У Римі були також свого роду «таксі-колісниці». На вісь колісниці закріплювали простий «таксометр», який був звичайним тазом. Після певної стадії їзди (приблизно 200 метрів), у нього падав невеликий камінчик. За кількістю камінчиків, що опинилися в тазі, і визначалася оплата проїзду.

[1] Паланкін – засіб пересування у вигляді критого крісла або ложа, закріпленого на двох жердинах, яке переносили носильники.

З кінця Республіки в Римській імперії розпочинається ера будівництва, своєрідний «будівельний бум», і продовжувався він до часів падіння Імперії.

З обтесаних і припасованих один до одного каменів вони навчилися будувати дугоподібні перекриття – арку, склепіння й купол. Арки (від латинського слова arcus – дуга) використовували при будівництві мостів, водогонів та інших споруд. Щоб надати храмам і залам більшої висоти і величності, робили дугоподібні стелі – склепіння. Куполом називають стелю у вигляді перевернутої величезної чаші.

«Храмом усіх богів» римляни називали Пантеон, який є зразком купольної будівлі. Це кругла споруда, перекрита куполом (одним з найбільших у світі). Крізь величезне кругле вікно посередині купола ллється потік світла, який розсіюється по краях просторої зали. Контраст світла та напівтемряви створюють таємничий, молитовний настрій.

Наприкінці І ст. у Римі імператори з династії Флавіїв побудували амфітеатр, відомий у світі як Колізей. Ця грандіозна споруда вміщувала понад 50 тис. глядачів, які приходили подивитися на гладіаторські бої, цькування звірів. Іноді тут влаштовували морські бої. Для цього через підземні труби арену Колізею наповнювали водою. Навколо арени містилися чотири яруси місць для глядачів; їх висота – 48 м (це сучасний 19-поверховий будинок). Для захисту глядачів у спеку над Колізеєм натягували покриття з парусини, а спеціальні фонтани зволожували повітря.Усередині амфітеатр був облицьований мармуром та оздоблений різноманітними прикрасами. І в наш час руїни цієї величної споруди – своєрідна прикраса Рима.

Серед архітектурних пам’яток Стародавнього Риму особливе враження справляють водогони, які називали акведуками. Вони являли собою довгі ряди арок, що підтримували глиняні труби, якими текла вода з гірських джерел, що були за багато кілометрів від міст. Їх будували з блоків тесаного каменю. Великі жолоби піднімали на високі міцні аркади^[1]. УРимі працювало 11 водогонів, три з них працюють дотепер.

По акведуках вода надходила у фонтани, з яких її можна було брати для пиття, та громадські лазні – терми, доступні для усіх вільних людей. Римські міста також прикрашали тріумфальними арками та колонами. Їх зводили на честь великих перемог. Так, на честь взяття імператором Титом Єрусалима було споруджено тріумфальну арку. З попереднього уроку ви довідалися про колону Траяна.

[1]Аркада – ряд однакових за формою і розміром арок, що спираються на стовпи або колони.

Рим був містом контрастів. Громадські будівлі й будинки багатіїв вражали пишнотою оздоблення та зручностями – там були водогін, каналізація, опалення тощо. Підлоги храмів, палаців, базилік, будинків знаті прикрашалися чудовими мозаїчними орнаментами і навіть цілими картинами. Кімнати були оздоблені статуями, а стіни прикрашали розписами. Дім заможного римлянина мав внутрішній двір, де сім’я проводила свій вільний час.

Більшість римлян проживали в багатоповерхових будинках – інсулах. На нижніх поверхах, побудованих з каменю, селилися зазвичай громадяни середнього статку. Деякі квартири були великі й розкішні, складалися з декількох кімнат. На перших поверхах часто були крамниці й майстерні. Удорогих квартирах вікна були зі скла чи слюди.

Утім, були й багатоквартирні будинки для незаможних верств населення. Біднота в Римі тулилася в маленьких кімнатках на верхніх дерев’яних поверхах. Водогону в таких будинках не було, не було й каналізаційних трубопроводів, тому часом помиї виливали з вікон прямо на вулицю.