Технології

24.10.2025

Коваленко Л. І.

Тема: Технологія виготовляння пап’є-маше.

Пап'є-маше як вид мистецтва - це виготовлення виробів зі спеціальної маси, яка легко піддається формуванню, і вона має ту ж назву пап'є-маше. В дослівному перекладі з французського papier-mâché означає "жований папір". Маса пап'є маше робиться з суміші волокнистого паперу, клейкої речовини та додаткових наповнювачів.

Пластичний матеріал пап'є-маше приймає будь-яку форму, а отже, все обмежується лише власною уявою. Найбільш популярні вироби в техніці пап'є-маше такі: маски; біжутерія, прикраси; ляльки, іграшки; навчальні матеріали; статуетки, фігурки; декоративні тарілки, чашки, пляшки та інші види посуду.

Основою даної техніки є маса пап'є маше. Її не купують в готовому вигляді, а виготовляють власноруч. Є безліч різних рецептів для домашніх умов, це геть не складно і не затратно.

З чого ж зробити цю пасту для пап'є маше? Загалом має бути три компоненти: папір, клей та за потреби додаткові наповнювачі. В якості паперового компоненту можна взяти:

туалетний папір;
газети;
серветки;
яєчні лотки;
картон.

У якості клейової складової краще використати будівельний клей ПВА .

Робота з пап'є маше може бути виконана у два способи.

Класичний пошаровий спосіб: накладання мокрих паперових шарів на підготовлену основу-шаблон. Це може бути куля, тарілка, овоч або щось інше, що має потрібну форму. Кількість шарів може бути і до сотні, в залежності від виробу. Просочені клеєм смужки паперу розміщуються на формі шарами. Кожні 3-4 шари заготовку треба просушити, і тільки потім робити наступні.

Паперове тісто: ця технологія виготовлення пап'є маше передбачає створення з паперу маси, з якої далі ліпиться фігурка. Створення виробів нагадує процес ліплення з пластиліну або глини, але при цьому складніше робити дрібні деталі, наприклад, обличчя.

24.10.2025 Матвієнко Л.М.

Тема: Аплікація з паперу "Родинний оберіг"
Мета: Створити простий паперовий оберіг, розвиваючи дрібну моторику, увагу та творчість.
Тривалість: 45 хвилин
Матеріали: Кольоровий папір (3–4 аркуші), картон (1 аркуш А4), ножиці з тупими кінцями, клей-олівець, простий олівець, природні елементи (2–3 листочки, нитка).

Хід уроку

Вступ (5 хв)
- Прочитай або попроси батьків розповісти: оберіг – це річ, яка приносить радість і затишок у дім.
- Подивіться картинки оберегів (наприклад, квіти, сонце) у книзі чи на телефоні.
- Вибери, який оберіг хочеш зробити (наприклад, квітка).
Основна частина (35 хв)
- Крок 1: Підготовка (10 хв)
  - Візьми кольоровий папір.
  - Олівцем намалюй 5 простих форм: 3 кола (розмір, як монетка) і 2 смужки (довжиною 5 см, шириною 1 см).
  - Акуратно виріж форми ножицями. Якщо важко, попроси батьків допомогти.
  - Поклади форми на стіл, перевір, чи всі є.
- Крок 2: Створення оберега (15 хв)
  - Візьми картон (основа оберега).
  - Розклади форми на картоні, щоб вийшла квітка: кола – пелюстки, смужки – стебло.
  - Спробуй різні розташування, вибери найкраще.
  - Намаж клеєм-олівцем кожну форму ззаду і приклей до картону.
  - Притисни пальцем на 10 секунд, щоб міцно трималося.
  - Додай 1–2 листочка або нитку для прикраси (приклей так само).
- Крок 3: Завершення (10 хв)
  - Перевір, чи всі деталі міцно приклеєні.
  - Поклади оберіг на стіл, подивися, чи він гарний.
  - Якщо хочеш, додай ще одне коло чи листочок.
Заключна частина (5 хв)
- Попроси батьків сфотографувати оберіг.
- Постав оберіг на видне місце вдома (наприклад, на полицю).
- Подумай: що було найцікавішим у створенні оберега?

7.10. Юзвак М. Б. Технології

Тема: Випилювання осіннього гриба з фанери.

Мета:

Навчальна: Закріпити навички випилювання лобзиком, удосконалити техніку, поглибити знання про безпеку.

Розвивальна: Розвивати моторику, увагу, просторове мислення, творчість.

Виховна: Виховувати акуратність, терпіння, інтерес до столярної справи.

Корекційно-розвивальна: Коректувати увагу та моторику, розвивати самостійність, адаптувати завдання до можливостей учнів.

Тип уроку: Практичний.

Обладнання:

Фанера (20x20 см, 3-5 мм, з контуром гриба), лобзик, струбцина, наждачний папір, маркери.

Зразок гриба, окуляри, рукавички.

Хід уроку

1. Організація

Готовність: Робоче місце вдома (стіл, освітлення), пригадати правида роботи та техніку безпеки.

Мотивація: Показати зразок гриба, запитати: "Який гриб хочеш зробити?".

2. Повторення

Обговорення: "Як працює лобзик? Що перевіряємо перед роботою?".

Гра "Так-ні": Твердження (наприклад, "Лобзик тримаємо однією рукою?"), відповіді жестами.

Перехід: "Сьогодні зробимо осінній гриб ще краще!".

3. Техніка випилювання

Нагадування: Фанера - склеєні шари дерева, випилюємо гриб за контуром.

Кроки: Перевірити контур, зафіксувати фанеру, перевірити лобзик, випилювати повільно, шліфувати.

Корекція: Повторити рухи лобзиком у повітрі, проста мова.

4. Практика

Інструктаж: Роздати матеріали, картки з картинками.

Виконання: Учень працює самостійно з допомогою батьків.

Диференціація: Простий контур (капелюшок) або деталізований (ніжка, деталі).

Корекція: Паузи для розминки рук, похвала за самостійність.

Контроль: Безпека, нагляд дорослих.

5. Підсумок

Обговорення: "Який гриб вийшов? Що сподобалося?" (Показ через фото/відео).

Оцінювання: Похвала, наклейки, фокус на успіхах.

Рефлексія: Гра "Світлофор" (зелена - "Сподобалося", жовта - "Нормально", червона - "Важко").

6. Домашнє завдання

Придумати, як прикрасити виріб.

07.10.25р. Вч. Басанець В.Ф. Тема уроку: Випилювання лобзиком. Перш ніж приступити до роботи, інструменти треба привести в робочий стан, випробувати і підготувати все необхідне для роботи.

1. Підготовка матеріалу до роботи.

Як матеріал для випилювання (для початківців) рекомендується використовувати фанеру товщиною 3-5 мм, але високої якості. Перед нанесенням малюнку через копірку варто оглянути ребра взятого шматка фанери; якщо є навіть невелика ділянка, де середній шар чи шари мають «порожнечу», такий шматок використовувати не можна. Варто звернути увагу на нерівності фанери, сховані порожнечі і наявність у верхніх шарах сучків - при випилюванні вони можуть відскочити.

2. Інструменти і пристосування для випилювання лобзиком.

Для випилювання виробів з фанери необхідний такий набір інструментів і пристосувань: металевий лобзик, тонке шило з ручкою, невеликі напилки або надфілі, копіювальний папір (копірка), лінійка, олівець, спеціальна дощечка з струбциною, який ще називають столик для випилювання.

3. Будова лобзика. Пилочки, правила і прийоми їх закріплення.

1, 5 - затискачі; 2 - пилочка; 3 - рамка; 4 - ручка.

Металевий лобзик являє собою рамку, яка нагадує букву П, на вільних кінцях якої поміщені гвинтові затиски і ручка. У затискачі вставляють пилочку. Обов'язкова умова гарної роботи лобзика - це натяг закріпленої пилочки, що досягається здавлюванням вільних кінців лобзика перед закріпленням.

Порядок закріплення пилочки: спочатку її міцно закріплюють у нижній гвинтовий затиск біля ручки, причому зуби пилочки повинні бути нахилені також убік ручки. Перед закріпленням у другому (верхньому) затиску варто здавити вільні кінці лобзика і, вставивши інший кінець пилочки у верхній затиск, міцно закріпити його цим затиском. Гарний натяг пилочки забезпечує нормальну роботу лобзика, тобто точне проходження пилочки по сліду нанесеного на фанеру малюнка, що є обов'язковою умовою при виконанні випилювання, особливо дрібних орнаментів.

Рекомендується три способи стискання кінців лобзика. Перший - простим стисканням кисті руки. Якщо це важко, застосовують інший спосіб. Він полягає в тому, що рамку лобзика впирають в край столу верхньою планкою і злегка натискають грудьми на ручку. Рамка лобзика небагато зігнеться, і в такому положенні лобзика пилочку закріплюють у верхньому затиску. Після ослаблення натиску на рамку пилочка випрямиться і натягнеться. Третій - за допомогю спеціального приспособлення.

08.10.25р. Вч.Басанець В.Ф. Тема уроку: Прийоми випилювання лобзиком. Переведення малюнку на фанеру чи на інший матеріал.

Розташовувати малюнок на фанеру потрібно компактніше, щоб відходів було якнайменше. При копіюванні малюнку на фанеру все треба зафіксувати кнопками. При цьому широку сторону малюнку потрібно розташовувати на фанері уздовж лінії, по якій фанера гнеться легше, а вузьку - поперек цієї лінії. Обводити малюнок потрібно олівцем, намагаючись точно дотримуватись лінії малюнка. Закінчивши копіювання, обов'язково треба перевірити, чи немає пропусків у дрібних контурах орнаменту.

5. Правила випилювання.

При випилюванні намагайтеся не нахиляти лобзик, тримаєте його вертикально, вільною рукою повертайте фанеру з малюнком так, щоб лінія малюнку підходила під пилочку, а не навпаки, причому пилочка повинна увесь час знаходитися в круглому отворі фіксуючої дощечки. При дуже крутих поворотах потрібно зробити спеціальні рухи лобзиком, не натискаючи на пилочку і поступово повертаючи фанеру. Для випилювання внутрішніх контурів орнаменту деталей потрібно в них зробити отвори. Для цього тонким шилом з ручкою проробляють отвори у фанері для пилочки. У такий отвір знизу фанери вставляють верхній кінець пилочки і закріплюють його у верхньому затиску, а нижній кінець пилочки закріплений у нижньому затиску. Щораз треба не забувати здавлювати рамку лобзика для натягу пилочки. Шило буде входити у фанеру з меншими зусиллями, якщо кисть руки із шилом буде робити обертальні рухи (одночасно з натиском, що проколює,).

Отвір у фанері для пилочки можна також зробити невеликим дрилем з діаметром свердла 2 мм. Рекомендується також отвір розміщати в середині контуру, що випилюється, і не близько від лінії контуру, щоб виникаючі дрібні тріщинки навколо отвору були вилучені від лінії пропилу.

Випилювання варто починати із середніх контурів орнаменту. Працювати потрібно при гарному освітленні, щоб уникнути помилок і сходів з лінії малюнка.

При роботі з лобзиком треба сидіти не згинаючись, перерви для відпочинку треба робити через 20 - 30 хв.

Утворений деревний пил після роботи потрібно змітати щіткою-зміталкою і приміщення провітрити.

Щоб після обробки деталі міцно трималися і не розпадалися, треба отвори для шипів випилювати, виходячи з товщини узятої для роботи фанери. При обробці шип повинен входити в паз з легким зусиллям. Іноді можна з'єднувати деталі «у замок». Пази варто випилювати трохи менше потрібного розміру, шипи - більше. Підгонку відповідних з'єднань варто робити невеликими напилками або надфілями і шліфувальним папером.

Надфілі або невеликі напилки із середньою насічкою необхідно мати для зачищення країв зовнішніх і внутрішніх пропиляних контурів. Напилків (надфілів) як мінімум треба три: круглий, плоский і тригранний. Рух напилком (надфілем) при зачищенні по краю пропила краще робити під гострим кутом.

Для зачищення поверхні фанери після випилювання використовують дерев'яні бруски розміром 100X150 мм, обгорненим шліфувальним папером.

Випиляні і зачищені деталі треба зібрати без клею для перевірки правильності виготовлення, після чого деталі роз'єднати і, змазавши клеєм шипи, - зібрати. Зібраний на клею виріб краще зв'язати міцною ниткою і покласти на просушування. Склеювати деталі можна будь-яким клеєм для дерева, але краще використовувати світлі сорти клею (найкраще - ПВА), швидкосохнучі і не залишають плям. Також можна рекомендувати казеїновий клей, особливо міцний і водостійкий.

09.10.25р. Вч.Басанець В.Ф. Тема уроку: Оздоблення виробу. Оздоблення деревини - це створення на її поверхні декоративно-захисних покриттів лакофарбами, або плівковими матеріалами для поліпшення зовнішнього вигляду і захисту від зовнішнього середовища.

Техніка оздоблення має багатовікову історію. Предмети із деревини виготовлені близько 2000 років до нашої ери, що збереглися в історичних пам'ятках стародавнього Єгипту, прикрашені різьбленням та інкрустацією. Уже в той період для оздоблення застосовували лаки і фарби, причому виготовлювали їх із яєчного білка, воску, природних смол.

В наш час художнє оздоблення виробів із деревини та металу застосовується для прикрашання житлових приміщень, церков, меблів та інших речей домашнього вжитку, прикрас.

Народні умільці застосовують різні техніки оздоблення, а інколи і комбінують їх, (приклад, випалювання і випилювання, різання і випалювання).

В основному розрізняють такі види оздоблення: непрозоре, прозоре, та художнє оздоблення.

Непрозоре покриття (оздоблення)- це покриття поверхні виробу непрозорою плівкою (фарбами), що закриває колір і текстуру деревини. Його застосовують для покриття вікон, дверей, огорожі. Для цього покриття застосовують олійні, емалеві, водоемульсійні фарби.

Прозоре оздоблення зберігає, або ще більше виявляє текстуру деревини. Для цього застосовують поліефірні і нітролаки, рідше олійні лаки. Часто перед нанесенням прозорого покриття деревину підфарбовують прозорими барвниками, щоб текстура поверхні стала виразнішою і красивішою.

Художнє оздоблення деревини - це різьба по дереву, інкрустація, випалювання. На цьому виді оздоблення ми зупинимося детальніше. Але в більшості випадків після художньої обробки поверхні її покривають прозорим покриттям - лаком.

Одним із поширених художніх оздоблень є випалювання.

Етапи процесу оздоблення

Процес оздоблення складається з кількох етапів, серед яких основними є такі:

1. Поверхню деревини готують до оздоблення – зарівнюють сучки, тріщини, невеликі сколи й інші дефекти.

2. Поверхню зачищають шліфувальним папером у такій послідовності: спочатку шліфують грубозернистим папером, потім – середньої зернистості, далі беруть дрібний і, нарешті, – нульовий папір.

3. Цей етап використовують, коли необхідно досягти особливого блиску оброблюваної поверхні та високої чистоти обробки: водним розчином ПВА (у пропорції 5:1) покривають поверхню виробу і добре просушують; після повного висихання на оброблюваній поверхні піднімаються найдрібніші ворсинки, які зачищають наждачним папером.

4. Після цього поверхню шліфують зворотною стороною шліфувального паперу або тканиною, щоб повністю очистити виріб.

5. Лаки наносять у 2–4 шари. Після нанесення і повного висихання кожного шару поверхню шліфують і тільки тоді наносять новий шар. Оздоблення вважається якісним, якщо поверхня виробу має однаковий, рівномірний розподіл лаку – без напливів і видимих стікань. Рівномірним, без тьмяних плям, має бути і блиск лакованої поверхні. Перед лакуванням виробу можна виконати художнє оздоблення його поверхні – різьбленням, інкрустацією, випалюванням, розписом тощо. Добір чи поєднання цих технік буде доречним під час виконання проекту, коли майстер втілює свій творчий задум не лише у красивій формі виробу, а й через художнє оздоблення його поверхні.

14.10.25р. Вч Басанець В.Ф. Тема уроку: З'єднання деталей. 1. Які види з'єднань ви використовували під час виготовлення виробів на уроках у молодших класах?

2. Як обрати види з'єднань для різних матеріалів?

Більшість виробів складається з двох або більше деталей, які необхідно з’єднати. Для різних матеріалів використовують види з’єднань, притаманні саме їм (мал. 8.1 на с. 34).

Мал. 8.1. Різні види з'єднань деталей виробу: а — зшивання; б — цвяхове з'єднання; в — болтове з'єднання; г — склеювання

Наприклад, неможливо уявити, як збити цвяхами тканину і, навпаки, зшити металеві пластини нитками. Тому для кожного матеріалу добирають відповідний вид з’єднання.

З’єднання поділяють на рознімні та нерознімні.

Рознімні з’єднання допускають багаторазове збирання та розбирання виробу без порушення форми й розмірів з’єднуваних деталей.

Найпоширенішими серед них є гвинтові та болтові, а також з’єднання за допомогою шурупів, саморізів тощо (мал. 8.2).

Мал. 8.2. Рознімне з'єднання: а — шурупове; б — болтове

Ці з’єднання використовують у виробах із деревини та металу з постійним навантаженням. Якщо навантаження змінюватиметься, то гайки можуть розгвинтитися.

Нерознімними називають такі з’єднання деталей і вузлів, розбирання яких неможливе без їхнього пошкодження. До них належать такі з’єднання, як цвяхове, клейове, ниткове тощо.

Для нескладного з’єднання деталей із деревини використовують цвяхи, виготовлені зі сталевого дроту. Вони бувають різної довжини та товщини (мал. 8.3).

Мал. 8.3. Різні види цвяхів

Цікавий факт

Цвях відомий людству з давніх-давен. Первісна людина використовувала для «цвяхового» з'єднання кістки риб і тварин, колючки рослин, загострені гілки дерев. У бронзову добу з'явилися перші металеві цвяхи — литі й ковані. Саме тоді вони набули свого традиційного вигляду — загострений тонкий стрижень із пласкою головкою. У давні часи виробництво цвяхів було ручним і дорогим — тоді за жменю цвяхів давали цілого барана.

Одним із найбільш доступних та простих видів нерознімного з’єднання деталей є склеювання. Для склеювання різних матеріалів використовують різні види клеїв (мал. 8.4).

Мал. 8.4. Різновиди клеїв: а — універсальний клей, що швидко сохне; б — клей-олівець; в — клей ПВА; г — термосиліконовий клей

Сучасні універсальні клеї широкого призначення мають щільну структуру та швидко сохнуть. Їхніми перевагами також є водо- й термостійкість, еластичність та доступність. Це такі клеї, як «Момент», «Дракон» тощо.

Цікавий факт

Первісні мисливці варили клейку речовину з кісток убитих мамонтів, а для підсилення властивостей додавали сухожилля.

Ті, хто мешкали на узбережжі, виготовляли клейку речовину з луски та кісток риб. Під час тривалого варіння вони перетворювалися на справжній клей.

Люди, які жили в лісах, для склеювання використовували смоли фруктових та хвойних дерев.

Термосиліконовий клей (який зазвичай називають «клей-пістолет») є одним із найзручніших з’єднувальних засобів. Його головна перевага — здатність миттєво застигати та висока міцність з’єднання. Крім того, місця склеювання майже непомітні.

Для нескладного з’єднання поверхонь із паперу найкращими є всім нам відомі клей ПВА та зручний клей-олівець.

Особливі види клейового з’єднання використовують під час виготовлення швейних виробів або аплікацій із текстильних матеріалів. Ці клеї виглядають, як клейові стрічки та павутинки (мал. 8.5). Клейових якостей вони набувають під час нагрівання праскою.

Мал. 8.5. Клейові стрічки для склеювання текстильних виробів

Використання таких клейових з’єднань дає можливість замінити складні ручні операції та значно прискорити виготовлення виробу, поліпшує його зовнішній вигляд і якість.

Для з’єднання тканин та волокнистих матеріалів найчастіше використовують ниткове з’єднання — зшивання. Ниткове з’єднання дозволяє виробу згинатися та певною мірою розтягуватися.

Цікавий факт

14.10. Юзвак М. Б. Технології. Початок 12.20 тел. 0960634104

https://us04web.zoom.us/j/6779400444?pwd=uXivOAQIFemBQxEhb4Hop9hrDvTsra.1

ідент. 677 940 0444, код доступу 111

Обладнання та матеріали (доступні вдома): Шаблон гриба (роздрукований або намальований на папері формат А 4), копіювальний папір , кольорові олівці, ручка, ножиці,аркуш білого паперу для вправ, скрепки.

15.10.25р. Вч. Басанець В.Ф. Тема уроку: Строгання деревени. Стругання, як і пиляння, є одним з видів різання деревини. Струганням надають деталям правильної форми, певних розмірів і гладенької поверхні, без відщеплювань, задирок та інших вад. Воно полягає у зніманні з поверхні заготовки тонких шарів деревини у вигляді стружки. Стругання проводять, як правило, вздовж волокон деревини.

Обробка плоских поверхонь деталей майбутнього художнього виробу виконується спеціальними інструментами — стругами. Вони мають різноманітну форму залежно від роботи, яку треба виконати.

Струги з колодкою ще називають рубанками.

Кожний рубанок складається з таких частин: дерев'яної чи металевої колодки, стального різця, який називається залізком і клина або гвинтів для закріплення залізка в колодці.

Нижня частина колодки називається підошвою, передня — носком, задня — п'ятою.

У підошві є вузький отвір у вигляді щілини, через який проходить лезо залізка та виходить стружка. Необхідно слідкувати, щоб він не забивався стружкою.

Б. Види стругів.

Залежно від форми та призначення використовуються такі види стругів:

Шерхебель використовується для чорнового стругання дощок і брусків. Різальна кромка залізка шерхебеля має заовалену форму і дає можливість знімати грубу стружку, залишаючи на струганій поверхні досить глибокі борозни. Лезо залізка виступає над підошвою на 3 мм.

Рубанок з одинарним залізком застосовується для вирівнювання поверхні після обробки шерхебелем. Рубанок зістругує борозенки, зроблені шерхебелем, але й після стругання ним отримується поверхня ще недостатньо гладенькою. Лезо залізка рубанка прямолінійне.

Рубанок з подвійним залізком служить для чистового стругання деталей, а також для зачищання задирок, завилькуватих місць і складених виробів. Залізко рубанка має металевий стружколамач, кромка якого паралельна лезу і віддалена від нього на 0,5-2 мм.

Фуганок застосовується для точного, чистового стругання площини під лінійку, тобто для надання деталям правильної форми. Цього досягають завдяки довгій (700 мм) і тяжкій колодці. Залізко у фуганка найчастіше подвійне, що дає можливість не тільки вирівнювати деталі, але й чисто їх вистругувати

В. Прийоми стругання.

Від того, наскільки виступає лезо залізка над поверхнею підошви, залежить товщина стружки, яка знімається під час стругання. Для грубого, чорнового стругання лезо встановлюють на 1-3 мм, для чистового — на 0,1-0,3 мм. Для учнів виліт залізка при чорновому струганні в межах 0,5-1,5 мм. Визначають виліт поглядом вздовж підошви перевернутого рубанка.

Налаштування рубанка з дерев'яною колодкою складна але важлива операція. Рубанок беруть у ліву руку, пальцями утримують клин та залізко. Різкими ударами киянки по п'ятці рубанка розклинюють залізко. Коли залізко почне вільно рухатися, киянкою підбивають знизу по залізку для збільшення вильоту залізка.

Для зменшення вильоту вдаряють злегка по п'ятці рубанка. При перекосі залізка, його підправляють киянкою. В результаті над підошвою має виступати тонка рівномірна стрічка загостреної частини залізка.

Для фіксації залізка вдаряють киянкою по клину.

Рубанки з металевою колодкою регулювати значно простіше. Відпускають фіксуючий гвинт, регулювальними гвинтами підтягують або виштовхують залізко. Закріплюють фіксуючим гвинтом.

Брусок або дошку перед струганням очищають від бруду, пилу і перевіряють, чи немає в них цвяхів або інших металевих предметів, після чого їх закріплюють на кришці верстака за допомогою кілочків. Висота кілочків повинна бути не більша за половину товщини заготовки. Перед струганням треба обрати правильну робочу позу: стояти біля верстака впівоберта, ліву ногу поставити вздовж верстака трохи вперед, а праву так, щоб кут між ступнями був у межах 65-70°.

16.10.25р. Вч. Басанець В.Ф. Тема уроку: Правила безпечноі праці. Рубанок беруть лівою рукою за ріжок, а правою охоплюють верхню частину заднього торця колодки так, щоб долоня впиралася в торець, не торкаючись до залізка, і починають стругати. При струганні треба з натиском пересувати рубанок поверхнею заготовки, переносячи вагу тіла з правої ноги на ліву. Рухи повинні бути плавними, але швидкими й на повний розмах.

Слід пам'ятати, що при струганні на початку і наприкінці руху інструмента тиск обох рук неоднаковий. На початку руху слід сильніше натискати на рубанок лівою рукою, а правою штовхати колодку вперед. Наприкінці штовхає вперед ліва рука, а права в цей час притискає колодку донизу. Тільки при цій умові вистругана поверхня буде рівною. При русі назад треба трохи піднімати п'яту колодки.

Буває, що на одній дошці, особливо при наявності сучків, волокна йдуть у різних напрямах. Таку дошку треба стругати частинами: від кінців до середини або від середини до кінців. Якщо деревина м'яка, то залізко випускають більше, якщо тверда, — менше.

Щоб утворилась рівна і чиста поверхня, треба намагатися стругати так, щоб інструмент знімав тонку суцільну стружку по всій довжині заготовки. Контроль якості оброблювальної поверхні при струганні можна перевірити на просвіт за допомогою звичайної лінійки, або столярного кутника.

Г. Вади стругання.

Від якості стругання в багатьох випадках залежить якість виробу. Для якісного стругання має бути добре загострене залізко та налаштування рубанка. Слід враховувати напрям волокон. Чиста поверхня утворюється після стругання за волокном. Поверхня шорстка та із задирками у випадку стругання проти волокон.

Завал краю (кута) виникає внаслідок тиску на передню частину рубанка наприкінці руху.

Відсутність прямого кута між кромкою (вузькою поздовжньою стороною) та пластю (широкою стороною дошки) через відсутність контролю та.

Гвинтоподібна поверхня утворюється через неправильний натиск на рубанок та відсутність постійного контролю.

Клиноподібна поверхня утворена через неуважність.

На яку величину має виступати залізко рубанка при чистовому струганні?

0,01-0,03 мм

0,1-0,3 мм

1-3 мм

0,2-0,6 мм

Розташуйте струги в порядку від чорнового стругання до чистового.

Шерхебель

Рубанок з подвійним залізком

Рубанок звичайний

Виберіть всі причини браку струганої поверхні.

Тупе та перекошене залізко

Відсутність постійного контролю

Відсутність залізка

Стругання без врахування напрямку волокон

Неправильна поза працюючого

21.10.25р. Вч.Басанець В.Ф. Тема уроку: Склеювання деревени. Склеювання – це один із основних процесів у деревообробці та меблевому виробництві. Часто його називають найраціональнішою технікою з’єднування матеріалів.

Головна умова, яку висувають до склеєних елементів, – міцність у місці з’єднання, яка має бути більшою від міцності склеюваних матеріалів. Нині активно розвиваються наука і техніка, тож нові матеріали для склеювання деревини фахівці розробляють з геометричною прогресією. З’являються і нові методи й устаткування для нанесення клею. Інколи склеювання поділяють на склеювання масивної деревини і склеювання плитних і листових матеріалів, тобто личкування.

У промисловості масивну деревину склеюють по довжині, ширині й товщині. Внаслідок цього отримують клеєну продукцію певного призначення, що має різні фізико-механічні показники. Склеювання деревини може бути як самостійним виробництвом (склеєні елементи, наприклад, клеєний брус, є кінцевою продукцією компанії), так і складовою виробництвом, яка дає змогу раціональніше використовувати деревину.

Окрім того, за допомогою склеювання можна з низькосортних й короткомірних пиломатеріали виготовити високоякісну продукцію. З’єднують деревину по довжині торець у торець, на «вус», на зубчастий шип, у паз і гребінь, у чверть, на рейку, на клин (клиноподібне). Наймасовішими у використанні є перші три види з’єднання.

З’єднання торець в торець забезпечує невелику міцність – його застосовують для виробів, які під час експлуатації не зазнають навантаження.

З’єднання на «вус» (вусове) забезпечує до 100% міцності суцільної деревини (торцеве – тільки 10–15%). Але довжина вуса повинна бути більшою від товщини самого матеріалу у 8–12 раз. Тобто, наприклад, для заготовок завтовшки 20 мм на одне таке з’єднання витрачається 160–240 мм бездефектної довжини, що є однією із причин, чому сьогодні його застосовують тільки для з’єднання заготовок завдовжки понад 2 м. Вусове з’єднання застосовують під час виробництва деталей, які не містять сучків й під час експлуатації зазнають значних навантажень (наприклад, заготовки для суднобудування). Слід зазначити, що виготовити і запресувати з’єднання на «вус» важче, ніж на зубчастий шип.

З’єднання на зубчастий шип за міцністю незначно поступається вусовому. Міцність такого з’єднання залежить від кроку між шипами, їх довжини, ступеня затуплення вершини, а також від марки застосовуваного клею. Шипове з’єднання буває вертикальним і горизонтальним (відносно пласті заготовки). Вертикальне використовують у деталях, що зазнають значного навантаження, а горизонтальне, завдяки незначній помітності з’єднання, – у виробах, де важливим є естетичний вигляд. Оскільки кут скосу граней зубчастих шипів менший від кута тертя деревини по деревині з нанесеним клеєм, то з’єднання є самозаклинювальним, а необхідне зусилля тиску на площини підтримують пружні сили деревини.

Склеювання деревини по ширині активно застосовують у столярно-меблевому виробництві для одержання щитових деталей. Щити є елементами корпусних меблів, спальних і кухонних гарнітурів, відіграють роль панелей для обробки стін і матеріалу для покриття підлог. Щити одержують з’єднанням заготовок по ширині на гладку фугу, у чверть, на рейку, у паз і гребінь, у паз і трикутний гребінь, на шип типу «ластівчин хвіст», а також за допомогою вставних шипів або шкантів (їх виготовляють з деревини або полімерних матеріалів).

Якщо під час склеювання за довжиною не приділяють великої уваги підбору заготовок, які склеюють, то при з’єднанні за шириною слід брати до

21.10. Юзвак М. Б. Технології 8 клас початок - 12.20 тел. вайбер 0960634104

https://us04web.zoom.us/j/6779400444?pwd=uXivOAQIFemBQxEhb4Hop9hrDvTsra.1

ідент. 677 940 0444 код доступу 111

Тема уроку: Технологічний процес випилювання виробу ручним лобзиком "Калина"

Тип уроку: урок технологічної практики (адаптовано для домашнього виконання за участю дорослого)

Мета уроку: забезпечити освоєння повного циклу випилювання складного контуру з фанери; відпрацювати техніку ведення пилки по кривих лініях; гарантувати дотримання заходів безпеки при різанні; сформувати професіоналізм у виконанні технологічної карти.

Завдання уроку:

Освітні: запам'ятати технологічну послідовність від отвору до вирізаного контуру калини; розібратися з вибором пилки для різних ділянок.

Розвивальні: налагодити плавність рухів, орієнтацію по лініях, розподіл уваги; підлаштувати темп під учня (короткі відрізки при зниженій концентрації).

Виховні: закласти дисципліну виконання операцій; навчити зберігати інструменти; культивувати гордість за технологічно правильний виріб.

Обладнання та матеріали (для домашнього використання): фанера з розміченим контуром "Калина" (10x8 см з попереднього уроку), ручний лобзик з пилкою №7 для кривих, струбцина середнього розміру, електродриль/шило для отворів, захисні окуляри, шаблон-контроль, пилосборник (газета), фотоапарат.

Хід уроку

1. Вступний блок

Констатувати комплектність. Зафіксувати безпеку: пилка гостра - без дотиків, лобзик опускати повільно, отвори свердлити на вазі, пил збирати негайно. Адаптація: безпека у формі таблиці "Заборонено-Дозволено" або ритмічний ліч "1-отвір, 2-різ".

2. Теоретична розминка

Фіксація бази: "Яка мета випилювання після розмічання?" (Отримати точну форму.) "Де робити стартові отвори?" (У товстих частинах.) Розглянути схему: розмічений аркуш → отвори → різ по контуруру. " Адаптація: показати реальний отвір, промовити "круглий-порожній", зафіксувати жестом "проколоти".

3. Визначення цілі

Практична демонстрація: розміщена калина поряд з вирізаним зразком. Коментар: випилювання втілює ескіз у реальність. Запит: "Що буде, якщо поспішити з пилкою?" Мотиватор: "Твоя калина - головна прикраса осіннього столу!"

4. Технологічна карта

Виклад алгоритму: технологічний процес від підготовки до контролю. Етапи:

- Просвердлити отвори в 2 місцях .

- Закріпити фанеру горизонтально в струбцині.

- Вставити пилку в перший отвір, натягнути.

- Вийняти деталь, очистити від напилу.

Показ дорослого на практичному зразку. Раціональність: мінімум браку, чіткі лінії.

5. Технологічна реалізація

Практика учня під супровідом:

- Свердління отворів (допомога з дрилем).

- Монтаж пилки в отвір ручки.

- Випилювання поетапно.

- Фіксація фото етапів.

Контроль: дорослий стабілізує струбцину, корегує темп.

6. Технологічний контроль

Експертна перевірка: "Які лінії ідеальні? Де скоригувати?" Критерії: учень прикладає шаблон і фіксує "Відповідність 100%!" чи "Корекція 5%". Архівування: серія фото у робочий журнал. Завдання вперед: спроектувати кріплення корзини. Формула: "Технологія + точність = професійний виріб!"

23.10.25р. Вч.Басанець В. Ф. Тема уроку: Строгання деревени. Стругання, як і пиляння, є одним з видів різання деревини. Струганням надають деталям правильної форми, певних розмірів і гладенької поверхні, без відщеплювань, задирок та інших вад. Воно полягає у зніманні з поверхні заготовки тонких шарів деревини у вигляді стружки. Стругання проводять, як правило, вздовж волокон деревини.

Струги з колодкою ще називають рубанками.

Нижня частина колодки називається підошвою, передня — носком, задня — п'ятою.

Б. Види стругів.

Залежно від форми та призначення використовуються такі види стругів:

В. Прийоми стругання.

Page updated

Google Sites

Report abuse