Добридень наш — гіркаво-запахущий,

осотом і щирицею пропаx.

Куріє порох. Недалечко — шлях.

Зобіч од нього — сизі райські кущі.

Подертий бриль на голові. В руках —

тупа сапа: цупкий будяк колючий!

Вузенька постать на п'яти рядках

тобі за редьку гірше надокучить.

А потім глухо загуде гудок

парокотельні — й світ тобі розвидніє,

як озоветься наш городній бог

своїм ласкавим і гірким "добриднем".

Він із спецівки вийме хліба шмат —

і рідний степ ріднішає стократ.

1966