Така вона розхристано-погана,

Така скривавлена й брудна,

Від крові й грабежу щоденно п'яна,

Розгуляна, розбещена, страшна,

А я ж за неї мріяв довгі літа,

Любив безтямно до снаги —

Була любов натхненно-сумовита

Й ламала бунтом всякі береги.

Тепер стою немов на кладовищі —

Дивлюсь, як блискають ножі

І ллється кров... О Ти, Найвищий!

Любить її хоч трохи поможи !

1919