На Колимі запахло чебрецем

і руто-м'ятою, і кропивою.

Кохана сестро, дякую! З любов'ю

паду в про тебе спогади лицем.

А й спогади: сліпна коротка мить,

і ти в сльозах — обранена об мужа.

Квадратний отвір вахти, і байдужа

сторожа. І дрібненький син кричить:

"Татусю, до побачення!" А ми

вдивляємося в те, що не екрані

яви чи снива. О мої кохані

розлучні лада, як вас світ гнітить

об вас обпертий. Від рамена — крик,

високий зойк — у дві гінкі долоні,

неначе рури, мов многоколонні

голосники атлантових музик.