Якими були повсякденне життя та побут населення Мохенджо-Даро за археологічними джерелами?

Поміркуйте! У чому полягають особливості забудови Мохенджо-Даро? Чим це було зумовлено?

Особливий інтерес для науковців становлять руїни стародавнього міста Мохенджо-Даро, у якому, за даними археологів, проживало близько 30 тисяч осіб[1]. Широкі та довгі вулиці простягалися з півночі на південь. Їх перетинали інші, що йшли із заходу на схід. Ширина вулиць сягала 10 м. Вони перехрещувалися під прямим кутом. Очевидно, у місті користувалися транспортом на колесах. На перехрестях кути будинків заокруглені, щоб не заважати вуличному рухові.

[1] Слід відмітити, що м. Хараппа було більше за площею, але воно значно більше зруйноване.

Вулиці були забудовані дво- або триповерховими будинками з випаленої цегли. У кожному з них було внутрішнє подвір’я. Там готували їжу. Вогонь розводили в заглибленнях, які обкладали цеглою. На подвір’ях знайдено годівниці – це свідчить, що там тримали худобу.

На нижньому поверсі розміщувалися кухня, колодязь, приміщення для зберігання продуктів. Майже в кожному будинку було обладнано душ і вбиральню. Використана вода стікала у загальноміську каналізацію. У Європі такий комфорт з’явився лише через чотири тисячоліття.

На другому поверсі розташовувалися житлові кімнати. Будинки мали плоскі дахи з утрамбованою на них землею, де можна відпочити або поспати, якщо вночі було душно.

Крім житлових будинків, у місті були харчевні, крамниці, склади, майстерні. У центрі міста стояла укріплена цитадель, оточена стінами з вежами. Там було облаштовано великий басейн для ритуального обмивання.