"Кольорові революції" на Близькому Сході.
"Арабська весна"

Арабська весна — серія масових вуличних протестів, революцій та внутрішніх військових конфліктів у низці арабських країн, що почалися наприкінці 2010 року в Тунісі й тривають у деяких країнах донині.  

Дата: 18 грудня 2010-грудень 2012.

Місце: Арабський світ.

Причини: авторитаризм; монархія; демографічні структурні фактори;  енергетична криза 2000-х; корупція; безробіття; інфляція; клептократія; бідність; сектантство; самоспалення Мохамеда Буазізі.

Причиною виникнення протестного руху стало незадоволення політикою диктаторів в Арабських країнах, поштовхом — самоспалення туніського вуличного торговця фруктами Мухаммеда Буазізі, вчинене 17 грудня 2010 року на знак протесту проти свавілля поліції, яка конфіскувала його товар. Внаслідок цього в Тунісі розгорілися масові протести, які призвели до відставки 14 січня 2011 року президента Тунісу (з 1987 р.) бен Алі та отримали назву Жасминова революція. Успіх Жасминової революції в Тунісі дав поштовх аналогічним акціям протесту в інших арабських країнах, де здебільшого існують ті самі проблеми. 

Назва «Арабська весна» вказує на наявність історичних паралелей з подіями Весни народів — серії революцій в Європейських країнах 1848—1849 років.

«В результаті цих подій сталося чотири великі війни – у Ємені, у Сирії, у Ливії та Іраку. Ще більша кількість криз – економічного, соціального, інституційного характеру. В результаті так званої "Арабської весни" також була підірвана традиційна архітектура безпеки на Близькому Сході, яка трималася з 70-х-90-х років. Звісно, краще після цього люди жити не можуть, тому й живуть гірше», – стверджує Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього.  

«Єдиний позитив, який можна винести, – те, що "Арабська весна" зруйнувала регіональний порядок, який існував протягом 30-40 років на Близькому Сході і створив нові можливості для низки країн, які могли скористатися ситуацією і посилили свій вплив – такі як Туреччина, Іран, Саудівська Аравія або ОАЕ», – зазначає фахівець.

До десятої річниці «Арабської весни» британське видання The Guardian опублікувало результати власного опитування, згідно з яким більшість людей з дев'яти країн арабського світу вважають, що сьогодні вони живуть у значно більш нерівних суспільствах, ніж це було до «Арабської весни».

«Результати широкомасштабного опитування 5275 осіб за різними статями та віковими групами свідчать про те, що почуття безнадійності та безправ'я, що спричинили цю бурхливу главу на Близькому Сході, лише посилилися, навіть якщо більшість людей не шкодують про протестні рухи – за винятком країн, де вони призвели до громадянської війни», – ідеться в аналізі.

«Сьогодні у всьому арабському світі повстання 2011 року звинувачують у відкритті шлюзів для насильства та економічних руйнувань, в результаті чого з’явилося мільйони біженців та переселенців», – підсумовують в статті агенції AFP.

«Люди думали, що відхід Бен Алі від влади все виправить, але насправді це займе 20-30 років».

Привід до революції

Масові заворушення розпочалися вчинком туніського торговця Мохаммеда Буазізі, який 17 грудня 2010 р. вийшов на площу перед мерією,протестуючи проти поліцейського свавілля та корупції, облився бензином і підпалив себе. Смерть Буазізі стала поштовхом до того, щоб його співвітчизники вийшли на вулиці, вимагаючи відставки чинної влади.

Хід революції

Керівництво держав на виступи громадян реагувало по-різному. У Тунісі президент Бен Алі був змушений тікати за кордон — у  Саудівську Аравію, де він перебуває і нині. Ще один утікач — сирійський диктатор Башар Асад, який досить довго утримував владу, але в грудні 2024 року, злякавшись наступу озброєної опозиції, прилетів до Москви й отримав там політичний притулок. Глава Єгипту Хосні Мубарак після намагань силою придушити виступи був змушений подати у відставку і потрапив до вʼязниці. Лівійський полковник Муамар Каддафі загинув, до останнього тримаючись за владу. 

"Арабська весна": початок революційних виступів.

Країни-учасниці

До березня 2011 р. «ефект доміно» після Тунісу поширився на інші країни: протести охопили Єгипет, Ємен, Лівію, Сирію, Бахрейн,Марокко, Алжир, Ірак, Йорданію, Оман, Кувейт, Ліван.

Наслідки “Арабської весни”

• Єгипет 2011 р. відставки президента Єгипту Хосні Мубарака Туніс «Арабська весна» переросла в революцію, яка надихнула всю Північну Африку та Близький Схід 

• У 2011 р. протести охопили Єгипет, Бахрейн, Лівію, Сирію, Ємен, Алжир, Марокко, Йорданію, Саудівську Аравію

• У 2012 р. у Єгипті став президентом представник ісламістського руху «Брати-мусульмани» Мухаммед Мурсі

• У 2013 р. у Єгипті військові здійснили державний переворот, заарештували М. Мурсі

• Найбільим здобутком є розвінчання міфу про політичну пасивність арабів і непереможність зарозумілих правлячих еліт.

«"Арабська весна" – це була відповідь на те, що державні інституції в країнах не відповідали уявленням про гідність і справедливість. Той рух, який розпочинався, був у значній мірі спрямований на повернення цих понять. З цієї точки зору ми бачимо певний прогрес у Тунісі, різноспрямовану траєкторію в Єгипті після певного періоду, - стверджує експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данілов. І додає: - Це дало потужний поштовх регіону до змін, які відбувалися навіть у найбагатших країнах. До потреби відповідати викликам, які новий світ і їхні суспільства відчували. І вони будуть продовжуватися так чи інакше, тому що питання не в тому, щоб стало краще. Коли суспільство змінюється, воно піднімає ті питання, які вчора були неактуальними для нього».

Ахдаф Суейф, єгипетська авторка, яка свого часу висвітлювала протести, вважає, що сьогодні все ще зарано робити висновки щодо наслідків «Арабської весни». Протести, як вона сказала в коментарі AFP, були неминучими, враховуючи умови, у яких люди жили десятиліттями.

Загалом повстання відбулися у 20 країнах Близького Сходу та Північної Африки: Тунісі, Алжирі, Лівії, Єгипеті, Мавританії, Західній Сахарі, Марокко, Республіці Судан, Саудівській Аравії, Ємені, ОАЕ, Іраку, Сирії, Йорданії.

Андрухова Анна, 10 Ал