Трудове навчання

21.10.25.р  Трудове навчання МатвієнкоЛ.М.

Тема:Поняття про механізми. Їх призначення.

Мета уроку: засвоєння знань про історію розвитку техніки та роль машин як знарядь праці у сучасному виробництві та побуті; поглиблення і закріплення знання про поняття «техніка»; розвиток критичного мислення, виховання інтересу до техніки.

Об’єкти навчальної діяльності: механізми в шкільних майстернях.

ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина.

• Привітання з учнями.

• Перевірка присутніх.

ІІ. Мовна хвилинка.

ІІІ. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів.

Одне запитання – методом бесіди, методом «мікрофон» - два, три запитання:

• Що таке техніка?

• Що називають деталлю?

• Які столярні операції виконують під час виготовлення виробів із фанери?

• Які інструменти використовують для пошиття швейних виробів?

• Як ви розумієте слово «машина»?

• З яких частин складається машина?

ІV. Мотивація навчально-трудової діяльності.

Щодня ви зустрічаєтеся із різними механізмами. Ці механізми мають як відмінні, так і спільні частини. Відрізняються один від одного своїм призначенням та способом керування. Спільними можуть бути деталі, а також те, що ними у більшості випадків керує людина. Знаючи типи машин чи механізмів та їх особливості, можна раціонально їх використовувати як у виробництві, так і в побуті.

V. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

Ознайомлення з історією розвитку техніки та роллю машин у сучасному виробництві й побуті.

VI. Вивчення нового матеріалу за планом:

• знаряддя праці;

• історія розвитку техніки;

• відмінності, які можуть існувати між машинами.

а) Техніка – це сукупність засобів і знарядь праці, що застосовуються у суспільному виробництві та призначені для створення матеріальних цінностей. Знаряддями праці називають машини, верстати, інструменти та інші пристрої. Оскільки за допомогою знарядь (машин та пристроїв) людина може споруджувати будівлі, шляхи, виготовляти одяг,, взуття, то відповідно використовують різні машини і розрізняють техніку: будівельну, автомобільну, ремонтно-шляхову, швейну, машинобудівну тощо.

- Назвіть знаряддя праці, які ви можете використовувати в домашніх умовах? (ножиці, молоток, праска, пилосос тощо).

Будь-які пристрої, що поліпшують працю людини або виконує роботу, яку їй самій виконати важко або навіть неможливо, називають механізмом.

б) Техніка розвивалась за такими (умовними) напрямками:

• розвиток конструкції;

• розвиток матеріалів (від використання природних матеріалів (деревини, каменю) до сучасних штучно виготовлених);

• розвиток джерел енергії (від використання теплової енергії (вогнище, згодом пара) до атомної енергії);

• розвиток знарядь праці – спочатку знаряддя праці були примітивними, ними користувалися первісні люди (наприклад, камінь замість сокири чи молотка).

Знаряддя праці вдосконалювалися. Але розвиток на цьому не закінчився. З часом виникають робочі машини першого покоління. До них можна віднести перший млин для перетворення зерен на муку, яким користувалися наші пращури; його робоча частина складалася з двох каменів: одного великого і меншого, який приводили в рух за допомогою людських рук.

Робочі машини другого покоління – це механізми, які приводились в рух не людиною, а силами природи (наприклад, вітряний млин, гідро млин). Сюди ж можна віднести машини, які працювали за допомогою парового двигуна.

Сьогодні у сучасних машинах кожен механізм має своє окреме джерело енергії (наприклад, у підйомного крана – окремі двигуни на переміщення крану та на підйом якогось вантажу), також у них запроваджено автоматизацію процесів та використання ЕОМ.

Основне призначення машин – повна або часткова заміна ручної праці з метою підвищення її продуктивності.

в) Залежно від виконуваної роботи, розрізняють машини енергетичні та робочі. Енергетичні машини призначені для перетворення енергії. Це електродвигуни, електрогенератори, турбіни, парові машини тощо. Робочі машини замінюють форму, властивість і положення предметів або складають, обробляють та використовують інформацію.

Р обочі машини поділяють на:

• технологічні (металообробні верстати, будівельні, сільськогосподарські, швейні машини та ін.);

• транспортні (автомобілі, літаки, тепловози, теплоходи та ін.);

• транспортуючі (конвеєри, підйомні крани, підйомники, елеватори та ін.);

• інформаційні (ЕОМ та пристрої).

Технологічна машина – це механічний пристрій, що змінює форму та розміри матеріалу для виготовлення виробів.

На виробництві й у побуті широко застосовують транспортуючі машини. Відмінність між ними полягає у тому, що транспорті машини перевозять вантаж (автомобілі, трактори, теплоходи та ін.), а транспортуючі (транспортери, конвеєри, ескалатори тощо) переміщують вантажі своїми робочими органами – стрічками, ланцюгами, канатами. При цьому вони самі залишаються нерухомими.

VII. Практична робота.

• Вступний інструктаж ТБ

Завдання 1. У робочому зошиті дати відповіді на запитання:

• До яких типів машин (технологічних, транспортних чи транспортуючих) належать м’ясорубка, друкарська машинка, швейна машина, свердлильний верстат, конвеєр, автомобіль, бульдозер, ескалатор у метро, електровоз, трамвай?

• Яка основна відмінність між цими машинами? (скласти, за бажанням, таблицю).

VIII. Підсумок уроку.

‹

03.09.25.р  Трудове навчання Коваленко Л. І.

Тема:  Організація робочого місця учня в майстерні.

 Мета:  засвоєння  правил внутрішнього розпорядку в шкільній майстерні та безпеки; формування вмінь користуватися інструментами   згідно з призначенням; розвиток інтересу до технологічної діяльності в побуті, виховання основ культури праці, корекція дрібної моторики.

Правильна організація робочого місця в майстерні має велике значення для набуття високої культури праці. Повинно бути нічого зайвого, щоб не було метушні, щоб не шукати потрібне серед непотрібного.

  Робочим місцем називають ділянку виробничої площі з усім технічним і допоміжним оснащенням, на якій виконує роботу один учень або група. Організація робочого місця найраціональніша тоді, коли всі предмети розміщуються в робочій зоні.  

  Робоча зона — це простір у межах досяжності рук працюючого в горизонтальній і вертикальній площинах. Максимальна (далека) робоча зона на робочому місці обмежується дугою, яку описують пальці витягнутої руки. Нормальна (близька) робоча зона обмежується дугою, що описується пальцями зігнутої в лікті руки. Найзручніша робоча зона (дії двома руками) обмежується лініями, проведеними від центра ліктів.

  Устаткування, інструменти, пристрої, заготовки постійного застосування треба розміщувати в полі зору і в нормальній (близькій) робочій зоні. У горизонтальній площині розміщують: ліворуч - те, що беруть лівою рукою, праворуч - те, що беруть правою рукою. Предмети, якими користуються нечасто, кладуть у далекій робочій зоні. Предмети тимчасового застосування тримають у спеціально відведених місцях.

  Організовуючи робоче місце, важливо обрати зручну позу. Робоча поза учня — це правильне положення всіх частин його тіла під час виконання трудового завдання на робочому місці. Вона залежить від характеру виконуваних робіт і оснащення робочого місця. Зручна поза — це поза, при якій, працюючи, можна вільно переміщувати корпус, руки, ноги, голову.

  Отже, раціональна організація робочого місця, правильний режим праці й відпочинку, зручна поза значно поліпшують умови праці, сприяють підвищенню її продуктивності та охороні вашого здоров'я.

Правила внутрішнього розпорядку в шкільній майстерні

1. Приходити на заняття за кілька хвилин до дзвінка.

2. Заходити до майстерні організовано з дозволу вчителя.

3. Перед початком заняття вдягнути робочий одяг (халат або фартух, хустку).

4. Підготувати своє робоче місце до роботи.

5. Розпочинати виконання робіт тільки з дозволу вчителя.

6. Працювати на своєму робочому місці. Не залишати його без дозволу вчителя.

7. Не відволікатися від роботи, не заважати працювати іншим.

8. Дотримуватися порядку та чистоти на робочому місці.

9. Обережно та дбайливо поводитися з інструментами й матеріалами, використовувати їх лише за призначенням.

10. Не вмикати електричні прилади та обладнання без дозволу вчителя, без потреби не крутити ручки й важелі швейних машин та інших пристроїв, не торкатись електричних проводів і рухомих частин механізмів.

11. Економно використовувати електроенергію та матеріали.

12. Припиняти роботу за вказівкою вчителя й уважно слухати його зауваження, пояснення.

13. Під час перерви виходити з майстерні.

14. Після завершення роботи прибрати своє робоче місце (покласти інструменти, пристрої та матеріали у відповідні місця). Зняти спецодяг, вимити руки.

Правила виробничої санітарії та особистої гігієни

1. Працювати лише в робочому одязі.

2. Робочий одяг має бути охайним, чистим.

3. Виконуючи роботу, сидіти прямо, на всій поверхні стільця, на відстані 10-15 см від краю стола. Відстань від очей до виробу, що виготовляється, має дорівнювати 30-35 см (неправильна робоча поза шкодить поставі, спричинює швидку втомлюваність і шкодить роботі органів травлення).

4. Під час роботи світло має падати на робоче місце зліва або спереду.

5. На робочому місці не має бути зайвих інструментів і матеріалів.

6. Робоче місце слід тримати в чистоті й порядку.

7. Після закінчення роботи прибрати робоче місце щіткою або вологою ганчіркою. Здмухувати сміття або ж змітати рукою заборонено.

Правила виконання практичних робіт

1. До початку роботи перевірити справність інструментів та обладнання.

2. Під час роботи додержуватися технологічної дисципліни, правил користування обладнанням та інструментами, чітко дотримуватися правил безпечної праці.

3. Після завершення роботи вимкнути електричні прилади, покласти інструменти й вироби у відповідні місця, прибрати робоче місце.

22.10.25.р  Трудове навчання Коваленко Л. І.

Тема: Види ручних стібків, їх призначення. 

Ручними швами можна вишивати вироби, а також, деякими  можна зшивати тканину. Нитки для роботи не відривають і, тим більше, не відкушують зубами; відрізу­ють нитку ножицями під гострим кутом. Довжина робочої нитки не повинна бути понад 50 см .

23.10.25.р  Трудове навчання Коваленко Л. І.

Тема: Види ручних стібків, їх призначення. 

24.10.25.р  Трудове навчання Коваленко Л. І.

Тема: Ручні стібки. Виготовлення серветки.

Ручні стібки — це фундаментальні елементи шиття, в'язання та вишивки, що формують візерунки та утримують тканину, а їхнє розмаїття та застосування вражає: існують сотні видів швів, деякі з них мають історичне значення для закріплення зборів, інші використовуються для створення декоративних візерунків, а ще інші є основою для з'єднання деталей одягу.  

Стібок — це основний компонент будь-якого процесу роботи з ниткою або пряжею, будь то шиття, вишивання чи в'язання, а шов — це сукупність стібків, що слугує для скріплення тканини чи створення візерунка.  

06.10.2025р. Галушко Ю.М.

Тема.Ручні стібки. 

Що таке вишивка?Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва,це процес прикрашання виробу. орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці . Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочка Шви уперед голку, назад голку, тамбурний, стебловий, петельний, козлик застосовують для пошиття і вишивання. Вони можуть бути одно і двосторонніми (пояснити). Вишиваються за вільно мальованим контуром, а не за рахунком ниток.

        Вимоги до виконання простих ручних швів:

- стібки повинні бути однакової довжини;

- відстань між ними повинна бути однакова;

- на початку роботи вузол не утворюють. 

Дати відповіді на правила з ТБ так чи ні:

1. Перед початком роботи підготувати робоче місце.

2. Ножиці класти на тканину.

3. Стежити, щоб ножиці лежали праворуч зі стуленими лезами, спрямовані кільцями до працюючого.

4. Голки і шпильки тримати у спеціальних коробочках.

5. Передавати голку зручним для працюючого способом.

6. Нитку відрізувати ножицями, а не відкушувати.

7. Користуватись будь-якими інструментами (ножицями, голками, шпильками).

8. Працюючи, роботу треба тримати на відстані 20 см від очей.

9. Якщо голка зламалась, не хвилюватись, попросити іншу.

10. Перед роботою та після неї перелічувати голки і шпильки.

Пр.робота Виконання шва "вперед голка" та "назад голка"

08.10.25р.      Вч.  Басанець В.Ф.        Тема уроку:    Випалювання на фанері.       За стилем та способами випалювання по дереву виділяють такі види:

• Контурне випалювання по дереву виконується кінчиком пера і схоже на писання олівцем на папері. За допомогою контурного випалюванням зручно робити написи та знаки на дереві, тонкі орнаменти, штрихування. Це базовий стандартний метод для початківців завдяки своїй простоті.

• Силуетне випалювання по дереву за допомогою швидкого руху пера дозволяє отримати великі площі випалених поверхонь гладкої текстури різних відтінків, від світло-бежевого до майже чорного.

• Художнє випалювання по дереву, або мальовниче, є поєднанням контурного та силуетного, але основною задачею є передача не ліній, а об'ємної форми на площині за допомогою формування ефекту гри світла й тіней.

• Негативний метод базується на випаленні фону, виділяючи таким чином фіґуру-малюнок світлим. Реалізувати цей спосіб можна або випалюванням лише фону, або випалюванням поверхні повністю та подальшому вирізання на ньому світлого малюнку.

• Попереднє різьблення по дереву передбачає спочатку рельєфне вирізання малюнку, і лише потім випалювання на дереві. Цей метод дозволяє додати об'ємності та випуклості зображенню.

За рівнем глибини випалювання по дереву розрізняють також плоске та глибоке випалювання. У першому способі зображення та фон знаходяться приблизно на одному рівні, а в другому - фон явно поглиблюється, створюючи таким чином рельєф.

В одній роботі можна поєднувати різні способи випалювання по дереву, таким чином отримувати оригінальні картини та композиції.

Що треба для випалювання по дереву?

Для випалювання по дереву вам знадобляться такі основні інструменти та матеріали:

• прилад для випалювання по дереву;

• дощечка або дерев'яний виріб, призначений для оздоблення;

• ескізи картинок для випалювання по дереву.

У якості приладу для випалювання по дереву можна застосовувати електровипалювач, лазер, і навіть ЧПУ станок. Електровипалювачі по дереву бувають паяльникові або дротяні. Паяльник для випалювання по дереву нагадує звичайний: наконечник, рукоятка з вбудованим нагрівальним елементом та шнур живлення. Він застосовується для творення простих малюнків, так як не робить чіткі лінії. Дротяний випалювач має наконечник з ніхромової петлі, або штифт, швидше нагрівається і охолоджується, і таке випалювання по дереву електрикою дозволяє виконувати більш тонку роботу. Випалювач по дереву можна як купити в готовому вигляді, так і зробити своїми руками. Випалювати можна також за допомогою звичайного паяльника, розжарених спиць чи цвяхів, а то й лінзи, але такі варіанти використовують рідко, і хіба що для створення особливих ефектів.

Найкраща поверхня для випалювання - це фанера або інша дощечка

08.10.2015 Матвієнко Л.М.

Тема: Аплікація з паперу "Морський світ" (дистанційно)

Мета: Створити морську композицію з паперу, розвиваючи фантазію, дрібну моторику та концентрацію уваги.

Тривалість: 45 хвилин

Матеріали: Кольоровий папір (синій, зелений, жовтий – 5–6 аркушів), картон (1 аркуш А4), ножиці з тупими кінцями, клей-олівець, простий олівець, природні елементи (мушлі, блискітки або намистини).

Хід уроку

1. Вступ (5 хв)

   • Прочитай або попроси батьків розповісти: морський світ – це океан з рибками та зірками, повний таємниць і краси.

   • Подивіться картинки морських пейзажів (наприклад, рибки, зірка) у книзі чи на телефоні.

   • Вибери, яку частину моря хочеш зобразити (наприклад, зірку з рибками).

2. Основна частина (35 хв)

   • Крок 1: Підготовка (10 хв)

     • Візьми кольоровий папір.

     • Олівцем намалюй 8 форм: 1 велика зірка (5 променів, розмір як долоня), 3 маленькі овали (рибки, довжина 3 см), 2 хвилі (вигнуті смужки, довжина 6 см, ширина 2 см), 2 краплі (бульбашки, розмір як горошина).

     • Акуратно виріж форми ножицями. Якщо важко, попроси батьків допомогти.

     • Поклади форми на стіл, перевір, чи всі є.

   • Крок 2: Створення композиції (15 хв)

     • Візьми картон (основа картини, намалюй олівцем дно моря внизу).

     • Розклади форми на картоні, щоб вийшов морський світ: зірка в центрі, рибки поруч, хвилі зверху, бульбашки скрізь.

     • Спробуй різні розташування, вибери найкраще.

     • Намаж клеєм-олівцем кожну форму ззаду і приклей до картону.

     • Притисни пальцем на 10 секунд, щоб міцно трималося.

     • Додай 1–2 мушлі або блискітки для прикраси (приклей так само).

   • Крок 3: Завершення (10 хв)

     • Перевір, чи всі деталі міцно приклеєні.

     • Додай деталі олівцем (наприклад, намалюй очі рибкам або хвилі).

     • Поклади композицію на стіл, подивися, чи вона оживає як море.

3. Заключна частина (5 хв)

   • Постав морський світ на видне місце вдома (наприклад, на стіну).

   • Подумай: куди б ти поплив у цьому морі?

Додаткове завдання

• Розшир морський світ ще одним елементом (наприклад, приклей ще одну рибку або намалюй водорості).

09.10. 25р.     Вч. Басанець В.Ф.    Тема    уроку:    Склеювання деревени.

Склеювання – це один із основних процесів у деревообробці та меблевому виробництві. Часто його називають найраціональнішою технікою з’єднування матеріалів.

Головна умова, яку висувають до склеєних елементів, – міцність у місці з’єднання, яка має бути більшою від міцності склеюваних матеріалів. Нині активно розвиваються наука і техніка, тож нові матеріали для склеювання деревини фахівці розробляють з геометричною прогресією. З’являються і нові методи й устаткування для нанесення клею. Інколи склеювання поділяють на склеювання масивної деревини і склеювання плитних і листових матеріалів, тобто личкування.

У промисловості масивну деревину склеюють по довжині, ширині й товщині. Внаслідок цього отримують клеєну продукцію певного призначення, що має різні фізико-механічні показники. Склеювання деревини може бути як самостійним виробництвом (склеєні елементи, наприклад, клеєний брус, є кінцевою продукцією компанії), так і складовою виробництвом, яка дає змогу раціональніше використовувати деревину.

Окрім того, за допомогою склеювання можна з низькосортних й короткомірних пиломатеріали виготовити високоякісну продукцію. З’єднують деревину по довжині торець у торець, на «вус», на зубчастий шип, у паз і гребінь, у чверть, на рейку, на клин (клиноподібне). Наймасовішими у використанні є перші три види з’єднання.

З’єднання торець в торець забезпечує невелику міцність – його застосовують для виробів, які під час експлуатації не зазнають навантаження.

З’єднання на «вус» (вусове) забезпечує до 100% міцності суцільної деревини (торцеве – тільки 10–15%). Але довжина вуса повинна бути більшою від товщини самого матеріалу у 8–12 раз. Тобто, наприклад, для заготовок завтовшки 20 мм на одне таке з’єднання витрачається 160–240 мм бездефектної довжини, що є однією із причин, чому сьогодні його застосовують тільки для з’єднання заготовок завдовжки понад 2 м. Вусове з’єднання застосовують під час виробництва деталей, які не містять сучків й під час експлуатації зазнають значних навантажень (наприклад, заготовки для суднобудування). Слід зазначити, що виготовити і запресувати з’єднання на «вус» важче, ніж на зубчастий шип.

З’єднання на зубчастий шип за міцністю незначно поступається вусовому. Міцність такого з’єднання залежить від кроку між шипами, їх довжини, ступеня затуплення вершини, а також від марки застосовуваного клею. Шипове з’єднання буває вертикальним і горизонтальним (відносно пласті заготовки). Вертикальне використовують у деталях, що зазнають значного навантаження, а горизонтальне, завдяки незначній помітності з’єднання, – у виробах, де важливим є естетичний вигляд. Оскільки кут скосу граней зубчастих шипів менший від кута тертя деревини по деревині з нанесеним клеєм, то з’єднання є самозаклинювальним, а необхідне зусилля тиску на площини підтримують пружні сили деревини.

10.10.25р.    Вч.  Басанець  В.Ф.       Тема уроку:    Склеювання деревени(  продовження).Склеювання деревини по ширині активно застосовують у столярно-меблевому виробництві для одержання щитових деталей. Щити є елементами корпусних меблів, спальних і кухонних гарнітурів, відіграють роль панелей для обробки стін і матеріалу для покриття підлог. Щити одержують з’єднанням заготовок по ширині на гладку фугу, у чверть, на рейку, у паз і гребінь, у паз і трикутний гребінь, на шип типу «ластівчин хвіст», а також за допомогою вставних шипів або шкантів (їх виготовляють з деревини або полімерних матеріалів).

Якщо під час склеювання за довжиною не приділяють великої уваги підбору заготовок, які склеюють, то при з’єднанні за шириною слід брати до уваги такі параметри:

• ширина ділянок – щоб надати щиту формостійкості, залежно від призначення його виготовляють із ділянок обмеженої ширини – 15–70 мм;

• базування ділянок. Від схеми базування залежить як величина припуску за товщиною, так і значення трудозатрат на підготовлення і склеювання брусків. Найкращим з цієї точки зору є базування за однією пластю та двома крайками;

• розташування річних кілець у суміжних ділянках.

Під час склеювання щитів на гладку фугу їх зміцнюють рейками для запобігання жолобленню й підвищення формостійкості. З цією ж метою щити можна виготовляти багатошаровими – напрямок волокон кожного шару взаємно перпендикулярний.

Склеювання деревини по товщині використовують у виробництві клеєних будівельних конструкцій, які виконують несучі функції. До них, зокрема, належать ферми й балки, стійки, бруси для віконних блоків, стінові бруси тощо. Склеюють деревину у цьому випадку, як правило, на гладку фугу. У таких виробів невелика маса, висока міцність й хороші декоративні властивості.

Цей вид склеювання деревини забезпечує задовол

13.10.25р.    Вч.Басанець В.Ф.   Тема уроку:  Інструменти для пиляння деревени.                                                                                         Пилка-ножівка — це металеве полотно з нарізаними на ньому з одного боку зубцями (мал. 43) і ручкою з широкого боку полотна.

Пила-ножівка використовується для теслярських і столярних робіт і належить до групи широких ножівок, які виготовляють з металевої стрічки завдовжки 700 мм, із шириною біля рукоятки 110 мм і на вузькому кінці — 20—70 мм. Рукоятка буває дерев’яною, металевою або пластмасовою. Широку ножівку використовують для поперечного, повздовжнього чи змішаного пиляння, залежно від форми зубців на полотні ножівки.

Мал. 43. Вигляд сучасної пили-ножівки із загартованими зубцями

До натяжних відносять такі пилки, в яких полотно із зубцями має кріплення з обох боків. До таких пил належать лучкові пили та ручні лобзики.

Лобзик (мал. 44) — ручний інструмент для пиляння тонкою натягнутою пилкою, який дає змогу отримати пропили довільної форми в матеріалах невеликої товщини.

Мал. 44. Лобзик із трубчастою рамкою

Лобзик складається з металевого станка у вигляді скоби з рукояткою й двох гвинтових затискачів для закріплення пилочки. Лобзик має вузьку й тонку пилочку з дуже дрібними зубцями. Пилочка закріплена в дугоподібній рамці таким чином, щоб нахил зубців був спрямований до ручки. Завдяки наявності затискачів вона легко встановлюється та виймається (мал. 45).

Мал. 45. Лобзик із плоскою рамкою (а); пилочки з різними за формою та розміром зубцями (б)

Дуга лобзика може бути виготовлена із сталевої трубки невеликого діаметру або ж сталевої смуги, у місцях заокруглення зігнутої по ребру. Трубчаста рама краща, оскільки вона пружніша, а це дозволяє менше зусиль витрачати на встановлення пилочки та забезпечити її рівномірний натяг. Ручка лобзика дерев’яна або пластмасова.

Мал. 46. Нижній затискач лобзика

Затискачі для полотна пилочки (мал. 46) являють собою дві пластини 1 з отвором, через який проходить затискний гвинт 3 і між якими вкладається хвостовик пилочки 2. Барашкова гайка 4 при накручуванні на гвинт стискає пластини, фіксуючи при цьому кінці пилочки.

За допомогою лобзика можна обробляти дерево, пластик і метал.

Запитання та завдання

• 1. Які характерні ознаки інструментів для пиляння деревини?

• 2. Чим відрізняються ножові й натяжні пилки? У чому різниця їх використання?

• 3. Чому ширина пропилу в деревині має бути ширшою за товщину полотна пилки?

• 4. Яка будова ручного лобзика?

Додаткова інформація

Лучкова пила (мал. 47) отримала таку назву, оскільки її полотно кріпиться у пристрої, який має назву «лучок», мабуть, через схожість із стрілецьким луком та наявність у нього такого елементу, як тятива.

Мал. 47. Лучкова пилка та її складові частини: 1 — полотно пилки; 2 — поперечник; 3 — тятива; 4 — закрутник; 5 — середник; 6 — рукоятка

Для більшості операцій з пиляння деревини при ручній обробці рекомендується використовувати лучкові пилки з дрібним зубом. Лучкова пилка призначена для поздовжнього й поперечного розпилювання деревини. У загальному вигляді — це лучок (станок) з натягнутим полотном. Лучкові пилки бувають: розпусні — для повздовжнього пиляння; поперечні — для поперечного розпилювання; викружні — для криволінійного (фігурного) пиляння.

14.10.25р.   Вч. Басанець В.Ф.   Тема уроку:     З'єднання  деталей з деревени.                                                                                                      1. Які види з'єднань ви використовували під час виготовлення виробів на уроках у молодших класах?

• 2. Як обрати види з'єднань для різних матеріалів?

Більшість виробів складається з двох або більше деталей, які необхідно з’єднати. Для різних матеріалів використовують види з’єднань, притаманні саме їм (мал. 8.1 на с. 34).

Мал. 8.1. Різні види з'єднань деталей виробу: а — зшивання; б — цвяхове з'єднання; в — болтове з'єднання; г — склеювання

Наприклад, неможливо уявити, як збити цвяхами тканину і, навпаки, зшити металеві пластини нитками. Тому для кожного матеріалу добирають відповідний вид з’єднання.

З’єднання поділяють на рознімні та нерознімні.

Рознімні з’єднання допускають багаторазове збирання та розбирання виробу без порушення форми й розмірів з’єднуваних деталей.

Найпоширенішими серед них є гвинтові та болтові, а також з’єднання за допомогою шурупів, саморізів тощо (мал. 8.2).

Мал. 8.2. Рознімне з'єднання: а — шурупове; б — болтове

Ці з’єднання використовують у виробах із деревини та металу з постійним навантаженням. Якщо навантаження змінюватиметься, то гайки можуть розгвинтитися.

Нерознімними називають такі з’єднання деталей і вузлів, розбирання яких неможливе без їхнього пошкодження. До них належать такі з’єднання, як цвяхове, клейове, ниткове тощо.

Для нескладного з’єднання деталей із деревини використовують цвяхи, виготовлені зі сталевого дроту. Вони бувають різної довжини та товщини (мал. 8.3).

Мал. 8.3. Різні види цвяхів

Цікавий факт

Цвях відомий людству з давніх-давен. Первісна людина використовувала для «цвяхового» з'єднання кістки риб і тварин, колючки рослин, загострені гілки дерев. У бронзову добу з'явилися перші металеві цвяхи — литі й ковані. Саме тоді вони набули свого традиційного вигляду — загострений тонкий стрижень із пласкою головкою. У давні часи виробництво цвяхів було ручним і дорогим — тоді за жменю цвяхів давали цілого барана.

Одним із найбільш доступних та простих видів нерознімного з’єднання деталей є склеювання. Для склеювання різних матеріалів використовують різні види клеїв (мал. 8.4).

Мал. 8.4. Різновиди клеїв: а — універсальний клей, що швидко сохне; б — клей-олівець; в — клей ПВА; г — термосиліконовий клей

Сучасні універсальні клеї широкого призначення мають щільну структуру та швидко сохнуть. Їхніми перевагами також є водо- й термостійкість, еластичність та доступність. Це такі клеї, як «Момент», «Дракон» тощо.

Цікавий факт

Первісні мисливці варили клейку речовину з кісток убитих мамонтів, а для підсилення властивостей додавали сухожилля.

Ті, хто мешкали на узбережжі, виготовляли клейку речовину з луски та кісток риб. Під час тривалого варіння вони перетворювалися на справжній клей.

Люди, які жили в лісах, для склеювання використовували смоли фруктових та хвойних дерев.

Термосиліконовий клей (який зазвичай називають «клей-пістолет») є одним із найзручніших з’єднувальних засобів. Його головна перевага — здатність миттєво застигати та висока міцність з’єднання. Крім того, місця склеювання майже непомітні.

Для нескладного з’єднання поверхонь із паперу найкращими є всім нам відомі клей ПВА та зручний клей-олівець.

Особливі види клейового з’єднання використовують під час виготовлення швейних виробів або аплікацій із текстильних матеріалів. Ці клеї виглядають, як клейові стрічки та павутинки (мал. 8.5). Клейових якостей вони набувають під час нагрівання праскою.

Мал. 8.5. Клейові стрічки для склеювання текстильних виробів

Використання таких клейових з’єднань дає можливість замінити складні ручні операції та значно прискорити виготовлення виробу, поліпшує його зовнішній вигляд і якість.

Для з’єднання тканин та волокнистих матеріалів найчастіше використовують ниткове з’єднання — зшивання. Ниткове з’єднання дозволяє виробу згинатися та певною мірою розтягуватися.

Цікавий факт

14.10.2025р.

Тема;Виконання шва "хрестик"

Вишиванка з давнього часу була для українського народу не просто святковим вбранням, а й оберегом, символом здоров'я, краси та щасливої долі для молодих людей. Достовірно не відомо, коли точно люди почали прикрашати одяг вишитими символами. Імовірно, вишивку пов'язують з першим стьобанням на шкурах. У ті давні часи для вишивання використовувались жили тварин, лляні та бавовняні волокна, шерсть, кам'яні голки. Тоді наші предки вишивали символи з метою захистити свою сім'ю, житло від злих сил. Трохи пізніше цей вид мистецтва отримав декоративну функцію. Поступово техніка вишивання удосконалювалася, набувала нових форм. Ми будемо вчитися робити шов "хрестик".

1. Згадай правила техніки безпеки під час роботи з голкою, ножицями.2. Підготуй робоче місце.3. Працюючи, підтримуй порядок.4. Прагни виконати завдання якнайкраще.5. Закінчивши роботу, прибери.

 Послідовність виконання шва «хрестик».

1. Підготувати основу з тканини полотняного переплетіння білого кольору розміром 20х20 см;

2. В вушко голки вставте нитку муліне;

3. Закріпіть нитку;

4. Голку введіть із вивороту на лицьовий бік у нижньому лівому куті;

5. Покладіть нитку по діагоналі в напрямку верхнього правого кута;

6. Вколіть голку і виведіть її в нижньому куті клітини;

7. Так прошивайте стібки до кінця шва зліва направо;

8. Потім перехрестіть їх стібками, що йдуть справа наліво

Конференція Zoom Юлія Галушко 10 кл. 

Tuesday October 14, 09:35 - 10:00 

Ідентифікатор конференции: 786 750 7979

Код доступа: 1111 

https://us05web.zoom.us/j/7867507979?pwd=EjwmoZiMovcxkNWiNajgaWFUIK7szd.1&omn=85235195750 

 Zoom    20.10.2025р.Галушко Ю.М.9.35-10.00

https://us05web.zoom.us/j/7867507979?pwd=EjwmoZiMovcxkNWiNajgaWFUIK7szd.1&omn=81415230028 

Идентификатор конференции: 786 750 7979

Код доступа: 1111 

Конференція Леонід Матвієнко 10 кл.

22.10.2025 8:30-9:00

Zoom

https://us05web.zoom.us/j/83092171881?pwd=lGuirT3pwbugP34wcGanFgUrT2arXj.1

Ідентифікатор конференції: 830 9217 1881

Код доступа: 3333

17.10.25р.     Вч.Басанець В.Ф.        Тема уроку:     Техніка квілінг.                                                                                                                                                        Квілінг - це створення композицій з тонких паперових смужок методом скручування у спіралі, вид паперопластики. Інакше його ще називають паперокручення або паперова філігрань. Походить квілінг від англійського слова quill, що означає пташине перо.

Квілінг як вид мистецтва доступний кожному. З довгих і вузьких паперових смужок, яким попередньо надали ту чи іншу форму, виходять вишукані, мереживні вироби для прикрашання інтер'єру. Якщо ви любите створювати красу навколо себе своїми руками, то вам точно варто дізнатися, що це таке квілінг. Жодна інша техніка не дасть такої чіткості, легкості, строгості та ажурності одночасно.

Види квілінгу

Які види квілінгу існують, залежить від способу класифікації за тим чи іншим параметром.

За об'ємом:

• плоскі аплікації в техніці квілінг;

• об'ємні, 3D вироби та композиції.

За складністю:

• простий на основі спіралей;

• петельний на основі петель зі смуг;

• філігранний на основі складання смужок в різні фігури без клею.

За матеріалом:

• квілінг зі спеціального тонкого паперу;

• квілінг з гофрованого паперу;

• з інших матеріалів (смужки з тонкого дерева, тканини або пластику).

Що можна зробити з квілінгу?

Основне застосування квілінгу - це декорування предметів та прикрашання інтер'єру. Завдяки фантазії та творчій уяві можна створити все від простеньких листівок до складних витворів мистецтва. От що можна зробити з паперу для квілінгу:

1. Сувеніри та подарунки:

   • картини;

   • об'ємні фігурки;

   • квіткові композиції;

   • фоторамки;

   • 3D-листівки;

   • закладки для книжок;

   • вазочки;

   • об'ємні поробки в техніці квілінг на робочий стіл, поличку або підвіконня.

2. Аксесуари:

   • сережки;

   • брошки;

   • капелюшки;

   • інша біжутерія та прикраси.

3. Декорування предметів:

   • шкатулки, коробочки чи баночки;

   • блокноти та книги;

   • підставки для олівців та ручок;

   • настільні лампи та світильники.

4. Оформлення приміщення:

   • настінні панно;

   • кашпо;

   • святкові прикраси;

   • об'ємні паперові букви та цифри на стіну;

   • фігурки тварин та героїв казок;

   • сніжинки на вікно або ялинку.

Вироби із квілінгу своїми руками можуть виконувати не тільки декоративну, але й навчальну функцію. Наприклад, можна розмістити на стіну ім'я та вік дитини на свято дня народження, або алфавіт для вивчення коли завгодно. Вироби з паперових смужок не вимагають дорогих матеріалів чи складних інструментів, тож все обмежується лише власною уявою та бажанням.

Що треба для квілінгу?

Для заняття цим чудовим видом паперопластики знадобиться не так вже й багато:

Матеріали:

1. Папір для квілінгу у вигляді смужок. Що таке смужки для квілінгу? Це спеціальний двосторонній кольоровий тонкий папір, нарізаний вузькими довгими смужками товщиною від 2 до 10 мм (частіше використовують від 3 до 7 мм). Папір має бути щільності в межах 80-150 гр/м2, щоб легко скручувався, але при цьому не рвався. Можна купити готові смужки в наборах або нарізати самостійно за допомогою спеціального шредера. Вручну за допомогою ножиць небажано, бо для гарного виробу всі смужки мають бути рівними, акуратними та однакової ширини.

2. Картон або потрібного розміру лист ДВП чи фанери у якості основи для аплікацій, листівок чи інших виробів.

3. Клей ПВА, акриловий або інший густий та швидко сохнучий. Зручніше у флаконі з вузьким горлечком для видавлювання крапельок клею, не з пензликом.

4. Нитки для скріпленн

20.10.25р.  Вч. Басанець В.Ф.        Тема уроку:   Техніка квілінг.                                                                                                                                    Основні елементи квілінгу

Перед початком роботи потрібно вивчити базові форми квілінгу. Саме різні види фігур закручених у спіралі паперових смужок є основою для подальших композицій.

Загалом є близько 30 видів фігур квілінгу, які поділяють на відкриті та закриті (для створення закритих застосовують клей). Але всюди викристовується однаковий принцип: папір згорнути, прищипити, а потім надати потрібну форму.

Основні види закритих елементів такі:

• око — коло, стиснуте одночасно з двох сторін;

• півмісяць — схожий на око, але защипи роблять зі зміщенням;

• квадрат — коло, стиснуте з чотирьох боків;

• ромб — основою слугує заготовка квадрат;

• крапля — середину спіралі зміщують в один бік, а декілька шарів протилежного боку стискають у формі гострого кінця;

• трикутник — виготовляють із краплі, розплющуючи основу елемента;

• стріла — основу однієї сторони трикутника вдавлюють усередину.

Основні види відкритих елементів такі:

• гілочка — паперову смужку згинають у співвідношенні 1:2, а кінці закручують в одну сторону;

• ріжки — смужку згинають усередину, а половинки викручують назовні;

• завиток — не роблячи складку, натискають на середину смужки, а кінці викручують в різні боки або всередину;

• серце — смужку згинають, а потім закручують половинки всередину.

Освоївши прості фігури, можна переходити до більш складних. Можна змінювати форму заготовки, її можна стискати, залишати вм'ятини, як того вимагає загальна композиція.

Техніка виконання квілінгу

Отже, як зробити вироби з паперу в техніці квілінг? Загалом технологія виготовлення квілінгу включає такі етапи:

1. Все починається з ідеї: що це має бути? Листівка чи фоторамка, 3D шкатулка чи сюжетне панно? Краще зробити попередній ескіз, намалювавши схему майбутнього виробу олівцем на папері. Визначаємо, скільки та якої форми елементів знадобиться.

2. Заготовляємо всі потрібні елементи квілінгу:

   • паперову смужку закріплюємо на кінчику інструменту для квілінгу та щільно закручуємо в спіраль, притискаючи край смужки пальцем до кінчика інструменту;

   • коли достатній об'єм сформовано, інструмент акуратно виймаємо, а спіраль розміщуємо в шаблоні-лінійці в колі відповідного діаметру, щоб дати їй трохи розпуститися до потрібного розміру;

   • щоб спіраль не розгорнулася, край смужки підклеюємо крапелькою клею на кінчику зубочистки;

   • тепер спіраль можна вийняти та сформувати модуль, який потрібний для даної композиції.

3. Коли всі модулі будуть готові, можна їх компонувати відповідно до ескізу. Їх склеюють між собою для створення повноцінних виробів або ж приклеюють до основи за допомогою пінцету та клею. Якщо це картина, готовий виріб можна також вставити в рамку під скло.

Також пропонуємо деякі особливості техніки виготовлення квілінгу, це допоможе виконувати роботу більш легко та якісно:

• Дбайливо зберігайте смужки паперу в коробках, щоб вони рівно лежали. Навіть трохи зім'яті смужки вже не підходить, тож їх можна викидати.

• Витягуйте смужку з коробки, тримаючи за обидва краї, щоб вона не деформувалася.

• Щоб край смужки приклеївся набагато швидше, не обрізайте його ножицями, а обірвіть. Розпушений край швидше пустить клей всередину волокон.

• Придбайте спеціальні інструменти для квілінгу (лінійку-шаблон та прилад для скручування). З їх допомогою ви значно прискорите та полегшите процес заготовки деталей.

21.10.2025р.Галушко Ю.М.

Тема:Перенесення малюнка на папір або тканину.

Способи перенесення малюнка на тканину.

Якість оздоблення виробу вишивкою значною мірою залежить від якості перенесення малюнка на тканину

 Переносити малюнок на тканину можна кількома способами.

Який із них вибрати, залежить від кольору тканини (світла або темна) і особливостей її поверхні — фактури (гладка або ворсиста).

 Почнемо з найпростішого способу.1. Переведення малюнка через копіювальний папір

 Так переводять малюнки на гладенькі тканини будь-якого ко­льору: для світлої тканини беруть темний копіювальний папір, для темної — світлий (жовтий, червоний). Бажано мати набір кольорового копіювального па­перу.

Оскільки копіювальний папір бруднить тканину, то для білої тканини краще використа­ти папір жовтого чи зеленого ко­льору, тобто такий, який не за­лишає яскравого масного сліду.На добре пропрасовану тканину кладуть копіювальний папір

глянцевою (блискучою) стороною вниз і зверху приколюють малюнок. щоб у процесі роботи рисунок не зсунувся.Контури ри­сунка акуратно обводять гостро заструганим олівцем (тканина по­винна лежати на твердій поверхні), пам’ятаючи, що в процесі ви­шивання виправити викривлення ліній контура набагато важче.

 2. Переведення малюнка «припорохом» через трафарет

Він більш трудомісткий, але дає змогу переносити рисунок на будь-яку тканину. Цей спосіб позбавлений вад двох перших: тканина не брудниться, контур рисунка не викривляється.

 Спочатку готують трафарет. На м’яку підстилку кладуть чистий аркуш паперу і на нього — малю­нок Потім шилом або голкою про­колюють контур малюнка через кожні 2 мм. Трафарет готовий, за­лишилось зняти з нього опуклості від проколів. Для цього достатньо протерти трафарет наждачним па­перомПотім змішують машин­не масло або гас із зубним порош­ком (замість порошку можна взяти синьку або сажу) і одержують су­міш, схожу на густу сметануГотовий трафарет накладають на тканину, скріплюючи їх булавками.

  Ватяний тампон, щільно обгорнутий тканиною, змочують у суміші і протирають увесь малюнок по про­колу. Розчин проходить крізь дірочки, залишаючи відтак контури малюнка на тканині.

 3. Переведення малюнка методом прошивання за допомогою цело­фану, кальки або цигаркового паперу

Такий спосіб переведення використовують для  ворсових тканин. Насамперед перемальовують малюнок з паперу на цело­фан (авторучкою) або прозорий папір, потім накладають малюнок на тканину, закріпляють булавками і по контуру прострочують на швейній машині або прошивають швом «уперед голку». Потім папір акуратно відривають. Недоліком цього способу є те, що лінія конту­ру малюнка пунктирна.

Санітарно-гігієнічні вимоги під час ручних робіт:1. Перед початком роботи ретельно вимити руки

2. Розкласти інструменти, пристосування і матеріали на робочому місці у відповідному порядку

.3 Світло має падати зліва або спереду.4. Сидіти на стільці зручно, ноги мають твердо стояти на підлозі або спеціальній підставці.5. Спину треба тримати переважно прямою або ледь нахиленою вперед.6. Голову потрібно ледь схиляти над роботою7. Не треба спиратися корпусом тіла та ліктями на стіл.8. Роботу тримати перед собою на відстані 30 -35 см.9. Періодично відпочивати, переводячи погляд на тло іншого зображення.10. Наприкінці роботи прибрати робоче місце, належ­но скласти інструменти, пристосування і матеріали.

 Вимоги безпеки під час роботи з ножицями :

1. Ножиці для ручної праці повинні мати заокруглені кінці.

2. Клади ножиці  так, щоб вони не виступали за край робочого місця.

3. Не працюй тупими ножицями, а також ножицями зі слабким кріпленням.

4. У процесі різання уважно слідкуй за розміткою.

5. У процесі роботи тримай матеріал пасивною рукою так, щоб пальці були осторонь від гострого леза.

6. Не розмахуй ножицями, під час різання не ходи, а також не підходь занадто близько до того, хто ними працює.

7. Відкладай ножиці із зімкненими лезами.

8. Передавай ножиці зімкненими кільцями вперед.

9. Після роботи ножиці тримай складеними, бажано в чохлі. 

Вимоги безпеки під час роботи з голками та булавками :

1. Голки і булавки тримати у спеціальних коробках, при шитті користувати­ся подушечкою для голок.

2. Перед  роботою та після неї перелічувати голки і булавки.

3. Не користуватися тупими та іржавими інструментами (ножиці, голки, булавки).

4. Не брати голку до рота, не заколювати у власний одяг, не залишати у виробі.

5. Передавати голку разом з ниткою, зав'язаною у вуз­лик.

6. Довжина робочої нитки має бути близько 50 см.

7. Нитку розрізати і відрізати відповідними ножицями.

8. Пошкоджені голки, булавки та шпильки віддавати дорослим

Пр.робота:Перенести малюнок на тканину за допомогою копіювіального паперу.



21.10.25р.   22.10.25р.        Вч. Басанець В.Ф.                  Вироби з квілінгу.                                                                                                                                Творцями перших квілінг-виробів вважають ченців середньовічної Європи. Обрізаючи позолочені краї релігійних книг і закручуючи паперові смужки на кінчику пера, вони робили медальйони, котрі створювали імітацію золотої мініатюри. Недарма з англійської мови слово «quill» перекладається як «пташине перо».

Квілінг — неповторна техніка, яка допоможе Тобі передати легкість і вишуканість мереживних візерунків.

Для створення виробів з квілінгу Тобі знадобляться такі інструменти: шило, пінцет, ножиці, клей, а також олівець, циркуль, шаблон-лінійка.

Перед початком роботи ознайомся з основними елементами квілінгу, так званими модулями. Саме різні форми закручених в спіральки паперових смужок дозволять Тобі домогтися бажаного результату.

Стильна підвіска або крихітний сувенір — ангел у техніці квіллінг зворушить кого завгодно. По-моєму, відмінний подарунок, якщо плануєш іти в гості.

Всі деталі вироби, окрім голови, складаються з модулів під назвою «вільна спіраль».

1. Спочатку зроби ангелу рукави: візьми чотири смужки блакитного кольору довжиною 21 см, склей між собою. За допомогою шила закрути в тугу спіраль, а потім трішки розпусти — до діаметра 20 мм.

Можеш використовувати спеціальний папір для квілінгу, або ж самостійно нарізати кольоровий двосторонній, як це зробив я.

 21.10.25р.   12.20.-12.15.   Ідентифікатор 5823528708      Код доступу:  1111.

22.10.25.р  Трудове навчання Коваленко Л. І.

Тема:Виконання ручних стібків. 

Підключиться до конференції Zoom

https://us05web.zoom.us/j/89749507648?pwd=drbc2jX2yT87cRVewmIVmAcmhOGxcA.1

Час: 10:30-10:55

Идентифікатор конференції: 897 4950 7648

Код доступа: 17894563 

24.10.25р.Матвієнко Л.М.

Тема;Рухома іграшка

Сьогодні нам знадобляться картон, на якому ви будете розмічати деталі іграшки, та інструменти – ножиці, шило, голка з ниткою. Подивіться уважно на своє робоче місце. Чи все необхідне ви приготували?

 Повідомлення теми та мети заняття

Сьогодні на занятті ми ознайомимося з важелем як найпростішим механізмом і навчимося виготовляти рухомі з’єднання та рухомі іграшки.

Подивіться чи знайомі

Вам ці іграшки рухомі?

Вони справді, мов живі,

Роблять рухи ділові.

Пташка жваво і охоче

Легко крильцями тріпоче,

Зайчик ніжкою завзято

Посуває самоката.

А у кролика турбота –

Моркву всунути до рота…

А оці, погляньте, діти,

Ведмежатка працьовиті

Так працюють хоч малі,

Наче справжні ковалі.

Ось і стали вам відомі

Наші іграшки рухомі.

Залишається надалі

Вам назвати механізм

Той, що рухає деталі

Вправо, вліво, вгору, вниз.

Механізм цей, скажемо,

Називають важелем

                                                                (І. Дубинський)

 Вивчення нового матеріалу

Людині часто доводиться переміщати важкі речі. Який вантаж можете підняти ви? А чи може хтось із вас підняти або перемістити вантаж, що важить 50 – 80кг? Ви, мабуть, спостерігали за тим, як дорослі і діти зрушують з місця дуже важкі предмети – верстати, каміння, стовбури дерев тощо. Як же вони це роблять? Для цього ще в сиву давнину люди вигадали простий пристрій – палицю-важіль. Людина – не дуже сильна істота, тому вона змушена конструювати пристрої, за допомогою яких можна, докладаючи відносно невеликих зусиль, піднімати та переміщувати великі вантажі або передавати рух одного тіла іншому. Пристрої, за допомогою яких можна передати або перетворити рух, називають механізмами. До простих механізмів відносять важіль, блок, похилу площину, клин і гвинт.

Важіль – це простий пристрій, що може обертатися навколо нерухомої точки опори і служить для піднімання та відважування чого-небудь.

Якщо ми приб’ємо дошку цвяхом до якої-небудь опори і штовхнемо один із її кінців, то інший кінець дошки прийде в рух, а сама вона почне обертатися навколо цвяха. Це і є важіль (демонстрація моделі важеля).

Ще три тисячі років тому в Єгипті під час зведення пірамід використовували важелі для переміщення і піднімання на велику висоту важких кам’яних брил.

Ножиці – це теж важіль. Вісь обертання цього важеля проходить через гвинт, що з’єднує обидві половини ножиць. Канцелярські ножиці, використовують для різання паперу, мають леза і ручки однакової довжини (демонстрація), бо для різання паперу не треба великих зусиль.

• Подумайте і наведіть приклади важелів. (Рукоятки лещат і верстатів, ручки швейної чи друкарської машинки; педалі автомобіля або підйомного крана, клавіші піаніно тощо).

Послідовність виконання роботи є такою.

1.  Виріжте із заготовки розмічені деталі.

2.  Проколіть шилом отвори в основі і рухомих деталях.

3.  Проріжте в основі щілину.

4.  З’єднайте між собою дві рухомі деталі в точці А.

5.  Приєднайте рухомі деталі до основи в точці Б.

6.  Відігніть нижню частину основи під прямим кутом, попередньо підрізавши картон по лінії згину картонажним ножем на 1/3 товщини.

7.  Перевірте рухливість деталей.

8. Розфарбуйте іграшку фломастерами.

24.10.25р.    Вч. Басанець В.Ф.        Тема уроку:   Виготовлення виробів у техниці квілінг.                                                                                        https://vseosvita.ua/blogs/kvilinh-skhemy-vyrobiv-dlia-pochatkivtsiv-yanholiatko-75054.html