Міф про всесвітній потоп

Багато часу минуло відтоді, як з волі богів виникли перші люди. Стало їх багато на землі, і почали вони шумом і галасом своїм надто богам докучати. Розсердилися боги на людей і вирішили затопити всю землю. Але добрий бог Еа повідомив про це праведній людині на ім’я Утнапішті, сказавши: «Прийшов час рятувати свою душу! Побудуй величезний ковчег з міцним спорядженням і покрий дахом. Надійно просмоли його густою смолою. Потім заведи до нього рідних і близьких, усіх тварин із собою візьми, зерна не забудь, а після того, як сам зайдеш, двері усі надійно позачиняй і засмоли їх».

І накреслив бог Еа на землі малюнок того ковчега. Побудував Утнапішті ковчег, взяв із собою свою родину, умілих ремісників, а також свійських і диких тварин.

І ось чорна хмара затягла усе небо, грізно загримів бог грому. Вдень стало темно, як уночі. Почалася велика злива, а згодом потоп. Все живе на землі загинуло. Навіть богів потоп стрепенутися примусив.

Коли через шість днів і сім ночей закінчився ураган і визирнуло сонце, вода почала спадати. Випустив Утнапішті голуба, і прилетів він назад, не знайшов вільного від води місця. Випустив він ластівку, і вона повернулася ні з чим. Випустив крука, і знайшов крук сушу. Це була вершина великої гори. Причалив до суші ковчег, і вийшли з нього люди й тварини.

На вершині гори Утнапішті насипав очерету й хмизу, запалив вогонь і приніс богам жертву. Боги зраділи жертві і пробачили людям, які врятувалися від потопу.

Поміркуйте! Як у цьому міфі відбилися природні умови Південного Дворіччя?