5. Біблія як історичне джерело історії народів Близького Сходу.

Працюємо разом! Висловіть судження, чому Біблію можна вважати історичним джерелом. Наведіть аргументи.

Перекази про далеке минуле єврейського народу дбайливо зберігали старійшини та пророки, які стояли на чолі єврейських племен. Від покоління до покоління передавалися ці перекази та легенди. Згодом вони були записані і увійшли до Біблії.

Бі́блія (з грец. βιβλία – книги) – священна книга християн, яка поділяється на дві частини (Старий Заповіт та Новий Заповіт) і складається з окремих книг, написаних різними авторами.

Найдавнішою частиною Біблії є Старий Заповіт. Він містить перекази стародавніх євреїв, роздуми мудреців, давні закони та звичаї. У ньому розповідається про історію стародавніх народів Близького Сходу, передусім євреїв. Дані археологічних розкопок свідчать, що багато описаних у Старому Заповіті подій відбувалися в дійсності. Та слід пам’ятати, що в його тексті зустрічається чимало суперечностей. Тому вчені ставляться до історичної інформації у Біблії (як і в інших давніх текстах) критично.

Старий Заповіт став священною книгою не тільки у євреїв, а й у тих народів, серед яких поширилася християнська релігія. Про цю релігію та Новий Заповіт ви довідаєтеся, коли будете вивчати історію Стародавнього Риму.

Біблія є не тільки релігійною святинею для багатьох людей, а й великою пам’яткою наставницької художньої літератури та одним з найдавніших історичних джерел.