Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту

І ласки у зірок, у сонця просить,

У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю

І гірко і марно свій вік коротаю,

І в горі спізнав я, що тільки одна —

Далекеє небо — моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, —

Я очі на небо, мені веселіше!

Я в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,

Я б землю покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув

І в хмарах навіки от світу втонув!