Тут вічна ніч. Але не та,

Що після стомленого світу

Клопітну землю обгорта

У ласці тихого привіту.

Тут вічна ніч. Вона не сни

Несе утішнії людині:

Землі занедбані сини

Помалу гинуть в домовині.

Замісто зірок золотих,

Ночей, і вроди, і принади,

В кутках далеких і страшних

Убогі блимають лампади,—

Неначе шабаш свій мерці

Сюди збирались святкувати

Й свої смердючі каганці

Де-де забули поховати

І розійшлись, і чутно стук

Глухий, зловісний в домовину...

Із всіх кутків могильний згук

Жаха незвичную людину...

Тут вічна ніч, тут повно вщерть

Страждання, розпачу і муки,

І звідусюди тільки згуки:

Стук-стук! тут ніч! стук-стук! тут смерть!

1906