Далеко од родини

І на чужій, немилій стороні

Броджу понурим я за краєм України

І думаю про вас, слов’янськії пісні.

Один живу поміж чужими,

Нігде собі привіта не найду;

Куди не повернусь, куди я не піду,

Все я один із вами, жалібними,

Як той туман, що повесні

Лягає ранком по долині;

Отак від вас, слов’янськії пісні,

Туманить горе на чужині

Мене, журливого по Україні.

Чим думаю про вас я більше,

То тим на серці у мене

Становиться все гірше, гірше,

І я біжу у поле від нудьги,

І там на волі, на просторі

Святі пісні, свою нудьгу

Горам, долинам віддаю,

А сам таким заллюся горем,

Що аж ввесь світ покажеться мені

Нудним, сумним, слізьми облитим,

Темніше темної тюрми,

В могилу бачиться заритим!

Ох, тяжко жить на стороні:

Для тебе тут усі чужії;

Чужі дівки, чужі пісні,

І ясне сонечко темніє.

Чужа, далека сторона

Мені давно вже опостила;

По всякий час привітлива душа

Зове туди, де милая родина,

Уся в садках, та пишная така,

Мов квіт в невідомій долині, —

І де пісні слов’янської дівчини

Кохають серце козака!

Туди я думку шлю і сльози!

Коли ж, коли, великий Боже,

Мене пошлеш на рідний край,

Де мав я радість, мав я рай.