Бiй одлунав... Червоні знамена

Затрiпотiли на станції знов…

I до юрби полонених

сам комісар пiдiйшов.

Аж до кісток пропікає очима…

Хлопці стоять перед ним, як мерці…

П’яно хитається смерть перед ними,

Холодно блима наган у руці…

- Є гайдамаки мiж вами, я знаю.

Кожного кулi чекає печать.

…Стиснуто губи в останнiм вiдчаї.

Всi полоненi мовчать.

— Всі ж ви такі, як і я, чорнобриві!...

Жалко розстрілювать всіх!…

Гляньте навколо… І сонце, і ниви…—

Відповідь — сміх…

- Ну, так пощади не буде нiкому!

Вас не згадає замучений край!

… Вийшов один, i сказав комісару:

—Я українець, стрiляй!