Очима жадібно вбираю

По самий обрій далину

Із крутояром і трамваєм

З кущем сухого полину.

А над усім, що відбулося

І відійшло у небуття,

Літає птиця безголоса,

Вода сміється, як дитя.

Покрила паморозь поріччя,

І паленіючі сади

Уже, неначе з потойбіччя,

Спокійно світяться з води.

І, піднімаючись на трасу,

Аж захлинається мотор,

І звуки атомного часу

В старий вриваються собор,

Який не двічі пересвідчивсь:

Усе розтане міражем,

І тільки тим багата Вічність,

Що наша пам'ять береже!