От і простір занімів,

Замерзає тиха річка,

І далеко у пітьмі

Плинуть вікна електрички.

От уже і перший сніг

Піднімає темінь вгору,

Замітаючи поріг

І калину біля двору.

От і грудень лід вікном,

І синичка біля шиби

Зігрівається теплом

Їй покришеного хліба.

От уже старенький ліфт

Диха пахощами хвої,

Піднімаючи у світ,

Відщедрований тобою.

Біле диво з висоти

Тихо падає на місто.

Ніби хоче замести

Все, крім згадки про дитинство.

І мене сьогодні так

Зігріває сміх малечі,

Як накинутий піджак

Із чужим теплом на плечі.