О, ночі мої безсонні —

Роздвоєння розуму й серця,

Я наче в'язень у зоні

Між ними правічного герця.

Я чую — серце готове

Летіть на рідні пороги,

А розуму гостре слово

Шепоче слова остороги:

Пощо? Дитинства там тільки

Та юні залишився спогад.

Старечого серця біль ти

Вгамовуй в надії на Бога.

Могилок матері й тата

Вже там не залишилось навіть…

Мина річниця десята

Як люд обіцянками бавить

Захланне кланове кодло

Облуди майстрів і заглади

Яке на все, що завгодно

Готове піти задля влади.

Ще й нині там ідол кличе

У світле майбутнє… Не в казці

Миршавий Ленін стовбичить,

Як слон громіздкий африканський.

До стіп його на п'єдесталі

Й тепер недоумки-дебіли,

Як і раніш, поскладали

Троянди червоні і білі.

Як довго дійство дешеве

Триватиме — не для розваги?! —

Як не згадать Кулішеве

“Народе без… честі й поваги”?

Флорида, 2001