Найвідомішим поетом того часу був Вергілій, який уславився своєю поемою «Енеїда». Написана урочистим і гучним віршем, поема прославляє мужність, побожність, вірність, повагу до старших. У ній ідеться про сина Венери, одного із захисників Трої – Енея, на честь якого і названо поему.

Вергілій продовжив розповідь Гомера про Троянську війну. Поема починається з того, як з палаючої Трої Еней виносить на плечах свого старого батька. Після незвичайних пригод він оселився в Італії, заснував нову державу і започаткував рід Юліїв, з якого походили Юлій Цезар та Октавіан Август. У поемі стверджувалось, що ніби самими богами римлянам дано право на світове панування: «Ось тобі, римляне, буде мистецтво. Пам’ятай, що ти маєш народами правити, встановлювати їм мир, слабосилих милувати та упокорювати гордовитих». «Енеїда» на довгі століття стала найпопулярнішим твором римської літератури.

Після Вергілія відомим поетом у Римі був Горацій. Він вважався щирим другом Мецената і користувався його підтримкою. У своїх творах поет оспівував просте сільське життя на лоні природи, звеличував Італію з її найродючішими та найкращими землями усвіті. Як і Вергілій, він прославляв Августа, завдяки якому римляни живуть у мирі та спокої: «Ні заколоту, ні насильницької смерті не боюся, доки Цезар править землею».

Видатним твором Горація є ода[1] «Пам’ятник», яку наслідувало багато поетів. Найкращим пам’ятником людині є її творчість, стверджував поет. Такий пам’ятник не зруйнує незчисленна низка років, він міцніший за мідь, величніший за піраміди: «Весь я не помру, більша частина від мене не підвладна смерті, і зростатиме слава моя, вічно нова, доки на Капітолій виходитиме жрець з мовчазною весталкою».

[1] Ода – невеликий ліричний твір, присвячений видатній особі або події.