Токсична історія зеленого кольору

Чи любите ви зелений колір? Не знаю, якою буде ваша відповідь, однак впевнена, що у багатьох він асоціюється з чимось добрим – літом, буянням природи, щастям, врешті-решт, з життям. 

Життя! Не смерть, не хвороби! Але саме це очікувало деяких сучасників першого яскравого зеленого кольору.

Чи знаєте ви, як складно колись було видобувати зелений колір? У давні часи, коли все фарбували натуральними барвниками, зелені тканини були великою рідкістю. Не існувало натуральних речовин для створення зеленого кольору. Тому тканину фарбували двічі - спочатку жовтим, потім зверху блакитним. Результат був непрогнозованим, процес - довгим і дорогим. Тому зелені тканини були коштовними.

Тому, коли одного чудового дня 1775 року відомий хімік і фармацевт Карл Шелеє  придумав яскравий,  привабливий зелений колір, усі радісно його почали використовувати для шпалер, суконь, капелюшків. Однак красна ягідка гірка: склад прекрасного кольору був аж зовсім не такий чудовий, як його вигляд. Бо одним із інгредієнтів був… миш’як.

Колір Шелеє та його не менш отруйна вдосконалена версія – паризький зелений, який винайшли у 1814 році.

Колір або «зелень Шееле» — гідроарсеніт міді(II) ─ неорганічна сполука, кисла сіль міді та ортомиш'якової кислоти з формулою CuHAsO3 ─ зелені кристали, що не розчиняється у воді.

Паризька зелень ─ органічна хімічна речовина ─  змішаний ацетат-арсеніт міді(II) Cu(CH₃COO)₂·3Cu(AsO₂)₂.

І тут сталося ще кілька подій. У 1836 в Британії скасували податок на друк, у 1839 впровадили машинний друк шпалер, а паралельно Європою ширилося газове освітлення. Палаци і квартири тепер освітлювали не свічками, а газовими лампами У приміщеннях стало світліше, стіни тепер не обов'язково було фарбувати в біле, щоб хоч трохи відбивали світло. Можна було собі дозволити на стінах насичені кольори і складні візерунки - папір все стерпить. Тож у другій половині XIX сторіччя в Британії виробляли понад 30 мільйонів рулонів шпалер на рік! І зелений колір був одним з найпопулярніших! А королем шпалерного бізнесу й зелених паростків на стінах став естет і романтик Вільям Морріс. 

Пізніше тести показали, що чотири з п’яти шпалер містили миш’як. 

Дослідження волосини Наполеона у 2008 році показали, що Наполеон помер не від раку шлунку, а від отрути, точніше, від миш’яку. А ще, за деякими не дуже відомими дослідженнями*, отруїли видатного полководця… шпалери, які були в його кімнаті.

Застосовували цей колір і художники.  Сезанн, наприклад, використовував отруйний колір у багатьох своїх живописних акварельних картинах. 

Деякі дослідники стверджують, що це зумовило його діабету. Інші стверджують, що використання кольору викликало сліпоту Клода Моне.

Вінсент Ван Гог використовував його як зелений фоновий колір у своїх картинах. Наприклад, у цій ілюстрації, яка є автопортретом художника...

«… на банкеті, який проводив Ірландський полк у Лондоні в 1850-х роках, столовими прикрасами були цукрові листя, пофарбовані ним. Багато відвідувачів брали їх додому, щоб їх діти з’їли як солодощі, і в результаті померло кілька людей. На іншій вечері в 1860 році шеф-кухар дуже хотів приготувати ефектне зелене бланманже. Тому звернувся до місцевого постачальника за зеленим барвником. Йому дали зелений Шеєле, і троє відвідувачів згодом померли («Елементи вбивства: Історія отрути, Джон Емслі» Нещасні жертви).

 Зверху розказано про те, як шкодили уже готові речі. А що ж у процесі виготовлення? Тисячі робітників на фабриках тісно контактували з отрутою, завдаючи своєму здоров’ю великої шкоди.

У 1861 році 19-річна виробниця штучних квітів, на ім’я Матильда Шойрер, робота якої складалася з обсипання штучних квітів зеленим порошком, померла жахливою смертю. Дівчину судомило, пішла піна з рота. Її нігті й білки очей були зелені. Перед смертю вона сказала, що бачить увесь світ зеленим. У  її шлунку, печінці та легенях виявили миш’як.

Викриття лиходія

Довго ніхто навіть не підозрював про причини частих непритомностей, проблем зі здоров’ям і зростання кількості смертей серед аристократії.

Леопольд Гмелін, відомий німецький хімік, уже в 1815 році з’ясував, що шпалери можуть отруювати атмосферу. Він закликав людей позбавитися від зелених шпалер та виступав за заборону зеленого кольору Шелеє, але вчений надто випереджав свій час…

Справа зрушила з місця, коли історія Матильди набула розголосу. Журнали почали писати про отруйність зелених суконь, у 1862 році в гумористичному британському журналі Punch з’явилася ілюстрація «Миш’яковий вальс».