Тихо над річкою в ніченьку темную.

Спить зачарований ліс.

Ніжно шепоче хтось казку таємную.

Сумно зітха верболіз.

Нічка розсипала зорі злотистії:

Он вони — в річці, на дні.

Плачуть берези по той бік сріблистії,

Стогне хтось тяжко вві сні.

Що йому мариться? Щастя улюблене?

В хвилях зрадливих життя?

Може, то серце нудьгує загублене,

Просить, шука вороття? —

Важко навіки минулому зникнутиі..

Нічка зітхає, мовчить.

Страшно, і сумно, і хочеться скрикнути —

Пітьму зловісну збудить.

1906