У китайських великих сім’ях жили люди кількох поколінь, тому дитина будь-якого члена сім’ї вважалася цінністю. Дітей виховували у повазі до старших та традицій сім’ї. Діти гралися в різноманітні ігри: м’яч із пір’ям, «камінчики», «вовки та вівці». У Стародавньому Китаї були як державні, так і приватні школи. Надзвичайно популярними були приватні конфуціанські школи, оскільки навчання в них відкривало шлях для кар’єри чиновника[1]. Учителі в цих школах (їх часто називали «мудрецями») передавали не лише знання, а й певні погляди на сенс життя та суспільну мораль.

Навчання в давньокитайських школах діти розпочинали зазвичай із семи років. За навчання платили чималі гроші. Утім, це не зупиняло бажаючих. У деяких школах навчалося по декілька тисяч осіб.

[1] Для того, щоб отримати хорошу посаду в Стародавньому Китаї, потрібно було не лише навчитися грамоти, а й засвоїти основи наукових знань. Навіть існували конкурсні іспити на державні посади.