Хто такі сармати?

Спустілий скіфський степ між Доном та Дніпром у ІІІ–ІІ ст. до н. е. зайняли нові кочівники. Давні греки та римляни називали їх савроматами, або сарматами, що з давньоіранської перекладається як «оперезаний мечем». «Ці останні багато років по тому, зробившись сильнішими, спустошили значну частину Скіфії та, до ноги винищуючи переможених, перетворили більшу частину країни на пустелю», – писав про них давньогрецький письменник Діодор Сицилійський.

Сармати були іраномовними, спорідненими зі скіфами, кочівниками. Геродот переповів легенду, за якою вони були нащадками дітей скіфських юнаків та войовничих жінок – амазонок. На спорідненість скіфів і сарматів указують і археологічні знахідки.

Археологи не знайшли жодного сарматського поселення, лише їхні кургани. Звідси випливає, що сармати були кочовими скотарями, причому з досить рухливим типом кочування. Вони також були вправними та жорстокими воїнами. У військових походах брали участь і жінки, саме їх часом ототожнюють з легендарними амазонками. Основу війська сарматів становила легка кіннота. У бою воїни користувалися луками, мечами й списами.

Упродовж шести століть сармати панували в приазовських і причорноморських степах. Проте в ІІІ ст. їхньому пануванню настав кінець. Першого нищівного удару завдали готи, а в ІV ст. їх перемогли гуни.

Чоловічий та жіночий одяг сарматів (художня реконструкція)