житті римлян відігравали релігійні обряди?
Поміркуйте! Яку роль відігравала релігія в повсякденному житті римлян?
Обряди мали великий вплив на життя римлян. Потрібно було знати, до якого бога звертатися в тому чи іншому випадку, які слова при цьому вимовляти, які давати обітниці та приносити жертви. Найменша помилка, на думку римлян, могла зіпсувати всю справу.
Попри вірування в одних і тих самих або схожих богів, греки та римляни ставилися до них по-різному. Римляни не створювали поем про життя й пригоди богів. Молитвами та обрядами вони прагнули одержати від них якусь користь. Богу пропонувалась певна жертва, а він мусив виконати те, про що його просили.
Реконструкція ларарія (музей у Неймегені)
Для допитливих. Легенда розповідає, як Нума Помпілій (один з римських царів) торгувався з Юпітером. «Ти принесеш мені в жертву голову», – вимагав Юпітер. «Добре, – відповідав цар, – ти матимеш головку часнику, яку я вирву на своєму городі». «Ні, я маю на увазі щось людське». «Добре, ти одержиш людське волосся». «Та ні, мені треба щось живе». – «Гаразд, додамо ще невелику рибку». Юпітер засміявся і на все погодився.
Серед римлян набули популярності ворожіння. Ворожили римляни на нутрощах жертовних тварин, вірили в небесні знамення. Знавцями прикмет (знамень) були авгури. Вони користувалися великим авторитетом: посилаючись на несприятливі прикмети, авгури могли розпустити народні збори чи відмінити вибори посадових осіб.
Кожна сім’я мала своїх домашніх богів-покровителів: ларів і пенатів. Пенати вважалися охоронцями дому, які дбали про благополуччя і добробут сім’ї. Звідси походить вираз «повернутися до своїх пенатів», тобто додому. Ларами називалися добрі душі померлих предків. Вони піклувалися про сім’ю та її благополуччя за межами дому. У кожного члена сім’ї був свій дух-покровитель, якого називали генієм.
У кожному давньоримському будинку було спеціальне місце поклоніння домашнім богам‑покровителям, яке називалося ларарієм. Це могла бути або спеціальна кімната або спеціальна шафа, ніша чи розпис на стіні. Щоранку римляни молилися біля ларарія, після трапез залишали підношення з їжею і вином, просили успіху і захисту, а при від’їзді – щасливої дороги. У дні народження та в інші сімейні свята ларарії прикрашали квітами.
Фреска ларарія з Помпей. Два лари танцюють навколо генія. Внизу зображена змія – уособлення родючості, процвітання (можливо, дух Везувію). Вона повзе до вівтаря. Сенс цієї картинки тлумачився так «достатку вам, добра, здоров’я»
Ларарій з Помпей
Питання для дискусії в класі! Римляни, на відміну від давніх греків, не наділяли богів винятковою красою і не розповідали про них історій. Чому? Чи не свідчить це про байдуже, споживацьке ставлення римлян до своїх богів?
3. Якими були особливості родинного життя та навчання дітей у Римі?
Працюємо в парі! Порівняйте родинне життя та навчання дітей в Римі часів Республіки та Афінах (чи Спарті). Що було спільного, а що – відмінного? Чим відрізнялося становище жінки в Римі та в Греції?
У царську добу та часи Ранньої Республіки римляни жили за «батьківськими звичаями». Головним у сім’ї був чоловік. Всі інші члени родини повністю йому підкорялися.
Дітей виховували в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків. Ідеалом молодого громадянина в Римі – це слухняний син і дисциплінований воїн. Хлопці здобували освіту переважно вдома: читати й писати їх навчали батьки, або письменні раби, зазвичай грецького походження – педагоги.
Згодом у Римі з’являються приватні школи. Там дітей навчали історії, геометрії, літератури та музики. З 14-ти років, після завершення початкової освіти, хлопчики приступали до вивчення філософії та красномовства. Після 18-ти років діти із заможних родин зазвичай продовжували навчання в Елладі й Александрії в тамтешніх філософів.
Кожен юнак мав пройти обов’язкову дворічну службу у військових таборах чи походах. Лише після цього він ставав повноправним римським громадянином.
Домашні боги (художник Дж. У. Уотерхаус)
Матрона (давня статуя)
Римлянин з бюстами своїх предків (давня статуя). Поміркуйте, чому римлянин зображений з портретами предків
Навчанням та вихованням дівчат зазвичай опікувалися матері. Їх навчали переважно ведення домашнього господарства, рукоділля (прядіння, ткацтва); музики, танців, грецької мови. Утім, у Римі були школи, у яких разом із хлопцями освіту отримували й дівчата. Вважалося почесним, якщо про дівчинку казали, що вона освічена.
Римські жінки користувалися великими правами та пошаною в суспільстві. Одружена римлянка називалася матроною. Вона була повною господинею в домі. Благородним заняттям жінки було прядіння вовни. На відміну від грецьких жінок, римлянки могли вільно виходити поміж люди. Римські матрони ходили з чоловіками в гості та були присутні на домашніх бенкетах.
В основі римського чоловічого йжіночого костюмів була туніка[1]. Зверху на туніку чоловіки-громадяни вдягали тогу – полотно вовняної тканини, яку драпірували навколо тіла через ліве плече так, що руки залишалися вільними. Знатні римлянки поверх туніки носили столу, ширшу і довшу, чим туніка. Якщо туніка була з рукавами, столу вдягали без них, і навпаки. Верхнім жіночим одягом був плащ, що драпірувався і нагадував формою грецький гіматій – палла.
[1]Туніка являла собою перекинуте на плечах полотно завдовжки до колін (чоловіча) або до кісточок (жіноча), з вирізом для голови. Боки зшивали, залишаючи отвори для рук (пізніше стали пришивати рукави).