Юзвак М. Б.

Тема: Образ танцю

Композиторів – класицистів  цікавили  високі   суспільні  ідеали, тому  вони  віддавали  перевагу  жанрам  симфонії, сонати, опери, інструментальному  концерту. Натомість  композитори – романтики  зосередили  свою  увагу  на  внутрішньому  світі  людини, любовній  ліриці  та  надали  перевагу   жанру  вокальної  та  інструментальної  мініатюри. На  межі  19-20 ст. виникає  новий  стиль – імпресіонізм.

Імпресіонізм (враження) –  напрям  у  мистецтві  кінця  19  початку  20 ст. З’явився  у  Франції  в  живописі. Він  прагнув  відтворити  раптові, короткочасні  враження  та  настрої  художника  без  заглиблення  в  їх  суть.  Напрям  характеризується  яскравістю, утіленням  скороминущих  вражень, одухотворенною  пейзажністю, колоритними  жанровими  зображеннями, музичними  портретами.

Імпресіоністи  створювали  витончені  та  одночасно  ясні  за  виразними  засобами, емоційно  стримані, безконфліктні  витвори  мистецтва. Вони  вчилися  «чути  світло», передавати  у  звуках  рух  води, коливання  листя, подих  вітру і заломлення  сонячних  променів  у  вечірньому  повітрі.

Найяскравішими  представниками  імпресіонізму  у  музиці є  Клод  Дебюссі  та  Моріс  Равель. Творчість  французького  композитора  Моріса  Равеля  припадає  на  межу  19 – 20 ст.  У  період  нових  модерністських  напрямів  його  мистецтво  відзначалося  оптимістичністю  та  класичною  ясністю. Моріс  Равель  зауважив: «Ніколи  не  перестаю  вчитись  у  Моцарта!» Їх  часто  порівнюють, адже  обидва  композитори  створили  музичний  світ  мрій,  ніжності, витонченості  та  краси.

Равель  збагатив  музичне  мистецтво  новим, оригінальним. Його  музика  відрізняється  динамічністю, ритмічною  напруженістю  та  гордістю.

Равель  писав  твори  різних  жанрів – опери, балети,  симфонічні  та інструментальні  твори,  фортепіанну  музику, пісні. Значне  місце  серед  них  посідав  танець. Композитор  звертався  до  різноманітних  танцювальних  жанрів: менуету хабанери, вальсу, пізніше – до   фокстроту  та  блюзу.

Дебюссі  і  Равель  вважають  представниками  імпресіоністичного  напряму.

Равель  сприйняв  впливи  різних  музичних  течій  від  американського  джазу  до  фольклору  Європи  й  Азії.

Моріс  Равель   народився   7  березня  1875  року  в  Сибурні  поблизу  Сен-Жан-де-Люз, на  кордоні  з  Іспанією. Два  роки  Равель  навчався  в  підготовчому  класі  Паризької  консерваторії, до  якої  поступив  1889  року. До  консерваторських  років  належать  такі  відомі  твори  як  «Гра  води»  та  Струнний  квартет  фа  мажор.

Під  час  Першої  світової  війни  (1914-1918) вступив  добровольцем  до  армії. Під  впливом  воєнних  подій  Равель  створив  глибоко  драматичні  твори, у  тому  числі  фортепіанний  концерт  для  лівої  руки, написаний  на  прохання  австрійського  піаніста  П. Вітгенштейна, який  втратив  на  фронті  праву  руку; загиблим  друзям  він  присвятив фортепіанну  сюїту  «Гробниця  Куперена».

Світова  війна  дала  поштовх  Равелю  до  пошуку  шляхів  зближення  свого  мистецтва  з  вимогами  нових  часів – його  музика  стала  демократичнішою, увібрала  в  себе  джаз, урбаністичні  елементи.

Найпопулярнішою п’єсою симфонічної музики XX століття є „Болеро” французького композитора Моріса Равеля. Російська   балерина Iда  Рубiнштейн  замовила “Болеро” для   свого   хореографічного  номера. Емоційний   вплив цього  танцю   величезний,  він   заворожує слухача неспинно наростаючою силою “машиноподібного” руху, напруженою  динамікою; закликає до грандіозного масового  ходу, в   якому   беруть   участь  тисячі   людей.

Російський поет Микола Заболоцький передав своє сприймання образу танцю у вірші „Болеро”:

Но жив народ, и песнь его жива.
Танцуй, Равель, свой исполинский танец.
Танцуй, Равель! Не унывай, испанец!
Вращай, История, литые жернова.
Будь мельничихой в грозный час прибоя!
О, Болеро, священный танец боя!

За  уявленням  самого  М.Равеля, дія «Болеро»  мала  розгортатися  під  відкритим  небом. У  поєднанні  двох  варіантів  однієї  теми, що  чергуються, він  відчував  щось  подібне  до  з’єднання  кілець  ланцюга, більше  того,  безперервність  заводського  конвеєра. Тому, в  уявній  «механічності», що  породжується  багаторазовим  повторенням  мелодії, поступово  розкривається  образ  грандіозного  масового  танцю-ходи.

Побудова  «Болеро»  є  дуже  простою:  тема, що  багаторазово  повторюється  з постійним  посиленням  звучності  та  зміною  інструментовки. Головний  засіб  розвитку  дії  в  Болеро – динамічне  й  темброве  насичення. Зміна  інструментальних  звучань  впливає  на  характер  сприйняття  музики,  що  захоплює  безперервністю  свого  розгортання.

Ритм, мелодія  й  темп  твору  вражають  своєю  одноманітністю. Перша  частина  мелодії  сягає  корінням  стародавніх  шарів  баскського  фольклору, друга  частина  мелодії  має  цигансько-андалузькі  риси.

З  перших  тактів  Болеро  ми  чуємо  лише  ритм, і в нашій  уяві  виникає  картина  іспанського  танцю, що  супроводжується  на  фоні  дробу  малого  барабана  плескання  в  долоні, клацання  кастаньєт, притупування  каблуками, і зрештою  виникає  мелодія  танцю, що  за  мотивами  пов’язана  з  іспанським  фольклором.

Надзвичайна  виразність  наприкінці  твору  досягається  тим,  що  мелодія  знову  поступається  місцем  ритму, що  виконує  весь  оркестр (тутті)

Тутті –  це  виконання  музики  всім  складом  оркестру, хору.

Прослухайте  «Болеро» М.Равеля