Склистий сніг, так схожий на сіль,

І не сіється він, а січе,

Інших зим незагоєний біль

Не зникає з моїх очей.

Не забути до скону тих зим —

Не таких як оця зима.

Сніговії морозяний дим

Степ увесь до небес підійма.

Канонад вогнепальний вир

Батареї б’ють навісні

Й свіжі ями гарматних вирв

Пахнуть наче рілля на весні.

І нема ні доріг, ні мостів,

І притулку нема й переправ,

Кожний крок у собі умістив

Як закон — “Смертею смерть поправ”.

Тож біснуйся, хурделице, вий,

Заглуши батарейний рев,

По пустелі жени сніговій,

Де нема ні осель, ні дерев —

Тільки снігом зім’яте стебло,

Тільки скута морозом земля.

Хай впаду я у вирви тепло —

Навесні зарясніє рілля!