Золота антилопа

Якось у джунглях хлопець-сирота побачив Золоту антилопу. Вона була неймовірно прекрасною, а там, де вона торкалася копитами землі, розсипалися золоті монети. Дізнався про цю чарівну тварину жадібний раджа й звелів відловити її, щоб доставити в палац. Хлопчик допоміг антилопі сховатися від слуг правителя, а вона на знак подяки подарувала своєму рятівникові дудочку. Загравши на ній, підліток міг покликати чудесну тварину.

Але ж ми пам’ятаємо про подарунок антилопи – чарівну дудочку. Раджа на це й розраховував: тепер, думає він, чудесна тварина сама прийде до палацу й дасть його правителю стільки золота, скільки він зажадає! А він зажадає його все!.. Золота антилопа стукала й стукала своїми дзвінкими копитцями, вилітали з-під них нові й нові монети. Золотий дощ засипав усе навкруги. А раджі було все мало й мало! Він пам’ятав: тільки-но він вимовить: «Досить!» – як усе це багатство перетвориться на глиняні черепки. Та ж золота вже так багато, що правитель ризикує задихнутися в ньому. Переляканий раджа нарешті вигукнув: «Пощади! Досить!» Тієї ж мити він залишився сам-один, засипаний по шию уламками глиняного посуду: слуги, розчаровані тим, що їхнє золото перетворилося на якийсь непотріб, покинули свого правителя.