Мене він кликав таїною світу —

Мурашник в лоні лісових висот,

Як небо кличе на чужу орбіту,

В казкове коло неземних істот.

В похід рушали полчища незлічні,

Несли на спинах іскорки роси,

Неначе справді воїни космічні,

Що прилетіли з Марса в ці ліси.

Руді зненацька атакують чорних,

Ворожі трупи віддадуть струмкам.

І велич цих походів неповторних

Історик їхній передасть вікам.

Відзначить він, що добрий був ужинок:

У надрах пнів і в затінку грибів

Руді забрали тисячі личинок,

Щоб виростить із них своїх рабів.

Удій медовий весь як є, без втрати,

Від них крилата власниця прийма.

Бо тут крилаті лиш аристократи —

Рабам на крила жодних прав нема.

Їх рабовласники чотирикрилі

Навчать вмирати в безумі атак.

Та прийде час: в кривавому горнилі

З рабів отих народиться Спартак.

І вчинить бунт у яблуневім листі,

Поділить між рабами сіру тлю.

Та вже вечірні сутінки імлисті

Готують шлях новому королю.

Він вийде із безкрилих…

Богорівні

В громади викраде собі права,

Щоб освятить в’язниці та катівні.

В серцях загасне іскорка жива.

Бунтар для них тепер не однокашник.

Не треба їм ані свобод, ні прав…

І сам я запалю отой мурашник,—

Хай кажуть там, що Бог їх покарав.

1966