Embedded Files
Усе наше життя пов’язане з періодичною зміною дня та ночі, а також пір року. На цих повторюваних астрономічних явищах базуються основні одиниці часу: доба, місяць, рік.
Рік — позасистемна одиниця вимірювання часу, що відповідає періоду обертання Землі навколо центра мас Сонячної системи та позірним видимим рухом Сонця по екліптиці.
Для того щоб не збиватися з відліком року, люди створили календар.
Календарем прийнято називати певну систему лічби тривалих проміжків часу з поділом їх на окремі більш короткі періоди (роки, місяці, тижні, дні). Саме слово календар походить від латинських слів ‘caleo’ - проголошувати і ‘calendarium’ - боргова книга. Перше нагадує про те, що в давньому Римі початок кожного місяця проголошувався особливо, друге - що першого числа кожного місяця там було прийнято сплачувати відсотки за борги. В тому, що час тече, ми переконуємось, спостерігаючи рух оточуючих нас матеріальних тіл.
Вимірювати проміжки часу виявилося можливим, зіставляючи їх з явищами, що повторюються періодично. Таких періодичних явищ в навколишньому світі знаходиться декілька. Це передусім зміна дня і ночі, що дала людям природну одиницю часу - добу; після цього зміна фаз Місяця, що відбувається протягом так званого синодичного місяця (від грецького ‘синодос’ - зближення), мається на увазі щомісячне зближення Місяця і Сонця на небі, при цьому інколи Місяць заходить на Сонце – і відбувається сонячне затемнення; і, нарешті, зміна пори року і відповідна їй одиниця лічби - тропічний рік (від грецького ‘тропос’ - поворот), проміжок часу, по закінченні якого висота Сонця над горизонтом в полудень, сягнувши найбільшої величини, знову зменшується.
Труднощі, що виникають при розробці календаря, зумовлені тим, що тривалість доби, синодичного місяця і тропічного року неспіврозмірні між собою. Не дивно, що в одних місцях люди вважали час одиницями, близькими до тривалості синодичного місяця, приймаючи в році певне (дванадцять) число місяців і не враховували пори року.
Так з’явилися місячні календарі. Інші вимірювали час такими же місяцями, але тривалість року прагнули погодити зі змінами пір року (місячно - сонячний календар). А хтось за основу лічби днів приймав зміну часів року, а на зміну фаз Місяця взагалі не зважали (сонячний календар).
Штучні одиниці виміру часу, які складаються з декількох (трьох, п’яти, семи тощо) днів, зустрічаються у багатьох давніх народів. Так, римляни вели лічбу дням ‘восьмиденками’ - торговими тижнями, які позначали літерами від А до Н; сім днів такого тижня були робочими, восьмий - базарним.
Але вже у відомого іудейського історика Йосифа Флавія (приблизно 100 р. н.е.) читаємо: "Немає жодного міста, грецького або ж варварського, і жодного народу, на який не розповсюджувався би наш звичай стримуватися від роботи на сьомий день". Звідки ж цей семиденний тиждень? Звичай вимірювати час семиденним тижнем прийшов до нас з Давнього Вавилону і, вочевидь, пов’язаний зі зміною фаз Місяця. Дійсно, тривалість синодичного місяця складає 29.53 доби, причому люди бачили Місяць на небі біля 28 діб: сім днів триває збільшення фази Місяця від вузького серпа до першої чверті, приблизно стільки ж - від першої чверті до повного місяця й т. і. Але спостереження за небом дало ще одне підтвердження "винятковості" числа сім. У свій час давньовавилонські астрономи виявили, що, окрім нерухомих зірок, на небі видно й сім "блукаючих" світил, які пізніше були названі планетами (від грецького слова "планетес", що і означає "блукаючі").
Припускалося, що ці світила обертаються навколо Землі та що відстань від неї зростає в такому порядку: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер і Сатурн. У Давньому Вавилоні виникла астрологія - вірування, наче планети впливають на долі окремих людей і цілих народів. Зіставляючи певні події в житті людей з положенням планет на зірковому небі, астрологи вважали, що така ж подія настане знову, якщо розташування світил повториться. Саме число сім - кількість планет - стало священним як для вавилонян, так і для багатьох інших народів стародавності.
Поділивши добу на 24 години, давньовавилонські астрологи припустили, що кожна година доби знаходиться під покровительством певної планети, що ніби "керує" нею. Лічба годин була почата з суботи: перша її година керувалась Сатурном, друга - Юпітером, третя Марсом, четверта - Сонцем, п’ята - Венерою, шоста - Меркурієм і сьома - Місяцем. Після цього цикл знову повторювався, так що 8-ою, 15-ою і 22-ою годинами "керував" Сатурн, 9-ою, 16-ою, 23-ою - Юпітер і т.д. В підсумку вийшло, що першою годиною наступного дня, неділі, "керувало" Сонце, першою годиною третього дня Місяць, четвертого - Марс, п’ятого - Меркурій, шостого - Юпітер і сьомого - Венера. Відповідно цьому і отримали свою назву дні тижня. Ці назви днів тижня перекочували до римлян, а після цього в календарі багатьох народів Західної Європи.
Сьогодні майже всі народи світу користуються сонячним календарем, який фактично успадкували від древніх римлян. Але якщо в своєму нинішньому вигляді цей календар майже ідеально відповідає річному руху Землі навколо Сонця, то про його перший варіант можна сказати лише "гірше було нікуди". А все тому, що, як помітив римський поет Овідій (17 р. н. е.), давні римляни краще знали зброю, ніж зірки...
Давньоримський календар
Як їх сусіди греки, давні римляни визначали початок своїх робіт за сходом і заходом окремих зірок та їхніх груп, тобто вони пов’язували свій календар з річною зміною вигляду зоряного неба. Ледве чи не головним "орієнтиром" при цьому були схід і захід (ранковий і вечірній) зоряного скупчення Плеяди, що в Римі йменувалося Вергіліями.
Початок багатьох польових робіт тут пов’язували з фавонієм - теплим західним вітром, що починає віяти в лютому (3 - 4 лютого за сучасним календарем). За свідченням Плінія, в Римі "з нього починається весна". Ось декілька прикладів проведеної давніми римлянами "прив’язки" польових робіт до зміни вигляду зоряного неба: "Між заводієм і весняним рівноденням підрізають дерева, обкопують лозу... Між весняним рівноденням і сходом Вергілія (ранковий схід Плеяд спостерігається в середині травня) прополюють ниви..., рубають вербу, обгороджують лугу..., слід саджати маслини". "Вважається, що не слід починати сівби до (осіннього) рівнодення, тому що якщо почнеться непогода, то насіння стане гнити... Від заводія до сходу Арктура (з 3 по 16 лютого) рити нові канави, робити обрізання в виноградниках". Слід, однак, мати на увазі, що цей календар був переповнений самими неймовірними забобонами. Так, луги слід було угноювати напровесні, коли молодий місяць ще не видний ("тоді трави будуть рости так само, як і молодий місяць"), а на полі не буде бур’яну. Яйця під курку рекомендувалося підкладувати тільки в першу чверть фази Місяця. Згідно Плінію, "всяка рубка, обривання, стрижка принесуть менше шкоди, якщо їх робити, коли Місяць на збитках". Тому той, хто вирішив стригтися коли "Місяць прибуває", ризикував полисіти. А якщо в означений час зрізати листя на дереві, то воно незабаром втратить всі листя. Зрубаному в цей час дереву загрожувала гниль...
Зупинимося на загальній структурі давньоримського календаря, що існував в середині I ст. до н. е. В означений час рік римського календаря з загальною тривалістю в 355 днів складався з 12 місяців з таким розподілом днів в них:
Мартіус - 31
Апріліс - 29
Майус – 31
Юніус - 29
Квінтіліс – 31
Секстіліс - 29
Септембер – 29
Октобер – 31
Новембер -29
Децембер - 29
Януаріус - 29
Фебруаріус – 28
Як видно, за винятком одного, всі місяці давньоримського календаря мали непарне число днів. Це пояснюється забобонними уявленнями древніх римлян, небито непарні числа щасливі, тоді як парні приносять нещастя. Рік починався з першого числа березня. Цей місяць був названий Мартіусом на честь Марса, якого вважали богом хліборобства й скотарства, а пізніше богом війни, покликаним захищати мирну працю. Другий місяць отримав назву Априліс від латинського aperire - розкривати, бо в цьому місяці розкриваються бруньки на деревах або від слова apricus - "що зігріється Сонцем". Він був присвячений богині красоти Венері. Третій місяць Майус присвячувався богині землі Майї, четвертий Юніус - богині неба Юноні, покровительниці жінок, дружині Юпітера. Назви шести подальших місяців були пов’язані з їхнім положенням в календарі: Квінтіліс - п’ятий, Секстілітіс - шостий, Септембер - сьомий, Октобер - восьмий, Новембер - дев’ятий, Децембер - десятий. Назва Януаріса - передостаннього місяця давньоримського календаря - походить, як вважають, від слова janua - "вхід", "двері". Місяць був присвячений богу Янусу, що, по одній з версій, вважався богом небесного склепіння, що відкривається для Сонця на початку дня і закривається в його кінці. У Римі йому було присвячено 12 олтарів - по числу місяців в році. Він же був богом всіх починань. Римляни зображали його в двох особах: одна, повернута вперед, бог наче бачить майбутнє, друга, повернута назад, споглядає минуле. І, нарешті, 12-й місяць був присвячений богу підземного царства Фебруусу. Сама же його назва походить, очевидно, від februare - "очищати", але, можливо, і від слова feralia. Так римляни називали поминальний тиждень. По закінченні його, в кінці року вони проводили обряд очищення (lustratio populi) "для примирення богів з народом". Можливо, із-за цього вони й не могли вставляти додаткові дні в самому кінці року, а робили це, як ми бачимо далі, між 23 і 24 лютого. Тривалість року в 355 днів була на 10.242 доби коротше тропічного. Але в господарському житті римлян важливу роль грали хліборобські роботи - сівба, збір урожаю і т.д. І щоб “тримати” початок року поблизу одного і того же сезону, вони робили вставки додаткових днів. При цьому римляни з забобонних мотивів не вставляли цілого місяця окремо, а в кожному другому році між 23 і 24 лютого "вклинювали" поперемінно 22 або 23 дні. В підсумку число днів в римському календарі чергувалось в такому порядку:
355 днів
377 (355+22) днів
355 днів
378 (355+23) днів.
Вставні дні (dies intercalares) отримали назву місяця Мерцедонія, хоча давні письменники називали його просто місяцем вставки - інтеркалярієм (inter-calaris). Саме слово "мерцедоній" походить від "merces edis" - "плата за працю": це неначе був місяць, в якому проводилися розрахунки орендарів з володарями майна. Як видно, в результаті таких вставок середня тривалість року римського календаря була рівною 366.25 доби - на одну добу більше істинної. Тому час від часу цю добу з календаря приходилося викидати.
Юліанський календар
Юліанський календар було названо на честь Юлія Цезаря, який запровадив його в стародавньому Римі приблизно в 46 році до Р.Х. Юліанський календар визначає дати, базуючись на русі Сонця навколо Землі. Він складається з 365 днів у більшості років, але кожні чотири роки настає високосний рік, який має 366 днів.
У стародавньому Римі за часів Юлія Цезаря був у вжитку римський календар. Римський календар був дуже складною системою дат, що визначалися рухом місяця й розташуванням Сонця над Землею (через що цей календар був місячно-сонячним). Група людей мала приймати рішення, які дні слід додати до календаря або видалити з нього, аби не відставати від пір року. Його використовували сотні років і багато разів змінювали. Утім він не був дуже точним, і до 46 року до н.е. цей календар випереджав на три місяці сонячний календар та не збігався з порами року!
Свого часу Гай Юлій Цезар із цього приводу пожартував: «Римляни завжди перемагають, але ніколи не знають, коли це трапилося». Саме тоді Юлій Цезар вирішив, що необхідно запровадити великі зміни в тому, як римляни визначають дати.
Цезар звернувся по допомогу до Созігена, александрійського астронома, який порадив йому перестати використовувати місячний календар і орієнтуватися на сонячний рік, як це робили єгиптяни.
Тож замість того, щоб орієнтуватися на місяць для визначення дат, юліанський календар натомість орієнтувався на положення сонця. Цезар узгодив тривалість року із сонячним календарем, тобто встановив, що рік триває 365 із чвертю доби (365.25). Четвертинки діб враховувалися так: кожного четвертого року до календаря додавалася ще одна доба, і тривалість місяця лютого ставала не 29, а 30 діб. Назви місяців спочатку залишили з римського календаря. Пізніше римляни перейменували у 8 р. до н. е. Квінтіліс на «Юлій» на честь Цезаря, оскільки це був місяць його народження. А у 44 р. до н.е. Секстиліс перейменували на «Август» (серпень). Згідно з консультацією сенату, цитованою Макробієм, Секстиліс був перейменований на честь Августа, оскільки кілька найважливіших подій у його приході до влади, кульмінацією яких стало падіння Александрії, відбулися в цьому місяці. Інші місяці були перейменовані іменами імператорів, але, очевидно, жодна з пізніших змін не збереглася після їх смерті. У 37 році н.е. Калігула перейменував вересень на «Германікус» на честь свого батька; у 65 році н.е. Нерон перейменував квітень на «Нероней», травень — на «Клавдій», а червень — на «Германік»; а в 84 році н.е. Доміціан перейменував вересень на «Germanicus», а жовтень на «Domitianus». Коммод був унікальним у перейменуванні всіх дванадцяти місяців за своїми прийнятими іменами (з січня по грудень): «Амазоній», «Інвиктус», «Фелікс», «Пій», «Луцій», «Елій», «Аврелій», «Коммод», «Август», «Геркулей», «Роман» і «Ексуператорій».
Але юліанський рік тривалістю в 365 днів і 6 годин довший за астрономічний сонячний рік (365,2422 дня, або 365 днів, 5 годин, 48 хвилин і 46 секунд) на 11 хвилин 14 секунд. Різниця становить близько 0.0078 дня за рік або близько одного дня за 128 років. За півтора тисячоліття календар знову відставав на десять днів. Що й стало причиною введення в 1582 році григоріанського календаря.
Григоріанський календар
4 жовтня 1582 року — день, коли світ зазнав важливої зміни в обчисленні часу. Цього дня набула чинності реформа календаря, запроваджена папою Григорієм XIII. Мета реформи полягала в ліквідації десятиденної різниці між календарем та астрономічною датою, що склалася протягом близко 1600 років із запровадженням юліанського календаря.
Однією з основних проблем, яку реформа мала вирішити, була різниця в даті весняного рівнодення. Від початку введення юліанського календаря до XVI століття накопичилася різниця у 10 днів порівняно з реальним настанням рівнодення. Це створювало труднощі, особливо для визначення дати Великодня, що було важливо для християн.
Аби у майбутньому такої проблеми не виникало, папа Римський Григорій XIII вилучив цю зайву декаду, він постановив останній рік кожного століття не робити високосним, а залишати високосним лише останній рік четвертого століття. Тобто 1700, 1800 і 1900 роки не були високосними, хоча за розрахунком мали б бути саме такими. А от 2000 рік був високосним, оскільки він йшов четвертим після них. 2100, 2200 та 2300 роки теж не будуть високосними, хоча й будуть йти четвертими за розрахунком після невисокосних.
Кожен рік поділяється на 12 місяців із різною кількістю днів. Місяць лютий триває 28 днів у звичайні роки і 29 днів — у високосні. Початком календарного року вважають дату 1 січня.
Місяць Кількість днів
Січень 31
Лютий 28 або 29
Березень 31
Квітень 30
Травень 31
Червень 30
Липень 31
Серпень 31
Вересень 30
Жовтень 31
Листопад 30
Грудень 31
Згідно з нововведенням Папи Римського, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Цього дня в Італії, Королівстві Франція, Іспанії, Королівстві Португалія та Речі Посполитій (зокрема, й на території України) запроваджено григоріанський календар — десять днів вилучили з календаря. За григоріанським календарем, визнаним невдовзі практично в усіх католицьких країнах, помилка в один день "набігає" за 33 тисячі років.
Реформа календаря була підписана і проголошена 24 лютого 1582 року папською буллою «Inter gravissimas» («Серед найважливішого») в урочистій обстановці. У ній наказувалося не вважати високосним рік, кратний 100, але не кратний 400 (наприклад 1600-й — високосний, а 1700-й — ні), як це й пропонував Алоізій Лілій. Проте друга його ідея була відхилена за наполяганням члена папської комісії з реформи Христофора Клавія, і десятиденна різниця між календарною та астрономічною датою ліквідовувалася за один день.
Оскільки влада Григорія XIII не поширювалася далі Папської області, крім пунктів, які стосувалися безпосередньо реформи календаря, папська булла містила звернення до правителів країн щодо необхідності прийняття нового календаря в їхніх володіннях.
Починаючи з появи григоріанського календаря, ідею його впровадження відхилили північноєвропейські та східноєвропейські держави, які в основному були протестантськими та православними. Проте після Берестейської унії впровадження нового календаря поширилося у Правобережній Україні та продовжило свій шлях до Полоцького собору 1839 року. На той час григоріанський календар зберігався на західноукраїнських теренах, що входили до держав, де обов'язковим було використання цього календаря (як-от Польща та Австрія). У більшій частині України, яка тоді перебувала під владою російської імперії, і там, де сформувалася Українська Народна Республіка, перехід до григоріанського календаря став реальністю в 1918 році, а дати у перехідний період називали "за новим стилем".
Введення нового календаря не обійшлося без казусів. Наприклад, у Бельгії 1 січня 1583 настало відразу після 21 грудня 1582, і в тому році все населення залишилося без Різдва. Шведи в XVIII столітті намагалися плавно перейти на нове літочислення, але через 11 років знову повернулися до юліанського календаря й запровадили григоріанський лише через 40 років, перестрибнувши з 17 лютого 1753-го на 11 днів уперед. На Алясці через перенесення лінії зміни дати після п'ятниці 5 жовтня 1867 року за старим стилем настала ще одна п'ятниця 18 жовтня за новим стилем.
У Великій Британії парламент законодавчо затвердив перехід на григоріанський календар (тоді його називали просто календарем за новим стилем) у 1751 році після двох невдалих спроб змінити календар у 1645 та 1699 роках. Вони постановили, що після 2 вересня 1752 року прийде 14 вересня 1752 р. Великобританії потрібно було додати одинадцять днів замість десяти, тому що до того часу, як Британія змінилася, юліанський календар був на одинадцять днів поза григоріанським календарем і тропічним роком. Ця зміна 1752 року також застосовувалася до американських колоній Британії, тому зміни було внесено на території до Сполучених Штатів і до Канади.
Японія змінила календар в 1873 році в рамках вестернізації Мейдзі; Єгипет в 1875 році; Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія та Туреччина змінили календарі між 1912 і 1917 роками; Греція перейшла на григоріанський календар у 1928 році; і нарешті Китай перейшов на григоріанський календар після революції 1949 року.
Однак зміни не завжди були легкими. У Франкфурті, а також у Лондоні люди бунтували через втрачені дні свого життя. З кожною зміною календаря в усьому світі закони встановлювали, що з людей не можна оподатковувати, платити, а також не нараховувати відсотки за «пропущені» дні. Було постановлено, що крайні терміни все ще повинні відбуватися через правильну кількість «натуральних днів» після переходу.
Починаючи з вересня 2023 року, українські християнські конфесії розпочали перехід на григоріанський та новоюліанський календарі.
Цей вирішальний крок став результатом реакції на російське вторгнення 2022 року та бажанням бути ближче до демократичного світу.
Цей перехід відбувається не тільки на рівні календарної системи, але є важливим виявом духовної єдності та спільності в умовах нестабільності. Християнські конфесії, що вирішили використовувати григоріанський календар, подають важливий сигнал єдності серед релігійних спільнот у часи важких випробувань.
Спроба українських християнських конфесій визначити свої святкові та духовні події за новим літочисленням стала важливим елементом їхнього внутрішнього життя та релігійного вираження в умовах геополітичних коливань. Це не лише релігійна адаптація, але й активна участь у визначенні сучасної ідентичності та спроба підкреслити солідарність у часи кризи.
Білодід Данііл, 9Б
Page updated
Google Sites
Report abuse