Забуте ворухнулося і, як джміль,—

І раптом диво—ланцюги розкуто.

З доби, що—в пил, запущена ракета.

Вогнями—на все небо—серця мол.

Єдина мить, і світловий намул

Ледачу плоть— в всевиддя перекотить.

Життя, що досі— в затінку за кадром.

Наблизилося краєвидом з мальв,—

І несполучне — на всі боки—єдність.

Свідомість,— щораз глибша і всеїдніш,—

Ворушить пальцями — й на вогник—плутанину,

Що— на межі площин перетинання,

Де зовнішнє згортається в клубок.—

Галактику у грудях й голуби.