Підперезав село убоге

Гінкий вигадливий Дінець.

Блискуча, вквітчана дорога,

Срібляно хвильний манівець.

Біжить не спиниться ніколи.

Поміж гаями, по степах,

Лани оре широкополі

І щезне в хащах і горах.

Відкіль течуть сріблясті хвилі,

І як простують і куди.

І що ховається в тій сині,

Що прикотила їх сюди?

Не знаю я цього і, мабуть,

Ніхто не ма на це снаги.

Як те, що кличе мене й вабить

На ці таємні береги.

Відкіль прийшов, куди і по-що?

Що там згубив— чи може тут?

І хто мені ту жаль розтроще

І згубні чари злих отрут?

Хто розібўє старі кайдани,

Хто може “підвести ходи”?

…якісь таємні серця плани

Взяли і привели сюди.

І буду тут шукать, аж поки

Знайду природи джерело,

Й благать, щоб ясність цю і спокій

І моє серце там жило…

1910.