Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!

В лузі не гудіте!

Моє горе лягло спати,

Так не побудіте.

Ох, заснуло воно в серці,

Як в норі гадюка;

Наче легше мені стало,

Наче менше мука.

Цитьте, вітри! Цитьте буйні!

Горя не будіте!

Дайте мені, молодому,

Хоч на час спочити!

Бо те горе нескінченне,

Боже, надоїло;

Чую, серденько від його

В крові закипіло.

Що ж те горе колихало,

Від чого заснуло?

Мабудь, мила чорнобрива

К серцю пригорнула?

Сеї ласки я не знаю,

В сьому не кохаюсь:

Коли тяжко мені стане,

К дубу пригортаюсь!

Моє горе, моє люте

Вздохи колихали;

Сльози, пісні жалісливі

Його присипляли.

Уморили моє горе

Не жарти дівочі:

Ох, вибили його з сили

Безсоннії ночі.

Цитьте ж, вітри, не гудіте,

Нехай йому спиться!

Мука мені, як проснеться:

Душа розболиться!

Ой, загули буйні вітри,

Похилились лози:

Чую, горе моє встало:

Ой, де ж мої сльози?