Я знов самітній... Смуток мій

Заснув, знеможений блуканням,

В душі моїй,

Як пусто скрізь перед світанням!

І тільки крок мій запізнілий

Бульвар тривожить опустілий,

Та серце піснею-риданням

Заснулий будить сум —

На муки й глум...

Зо мною плаче хтось?.. Ах, ні"!

В гущавині старого саду,

В німих пустелях,

Свою досвітню серенаду,

Свій гімн весні

Видзвонює в чарівних трелях

Співець кохання.

Ніхто не слуха... Тільки я

Свої утримані ридання

Вплітаю в трелі солов'я...

Я кличу знов загублену весну,

Я ятрю знов криваву рану

І молодість свою кохану,

Благословляю і клену:

Немає сил мовчать,

Утримать серце, щастям п'яне!

Хвилини йдуть...

Гей, час кінчать!

Небавом місто хиже встане —

І співи щастя, мук, любові

Заглушить гамір ярмарковий...

Ось він іде. наш вартовий:

— «Ідіть вже спати Сором, пане,—

Ви п'яні!» —Я? О, Боже крий...

Не я, мій кате,—серце п'яне...

1914