Embedded Files
Сяюче небо
Краса та неосяжність зоряного неба привертали увагу людей багато тисячоліть. Люди бачили безліч тіл, що сяяли, світилися, рухалися, були схожими та відрізнялися одне від одного.
Зоряне небо хвилювало уяву художників та поетів, викликало забобони, про нього складалися легенди. Зірки допомагали мандрівникам та мореплавцям орієнтуватись у просторі. Згодом зоряне небо стало предметом дослідження вчених.
Зазвичай вираз «зоряне небо» розуміють як сукупність зірок та інших небесних світил (Місяця, планет тощо), які видно вночі на небесній сфері. В астрономії, коли йдеться про спостереження за небесними світилами чи астрономічними явищами, використовують поняття «небесна сфера».
Небесна сфера — це уявна сфера дуже великого розміру, в центрі якої перебуває спостерігач і на яку спроєктовано всі світила так, як він бачить їх у певний момент часу з певної точки простору. Дуже давно, коли знань про довкілля було мало, люди вважали, що небесна сфера справді існує. Та згодом було з’ясовано — це позірне явище, тобто видиме лише людською уявою. Насправді, розглядаючи зоряне небо, ми вдивляємось у космічну безодню, що не має просторових меж.
Існує глобус небесної сфери, на який нанесено зображення зір, що бачать земляне.
Перше, що впадає в око на ясному й темному нічному небі, — величезна кількість зір. Здається, їх так багато, що годі всі порахувати. Але це ще один візуальний обман. Насправді людина бачить на всьому небі Землі не більше 6000 зір. Друге, на що звертаємо увагу, — яскравість зірок. Одні ми бачимо дуже добре, а інші ледь-ледь вирізняємо на тлі нічного неба.
Те, що сім яскравих світил: Сонце, Місяць, Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн, - на відміну від нерухомих зір, повсякчас зміщуються по небесній сфері, було встановлено дуже давно. У Стародавній Греції ці світила назвали планетами. Слово «планета» українською означає «блукаючий». Значно пізніше астрономи з’ясували, що Сонце і Місяць не варто називати планетами, бо вони за своєю природою відмінні від них.
Місяць — це супутник Землі. Супутники мають й інші планети. Спостерігачі за планетами в бінокль можуть побачити три найбільші супутники Юпітера: Іо, Ганімед і Каллісто.
Окрім зір, планет, Місяця і Сонця (вдень) на зоряному небі можна, хоча й не часто, бачити комети, спостерігати падаючі зорі-метеори. Комети та астероїди (мають низькі видимі зоряні величини, а тому їх можна спостерігати тільки за допомогою бінокля чи телескопа), — це малі небесні тіла, що входять до складу Сонячної системи. Метеорити — також небесні тіла, але ті, що впали на Землю. А от метеори — небесне явище, дрібні пилинки (наприклад, залишки комети), що влітають в атмосферу нашої планети, нагріваються й випаровуються.
В пошуках "зодіакального світла"
Незвичне явище — зодіакальне світло — можна побачити в небі з 16 лютого до кінця місяця. Це світіння у вигляді трикутника видно до заходу Сонця на заході та південному заході, якщо небо буде досить темним, а Місяць не буде відбивати багато світла.
Зодіакальне світло виникає при розсіюванні сонячного світла частинками пилу, що перебувають між Землею та Сонцем. Ці частинки, що обертаються в тій самій площині, що й планети, відображають сонячне світло, створюючи характерний трикутник на небі. Явищу дали назву через те, що воно завжди спостерігається на тлі зодіакальних сузір'їв, розташованих вздовж видимого шляху серед зірок, який має Сонце протягом року.
Досі вчені вважали, що пил, який створює це світло, утворюється завдяки часткам, що відділяються від комет при їхньому наближенні до Сонця, коли їхня крижана поверхня тане. Також існувала думка, що зіткнення астероїдів породжують пил, який спричиняє зодіакальне світло. Однак у 2020 році дослідження космічного апарата "Юнона" показало, що більша частина цього пилу була викинута з Марса, зокрема під час пилових бур.
Через усе небо проходить світла туманна смуга — Чумацький Шлях — спіральна галактика, у якій розташована наша Сонячна система й майже всі зорі, які видно на небі неозброєним оком.
Після запуску першого штучного супутника Землі у 1957 році на зоряному небі з’явилися створені людськими руками об’єкти, що сяють.
Салагор Михайло, 6А
Леся Українка та наша Олеся про сяюче небо: «Зорі, очі весняної ночі!»
Вербицька Олеся, 10Аб
Сузір'я та найяскравіші зорі
Усі зорі, крім Сонця, розташовані на певних ділянках небесної сфери, які називають сузір’ями. Сучасні кордони та назви сузір’їв затверджені в 1922 р. на
I з’їзді Міжнародного астрономічного союзу (МАС). Усе небо розділене на 88 сузір’їв, з яких 31 знаходиться в Північній небесній півкулі, а 48 – у Південній.
На початку 17 століття винахід телескопа дозволив побачити 6000 зірок на небі. Але в залежності від території та місцевості ми можемо бачити близько 2000 зірок (тому що половина неба закрита Землею). В давнину найбільш яскраві та примітні зірки були об’єднані в групи й сузір’я. Так, із спостереження за зірками з’явилася найдавніша наука в історії людства – астрономія. Можна сказати, що сузір’я – це групи зір, взаємне розташування яких складає якусь фігуру чи контур і має власну назву.
Більшість їхніх назв, які вживаються й сьогодні – це спадок давніх греків.
Давні астрономи подумки сполучали зорі лініями й одержували певні фігури. На небі Північної півкулі давні греки виділили 12 зодіакальних сузір’їв: Козорога, Водолія, Риб, Овна, Тельця, Близнят, Рака, Лева, Діви, Терезів, Скорпіона та Стрільця.
Ще в давнину люди розуміли, що багаторічні спостереження за зірками допомагають в житті. Але зірок на небі дуже багато. Як же орієнтуватися за ними? Тому люди вирішили вибирати серед зірок ті, які допомагали їм знаходити дорогу або визначати час.
В середні віки влітку в спеку в університетах та в інших учбових закладах робили перерву в заняттях. А так як ця перерва співпадала з появою на небі сузір’я Малого Пса, то її стали називати канікули (від латинського слова канікула – песик, цуценя). Поступово слово канікули ввійшло в мову для визначення перерви в заняттях в усіх навчальних закладах в будь-яку пору року.
Вивчення зірок починається з їх перепису та створення карти зоряного неба.
Земля, як карусель, летить навколо Сонця по великому колу. При одному оберті, який триває рік, вона кожен місяць зустрічає нове сузір’я.
Колись давно сузір’я знаків зодіаку служили людям календарем, тому що в кожному з них Сонце знаходилось близько місяця.
Окрім зодіакальних сузір’їв, ми можемо спостерігати на небосхилі й інші відомі сузір’я, різін в Південній і Північній частинах.
Сузір’ям Південного неба, зазвичай, давали назви мореплавці. Тому найбільшим сузір’ям до деякого часу був Корабель Арго, який зараз складається з окремих сузір’їв: Корми, Вітрила та Кілю.
Також мореплавці дали назви сузір’ям Компаса, Годинника, Октану, Летючої Рибі та іншим.
Ще в цій частині небосхилу є цікаве сузір’я Південний Хрест. Це один із найбільших орієнтирів, який вказує на Південь. Чотири його найбільш яскраві зорі утворюють характерну фігуру ромб (або хрест),помітну на зоряному небі. Зображення сузір’я Південний Хрест прикрашає державний прапор Австралії.
Сузірʼя Косинець (Norma) знаходиться також у Південній півкулі неба. Це сузір'я можна побачити на півдні України. Через нього проходять обидві гілки Чумацького Шляху.
А сузірʼя Південна Корона (Corona Australis) містить 40 зір, видимих неозброєним оком. У Південній Короні знаходиться найближча до Землі відкрита нейтронна зоря. Згідно з давньогрецькою міфологією, Південна Корона названа на честь корони, яку вручив бог Діоніс поетесі Коринні за перемогу в змаганні поетів. За іншою версією, це Корона Кентавра, тому що сузір'я розташоване біля самих ніг міфічного Кентавра. На території України можна побачити лише невелику частину сузірʼя і тільки влітку протягом липня і першоі половини серпня. Південну Корону оточують Скорпіон, Стрілець, Телескоп та Жертовник.
Тепер звернімо увагу на Північну частину зоряного неба. Низько над горизонтом можемо побачити сузірʼя Кассіопеї (Cassiopeia). Воно одне із тих, які завжди присутні на украінському небі. В стародавні часи наш народ називав його «Борона». Містить близько 150 зір, які видно неозброєним оком. Касіопея лежить у смузі Чумацького Шляху. Це сузірʼя давні греки назвали на честь міфічної цариці Кассіопеї: у його обрисах вони вбачали царицю, яка сиділа на троні. Суміжні із ним сузірʼя: Жираф, Цефей, Ящірка, Персей, Андромеда.
Третє за площею сузір’я на небі й найбільше у Північній півкулі - це сузір’я Велика Ведмедиця ( Ursa Major), українська історична назва – Великий Віз або Ківш. Сузір’я відоме з античності і з’являється в культурах різних народів світу. Оскільки Велика Ведмедиця на території України спостерігається впродовж цілого року та є легко впізнаваною, то за її допомогою можна орієнтуватися в просторі. А саме, провівши пряму лінію через дві яскраві зорі Меракамі і Дубге, можна знайти Полярну зорю, тобто напрямок на Північ.
Вище на небосхилі ми можемо побачити ще одне сузір’я, яке має назву Мала Ведмедиця (Ursa Minor) або Малий Віз. Це сузір'я тісно пов’язане з Великою Ведмедицею не тільки легендами і міфами, а й сусідством у небесному просторі: воно розташоване на продовженні лінії зірок Ковша Великоі Ведмедиці, Муракамі і Дубге. Мала Ведмедиця є карликовою галактикою та супутником Чумацького Шляху.
А ще Малу Ведмедицю легко знайти на нічному небі, тому що на кінці довгого «хвоста» сузір’я розташована Полярна зоря. Саме її зазвичай пропонують шукати за допомогою значно помітнішої Великої Ведмедиці. Дві крайні зорі її «ківша» вказують саме на зорю, що лежить поблизу Північного полюса небесної сфери.
Сузір’я Оріон (Orion) вважають також одним із найпомітніших сузір’їв на небосхилі. Воно розташоване на небесному екваторі. Названо на честь грецького міфічного мисливця Оріона. В давні часи це сузір’я було відоме під назвою Мисливець. Його зображували мисливцем, що переслідує з двома собаками Зайця або Тельця, що стоять попереду. В сузір’я входять дві найяскравіші зіркі – Бетельгейзе і Ригель. Аби помітити Оріон на нічному небі, потрібно шукати три достатньо яскравих зорі, що вишикувалися в одну лінію. Це так званий пояс Оріона.
Ліра (Lyra) – маленьке, але дивовижне сузір’я, яке також розташоване в північній півкулі неба, знаходиться між Геркулесом і Лебедем. У древньому Вавилоні це сузір’я називали «бородань-ягнятник» або «атакуюча антилопа». Араби називали його «падаючий орел». Антична традиція пов’язує це сузір’я з міфами про Орфея, ліру для якого виготовив Гермес з панцира черепахи.
Повернемось до Південної частини небосхилу і згадаємо сузір’я Великий і Малий Пси.
Сузір'я Великий Пес (Canis Major) відоме зі стародавніх часів. Розташоване на південний схід від Оріона, частково лежить на Чумацькому Шляху.
А трохи вище можемо спостерігати сузір’я Малого Пса. За міфологією, це собаки мисливця Оріона біжать неподалік від хазяїна. Найяскравіша зоря Великого Пса – Сіріус, а Малого – Порціон.
Цефей (або Кефей, Cepheus) – сузір’я Північної півкулі неба, що має форму неправильного п’ятикутника. Південна частина сузір’я знаходиться на Чумацькому шляху. Займає на небі площу 587,8 квадратних градусів і містить 148 зірок, які видно неозброєним оком. Цефей знаходиться між Кассіопеєю та Малою Ведмедицею. В міфології Цефей – це ефіопський цар, чоловік Кассіопеї та батько Андромеди. Найкращі умови для спостереження в Україні у липні – вересні.
Андромеда (Andromeda) – сузір’я Північної півкулі неба, назване на честь героїні грецької міфології, доньки царя Цефея.
Що цікавого в сузір’ї Андромеди? Воно дуже помітне на нічному небі. Знайти його можна за допомогою сусідньої з ним Кассіопеї: два гострих кути літери «М» вказують просто на нього. Найяскравішими в Андромеді є три зорі, за якими впізнають це сузір'я. Вони утворюють ланцюжок, який тягнеться від Пегаса.
Можливо, багато хто чув про Туманність Андромеди. Це найбільш примітний космічний об’єкт, що є в цьому сузір’ї. Для того, аби її знайти, треба почати з Міраха (середньої з трьох зір) і рухатись у напрямку на Кассіопею. Спочатку вам трапиться тьмяна зоря, а потім - бліда пляма невиразних обрисів. Це і є Туманність Андромеди, яка насправді не є туманністю, оскільки пил і газ не є її головними компонентами. Свою назву вона отримала в ті часи, коли люди ще не мали поняття про її природу. Лише у 19 ст. вчені встановили, що до складу цього об’єкта входять мільярди зірок. А в 1923 р. американський астроном Едвін Габбл довів, що Туманність Андромеди розташована за межами Чумацького Шляху і є найближчою до нас великою галактикою.
А ось так виглядають сузір’я Вовка, Рисі, Жирафа й Дракона:
Які ж найяскравіші зорі ми ще можемо знайти на нічному небі?
Зимовий шестикутник, чи Зимове коло, – це шість яскравих зір, які саме в цей час найкраще видно на нічному небі, а саме: Сіріус, Рігель, Альдебаран, Капеллу, Поллукс, Проціон. Їх можна завжди побачити на зимовому небі, треба тільки знати, куди дивитися.
У помірних широтах Північної півкулі протягом року відбувається достатньо радикальна зміна найбільш помітних зір. Деякі з них залишаються видимими впродовж року. Решту ми можемо бачити лише інколи. Коли володарює зима, головною прикрасою нічного неба, якщо не рахувати планет та Місяця, є Зимове коло (Зимовий Шестикутник).
Шість зір, які його утворюють, справді дуже помітні. Що ж до форми, то тут із використанням слова «коло» можна посперечатися. Фігуру, яку утворюють світила, дійсно найкраще описати як трохи витягнутий у напрямку від горизонту до зеніту шестикутник. З грудня по квітень спостерігати за ним краще з 18 до 24 години.
І, звичайно, згадаємо про Полярну зорю. Її «популярність» зумовлена тим, що Полярну зірку найлегше знайти на зоряному небі. Вона є найяскравішою зіркою сузір’я Малої Ведмедиці, знаходиться в самій крайній точці «ковша», її ми можемо бачити неозброєним оком.
Науковцям вдалося з’ясувати, що Полярна зоря перевищує Сонце в п’ять разів за масою і в 46 разів за діаметром.
Полярна зоря століттями вказувала шлях мандрівникам. Вона отримала свою назву через її близькість до точки на небі, куди вказує північна вісь обертання Землі.
Як колись, так і зараз, ми можемо завдяки цій зорі орієнтуватись, щоб знайти шлях на Північ. І це завдяки тому, що Полярна зоря залишається весь час майже нерухомою на видимому небосхилі. Якщо стояти обличчям до Полярної зорі, перед вами буде Північ, позаду – Південь, ліворуч – Захід, а праворуч – Схід.
Полярна зоря – це природний компас.
За зорями можна не тільки спостерігати, а й вимірювати відстань до них. В астрономії існує таке поняття як ефект паралаксу, а точніше – річний паралакс зорі. Це зміна координат зорі, викликана зміною положення спостерігача через обертання Землі навколо Сонця. І це є доказом руху Землі навколо Сонця і основним методом вимірювання відстаней до зірок.
Небесна сфера – це уявна сфера довільного радіусу, на якій зображені небесні тіла (зірки), в центрі небесної сфери знаходиться людське око, або прилад. Небесну сферу можна уявити у вигляді кулі за аналогією з глобусом Землі. Проте на глобусі розташовані материки, моря, океани, а на небесній сфері – зорі.
Аль-Максуд Мохаммад-Нур, 5А
Небесна сфера
Ємець Катерина, 5А
Планети
Планети, які можна побачити на зоряному небі неозброєним оком
З глибокої давнини людству відомі 5 планет, які можна побачити неозброєним оком – Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Відомими вони стали саме тому, що їх можна побачити без телескопу. Виключенням є ті моменти, коли планети знаходяться на небі дуже близько до Сонця, тому губляться в його променях.
При спостереженні з Землі планети дуже схожі на зірки. Такі планети, як Венера та Юпітер, набагато яскравіші за зорі, тому іх легко знайти навіть у сутінках. Інші планети – Меркурій, Сатурн і Марс – меньш яскраві й з першого погляду не відрізняються від зірок.
Яка відмінність планет від зірок? Вони рухаються на фоні зірок. Звісно, зірки теж рухаються, але цей рух загальний – це добове обертання зоряного неба, при якому взаємне розташування зірок не змінюється, тому ще з давнини люди стали складати зірки в сузір'я.
Венера і Меркурій рухаються на фоні зірок дуже швидко, змінюють своє положення протягом доби. Марс рухається повільніше, а Юпітер і Сатурн – дуже повільно.
Саме завдяки безперервному руху на тлі зірок, давні люди навчилися відрізняти планети від зірок неозброєним оком. Стародавні греки приблизно з VI століття до нашої ери називали їх “planetes asteres”, або “блукаючими зірками”.
Планети відрізняються від зірок на небі не тільки тим, що рухаються на їхньому тлі, але й чисто зовні. Планети, на відміну від зірок, практично не мерехтять.
Дізнаємось більше про ці планети.
1. Меркурій.
На цьому фото Меркурій розташований ближче до горизонту, ніж будь-які інші світила. Над планетою знаходяться Місяць, яскрава планета Венера, а праворуч від них - Спіка, одна з найяскравіших зірок на нічному небі.
Меркурій – найближча до Сонця планета і найбільш швидко рухається. Тому планета і отримала назву на честь посланця богів, що блукає між зірками. Це іноді ускладнює спостереження: Меркурій видно тільки вночі (обов'язково). Планета знаходиться близько до Сонця, тому її видно лише одразу після заходу сонця, але не надто рано, інакше світло сонця за горизонтом може її замаскувати. Також Меркурій можна побачити прямо перед сходом сонця. Він з'являється відносно яскраво, причому в площині екліптики, тобто площини, що містить всі інші планети. Якщо вам вдасться знайти Венеру (її найпростіше виявити), то Меркурій тоді буде десь на цій площині, поруч із Сонцем. Планета має яскраво-жовтий колір, схожий на мерехтливий диск. Особливо це видно в середині серпня, також можна спостерігати за Меркурієм у квітні й травні.
2. Венера
Венера, крім Сонця і Місяця, є найяскравішою зіркою на небі. Вона настільки яскрава, що її регулярно плутають з НЛО. Це пов'язано з тим, що Венера є найближчою до нас планетою, її поверхня дуже добре відбиває сонячні промені. Венера зазвичай є першою «зіркою», видимою ввечері, або останньою, яка йде вранці над горизонтом і з того боку, де знаходиться Сонце. Іноді Венеру видно через півгодини після сходу сонця, коли сонце ще низько. Тривалість, протягом якої видно планету, залишається, однак, набагато довшою, ніж у Меркурія: Венеру видно до 3 годин після настання темряви (або за 3 години до сходу сонця). Але навряд чи більше, адже вона теж лягає спати. І Венера, і Меркурій знаходяться ближче до Сонця, ніж Земля. Тому їх положення на небі завжди знаходиться близько до Сонця. Оскільки сонце сідає на заході, то, якщо ви думаєте, що бачите Венеру на сході ввечері, ви, ймовірно, помиляєтесь: це не Венера. Якщо це особливо яскрава зірка, є ймовірність, що ви помітили Юпітер, який також дуже яскравий. У будь-якому випадку, якщо ви бачите надзвичайно яскраву «зірку» на заході сонця вночі або вранці на сході, то це точно Венера.
3. Марс
Марс – це червона точка. Найкраще його видно рано вранці за горизонтом. Планета рухається у східному напрямку. Марс знаходиться далі від Сонця, ніж Земля. Він завжди знаходиться на площині екліптики, в якій знаходяться планети і, отже, уздовж осі, яка перетинає небо, але цю планету можна побачити в будь-якій точці неба, як з боку Сонця, так і з протилежного боку. Тому його можна побачити серед ночі, а не тільки під час заходу і сходу, як Венеру та Меркурій. Марс прозвали Червоною планетою, і не дарма: на небі Марс явно виглядає червоним! Такий колір йому надає оксид заліза, присутній у великій кількості на поверхні планети, - іржа, яка зазвичай має червоно-помаранчевий колір. Марс - невелика планета, але його близькість до Сонця робить його завжди добре видимим, якщо, звичайно, він не прихований за Сонцем або під горизонтом. Оскільки всі планети знаходяться на осі, яка перетинає небо, нерідкі випадки, коли Марс іноді знаходиться близько до Юпітера, іноді навіть до Сатурна, а іноді в групах з Місяцем.
У цих умовах легко побачити Марс поруч з дуже яскравою Венерою або Юпітером. Але знайте, що, коли ви спостерігаєте за планетою Марс, є невелика ймовірність, що за вами спостерігатимуть з Марса. Точно не марсіани і не люди, а один з небагатьох марсіанських роботів, які роками пересуваються по поверхні планети. Ці роботи зробили і передали на Землю кілька знімків, де на марсіанському небі видно нашу блакитну планету, забарвлену в синій колір через атмосферу, в якій багато CO2.
4. Юпітер
Юпітер - планета білого кольору, друга за яскравістю після Венери. Особливо це помітно на світанку. Найкращий час для спостережень за Юпітером – з середини зими до кінця весни.
Планета Юпітер величезна: її діаметр в 11 разів більше діаметра Землі, а маса - більше в 317 разів. Це четверта за яскравістю зірка на небі (після Венери, Місяця та Сонця). Юпітер не мерехтить на небі, на відміну від зірок, і тому є відносно впізнаваним. Видимий розмір цієї планети також є найбільшим з усіх видимих планет. Юпітер знаходиться далі від Сонця, ніж від Землі. Тому його видно практично скрізь на осі планет і в будь-який час. Спостерігаючи в телескоп або хороший бінокль, можна побачити, Юпітер у вигляді великої червоної плями (якщо ввін звернений до нас) і, можливо, чотири його найбільших супутники: Іо, Ганімед, Європу і Каллісто. Це супутники, за якими Галілей зміг спостерігати за допомогою першого телескопа, який він винайшов (спочатку для флоту) 400 років тому. З тих пір навколо Юпітера було виявлено понад 60 інших супутників, хоча вони занадто малі, щоб їх можна було побачити з дому. Кожен із супутників – це окремий світ. Особливо Європа, що обігрівається Юпітером, і тому може бути хорошим кандидатом на притулок для життя. Супутник Іо знаходиться так близько до своєї планети і він досить приливний, щоб стати найбільш вулканічно активним супутником у Сонячній системі. Якщо спостерігати за Юпітером протягом кількох годин за допомогою астрономічного приладу, то можна побачити, як планета обертається, з'являється або зникає її велика червона пляма, а її супутники рухаються по своїй орбіті.
5. Сатурн
Сатурн являє собою світло-жовтий диск, який стає особливо яскравим на заході, в період з ранньої весни по серпень. Знайти планету можна в сузір'ї Терезів.
Сатурн знаходиться далі, ніж інші планети, він також найменш яскравий. Залежно від пори року, він може бути навіть затемнений або засліплений Сонцем, що унеможливлює спостереження за ним протягом кількох тижнів. Сатурн стає більш яскравим, коли видно його кільця і він підсвічується Сонцем. Як і інші планети, Сатурн не випромінює світло безпосередньо, а відбиває сонячне світло. Тому ця планета світить інакше, ніж інші зірки, не мерехтить. Це відносно надійна підказка для виявлення планети на небесній сфері. Враховуючи, що ця планета не особливо забарвлена (вона блідо-жовта) і не дуже яскрава, її не так легко помітити, як інші. Тому набагато зручніше перевірити її розташування на (актуальній) карті неба або спеціалізованому додатку, а потім шукати на небесній сфері.
Крім того, далеко від міст, де небо дуже темне, іноді можна побачити неозброєним оком шосту планету - Уран. Планета спостерігається на межі видимості як дуже слабка зірка, яких на небі сотні. Тому Уран доступний для спостереження тільки досвідченим любителям астрономії.
Планету Нептун взагалі не видно неозброєним оком. Щоб знайти її на небі, потрібен телескоп або хоча б бінокль.
З того, що положення планет на небі постійно змінюється, потрібно знати хоча б приблизно, куди дивитися. Існують загальні правила, що дозволяють швидко знаходити планети на зоряному небі.
Якщо ви шукаєте планети у вечірніх сутінках, то вам потрібно спостерігати ділянку неба біля вечірнього світанку на заході, сході (тобто ліворуч) від найяскравішої частини світанку
Якщо ви шукаєте планети на світанку, то вам потрібно спостерігати за ділянкою неба біля ранкової зорі на сході, заході (тобто праворуч) від найяскравішої частини світанку.
У нічний час планети можуть перебувати в різних частинах неба. При цьому в південній частині неба вонирозташовані: а) високо над горизонтом взимку, б) середньовисотно навесні і восени, в) низько над горизонтом влітку. На сході і заході вони можуть перебувати як на середній висоті (взимку), так і низько над горизонтом (у всі сезони).
Планети рухаються тільки по зодіакальних сузір'ях. Таких сузір'їв налічується тринадцять. (Деякі планети ненадовго «ловлять» сузір'я, близькі до зодіакальних).
Для того щоб спостерігати за планетами, недостатньо знати, які з них видно неозброєним оком з Землі, необхідно також мати уявлення про інші особливості:
Побачити всі п'ять планет одразу неможливо, кожна з них має свій період спостереження.
На відміну від зірок, які виглядають як мерехтливі точки, планети зазвичай випромінюють стабільне світло.
Спостереженню можуть заважати вогні міста. Щоб зрозуміти, які планети видно неозброєним оком з поверхні Землі, потрібно вийти за межі міста.
Рано вночі потрібно шукати планети в східній половині неба, а ближче до ранку - в західній.
Божеством часу вважався Сатурн (у римлян, або Хронос у греків), найдальша від нас видима планета, а тому й найповільніша при проходженні по небу. Марс (у римлян або Арес у греків), помітно червоний, асоціювався з війною, а два його супутники, відкриті набагато пізніше, були названі Фобосом (на честь Божества страху) і Деймосом (уособлює жах). Юпітер (у римлян або Зевс у греків) був батьком і царем усіх богів. У цій статті ми дамо вам кілька порад, як спробувати виявити планети неозброєним оком. Для деяких планет це дійсно не складно!
Капуста Максим, 6А
Парад планет
Парад планет – це астрономічне явище, коли кілька планет Сонячної системи шикуються на одній лінії або візуально розташовуються близько одна до одної на небі. Вигляд залежить від місця спостереження, оскільки планети можуть перебувати на різній відстані, але з Землі вони здаються "зібраними" разом.
Це явище досить рідке, а його масштаби можуть варіюватися залежно від кількості планет. Найпоширенішими є "міні-паради", коли в одному секторі неба вирівнюються три планети, їх можна спостерігати декілька разів на рік. Малі паради складаються з чотирьох планет, великі – з п'яти або шести, а повні, найрідкісніші, охоплюють усі планети Сонячної системи.
Востаннє 4 липня 2020 року відбувся рідкісний повний парад планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і навіть карликова планета Плутон вишикувалися в одному секторі від Сонця.
Перший цьогорічний парад планет відбувся 21 січня 2025 року.
Увечері, одразу після заходу Сонця, на небі з'явилися шість планет: Марс, Юпітер, Уран, Нептун, Венера і Сатурн.
Чотири з них: Марс, Юпітер, Венеру і Сатурн - легко побачити неозброєним оком.
Французький астрофотограф зробив неймовірне фото Венери та Місяця, які наче танцюють над Ейфелевою вежею.
Щоб побачити Нептун і Уран, знадобиться телескоп або потужний бінокль.
Але навіть у звичайний бінокль можна буде побачити фазу Венери. Планета виглядатиме як маленький, тонкий серп.
Парад планет у ці дні видно практично скрізь у вечірні години. Щоб насолодитися цим явищем, достатньо буде поглянути на небо за ясної погоди.
Парад планет над містами України.
Кам’янське
Кривий Ріг
Кривий Ріг
Нововолинськ
Харків
28 лютого 2025 року на небі можна було побачити шиеквання семи планет: Сатурна, Меркурія, Нептуна, Венери, Урана, Юпітера та Марса. Астрономи називають таке явище великим планетарним з'єднанням. Завершення парада планет відбулося 12 березня, коли Сатурн "занурився" в сонячне сяйво.
Насправді це не рідкість, коли декілька планет знаходяться на одному боці від Сонця одночасно. Проте, чим більше планет – починаючи від трьох – тим рідкіснішим вважається явище. Найбільш рідкою з усіх вважається поява семи планет одночасно. Наступний Повний парад, коли всі сім планет з’являться разом на нічному небі, пройде 8 лютого 2169 року.
Це рідкісне явище, яке відбувається раз на кілька століть. Останній такий випадок був зафіксований в 1982 році, наступний відбудеться в 2161 році.
Демченко Антоніна, 6А
Аль-Максуд Мохаммад-Нур, 5А
Супутники
Наприкінці травня компанія SpaceX Ілона Маска запустила на орбіту Землі нову партію з 52 супутників. Того ж дня українці, як і мешканці інших країн, спостерігали за прольотом ланцюжка мерехтливих “зірок”, ділилися фотографіями та відео у соціальних мережах. Чи справді супутники так легко побачити неозброєним оком? І як зрозуміти, який небесний об’єкт саме супутник?
Виявляється, що супутників на орбіті навколо Землі вже так багато, що іноді вночі й хвилини не буває, щоб якогось з них не було помітно на небі. Вони мають вигляд світлої крапки, що рухається серед сузір’їв. Відмінність, наприклад, від метеорів (у народі їх називають “падаючі зорі”) у тому, що супутники на небі рухаються не настільки швидко, як метеори.
Як відрізнити супутники Маска від інших?
Вони після запуску йдуть лінією, тому, якщо помітите на небі смугу з дрібних зірок, що рухаються, — вважайте, “упіймали кадр”. Щоправда, після того, як супутники залишають лінію, вони розлітаються по своїх орбітах та починають рухатися самостійно. Цієї ж миті з Землі ми бачимо, як у небі рухаються одна за одною яскраві, наче зірки, крапки.
Загалом, велика кількість супутників на орбіті Землі — велика проблема для вчених, які вивчають космос за допомогою оптичних приладів. Бо супутники надто часто потрапляють у кадр при дослідницьких вимірюваннях яскравості зірок, астероїдів.
А чи правда, що можна без спеціального обладнання спостерігати і за прольотом МКС?
— Так. До речі, є безкоштовні програми для смартфонів і планшетів, які допомагають дізнатись, у який час над конкретною місцевістю буде “пропливати” міжнародна космічна станція (МКС). Враховуючи її низьку орбіту й великий розмір, вона виглядає дуже яскравою.
Величезний парк супутників Starlink обертається навколо Землі, забезпечуючи інтернет-покриття в глобальному масштабі. Ясної ночі ви можете побачити кілька супутників у цьому мегасузір’ї, які повзають по небу. І якщо вам пощастить побачити їх невдовзі після розгортання, ви навіть можете побачити їх у вигляді «супутникового поїзда Starlink».
Хоча постійно зростаюча супутникова армада є загрозою для астрономічних спостережень, вона може стати цікавою для спостерігачів за небом, якщо ви знаєте, коли й де їх шукати.
Виглядаючи як смуга яскравих вогнів у небі, потяги Starlink можуть виглядати досить «чужими» і викликати чисельні повідомлення про спостереження НЛО, коли вони вперше піднялися в небо. Але довгі лінії вогнів видно лише незабаром після запуску. Як тільки супутники піднімуться на робочу висоту 340 миль (550 кілометрів) вони розсіюються, і їх набагато важче відрізнити на тлі зірок, хоча на кадровій фотографії їх легше визначити.
Мегасузір’я, розроблене приватною космічною компанією SpaceX, може збільшитися до 42 000 супутників на орбіті, повідомляє сайт наукових новин NAHA Spacefight. Станом на квітень 2023 року на орбіті знаходиться 3912 супутників Starlink, з яких 3866 працюють, за словами астронома Джонатана МакДауелла із Гарвардсько-Смітсонівського центру астрофізики, який відстежує сузір’я на своєму веб-сайті. Враховуючи велику кількість регулярних запусків Starlink (іноді кілька разів на тиждень), є достатня можливість налаштуватися на те, щоб мигцем побачити сумнозвісний «потяг Starlink».
Хоча слід зазначити, що супутники Starlink нині не так помітні, як тоді, коли вони вперше з’явилися. Це пов’язано з зусиллями програми Starlink VisorSat, яка спрямована на затемнення супутників, щоб не заважати астрономічним спостереженням.
Чому ми можемо бачити супутники Starlink? У них є вогні?
Ми можемо бачити супутники Starlink лише тоді, коли вони відбивають сонячне світло; вони не мають власного світла. Величезна і постійно зростаюча кількість супутників від SpaceX та інших приватних космічних компаній, зокрема OneWeb, свідчить про те, що світлове забруднення та інші проблеми, пов’язані з цими мегасузір’ями, можуть продовжуватися, і прихильники закликають урядові установи посилити регулювання. Якщо супутникам Starlink не вдається вийти на орбіту, вони одразу повертаються на Землю, згоряючи на ходу. Це сталося 4 лютого 2022 року, коли нещодавно запущена партія Starlinks зіткнулася з наслідками великої геомагнітної бурі.
Штучні супутники Землі – це літальні космічні апарати, які виведені на орбіту Землі і обертаються навколо неї по геоцентричній орбіті. Вони призначаються для вирішення прикладних і наукових завдань. Вперше запуск штучного супутника Землі стався 4 жовтня 1957 в СРСР. Це було перше штучне небесне тіло, яке створили люди. Подія стала можливою завдяки результатам досягнень в багатьох областях ракетної, обчислювальної техніки, електроніки, небесної механіки, автоматичного управління та технічних розділів науки. Перший ШСЗ дав можливість виміряти щільність верхніх шарів атмосфери, перевірити достовірність теоретичних розрахунків та основних технічних рішень, які застосовувались для виведення ШСЗ на орбіту, дослідити особливості передачі радіосигналу в іоносфері.
За час свого існування різні типи штучних супутників використовують у багатьох сферах діяльності – від радіомовлення та навігації до дистанційного зондування Землі. Ці космічні апарати допомагають більше дізнатися про нашу планету, усунути наслідки техногенних та природних катастроф, забезпечують телекомунікації в її віддалених куточках, а також відкривають перед людством нові технологічні можливості. Штучні супутники виконують різні задачі, тому їх класифікують залежно від функцій. Рух штучних супутників Землі (ШСЗ) відбувається за орбітами, що знаходяться на різній відстані від земної поверхні та є основою для ще однієї класифікації
Штучний супутник – це будь-який створений людиною об’єкт, запущений у космос за допомогою ракет. Ці космічні апарати оснащені високоточними приладами та чутливими камерами, а завдяки широкому охопленню території фільмування та покращеній роздільній здатності, ШСЗ різних типів можуть збирати інформацію набагато швидше, ніж наземні датчики. Крім того, на відміну від наземних обсерваторій, на вид з космосу не впливають такі атмосферні перешкоди, як хмари та пил. За допомогою штучних супутників вивчають не тільки явища на нашій планеті, а й у далекому Всесвіті.
Супутник вважається активним, якщо на ньому встановлені радіопередавачі, імпульсні лампи, що подають світлові сигнали, вимірювальна апаратура. Пасивні штучні супутники Землі часто служать для спостережень з поверхні планети при виконанні деяких наукових завдань. До них відносяться супутники-балони діаметром до декількох десятків метрів.
Штучні супутники Землі поділяють на прикладні та науково-дослідні, залежно від виконуваних ними завдань. Науково-дослідні призначені для проведення досліджень небесних тіл, Землі, космічного простору. Такими є геодезичні та геофізичні супутники, астрономічні орбітальні обсерваторії тощо. Прикладні ШСЗ – це супутники зв’язку, навігаційні, метеорологічні супутники, супутники для дослідження ресурсів Землі.
Штучні супутники Землі, створені для польоту людини, носять назву «пілотовані кораблі-супутники». ШСЗ на приполярній або полярній орбіті називаються полярними, а на екваторіальній орбіті – екваторіальними. Стаціонарні супутники – це запущені на екваторіальну кругову орбіту ШСЗ, напрямок руху яких збігається з обертанням Землі, вони нерухомо висять над конкретною точкою планети. Відокремлювані від супутників при виведенні на орбіту деталі, як, наприклад головні обтічники, є вторинними орбітальними об’єктами. Найчастіше їх називають супутниками, хоч вони і рухаються вздовж навколоземних орбіт і служать переважно об’єктами для спостережень у наукових цілях.
З 1957 по 1962 рр.. у назві космічних об’єктів вказувався рік запуску і буква грецького алфавіту, відповідна порядковому номеру запуску в конкретному році, а також арабська цифра – номер об’єкта, що залежить від його наукової значущості або яскравості. Але кількість запусків ШСЗ стрімко зростала, тому з 1 січня 1963 вони стали позначатися роком запуску, номером запуску в тому ж році і буквою латинського алфавіту.
Супутники можуть бути різними за розмірами, конструктивними схемами, масою, складом бортового обладнання, залежно від виконуваних завдань. Енергоживлення апаратури майже всіх ШСЗ проводиться за допомогою сонячних батарей, встановлених на зовнішній частині корпусу.
На орбіту ШСЗ виводяться за допомогою керованих автоматично багатоступеневих ракет-носіїв. Рух штучних супутників Землі підпорядкований пасивним (тяжіння планет, опір атмосфери Землі тощо) і активним (у разі, якщо на супутнику встановлено реактивний двигун) силам. Америка запустила свій перший ШСЗ “Експлорер-1“ 1 лютого 1958 р., а потім, трохи пізніше, справили запуски й інші країни: Франція, Австралія, Японія, КНР, Великобританія. У галузі космічних досліджень набула широкого поширення співпраця між країнами всього світу.
Космічний апарат може називатися супутником тільки після здійснення ним більше одного оберту навколо Землі. А інакше він не реєструється як супутник і буде йменуватися ракетним зондом, який проводив вимірювання по балістичній траєкторії.
Костюченко Злата, 5А
Комети
Іноді на небі з'являються незвичайні «хвостаті» зірки – комети. Комета швидко рухається на тлі зоряного неба. Це дуже гарне видовище. Чим ближче комета підходить до Сонця, тим яскравіше світиться голова комети і тим довшим стає туманний хвіст. У комети може бути один або кілька хвостів, вони завжди спрямовані у протилежний Сонцю бік.
За старих часів комети своєю несподіваною появою викликали забобонний страх. Людям вважались в кометах відрубані голови, закривавлені кинджали. На той час поява комети вважалася поганим знаком. Наука довела необґрунтованість усіх цих страхів.
Фрагмент гобелену з Байє, що зображує появу комети Галлея до вторгнення норманів в Англію в ХІ столітті.
Комети – це небесні тіла, що належать Сонячній системі. Вони обертаються навколо Сонця по сильно витягнутим орбітам.
Більшість комет облітають Сонце за величезні проміжки часу – тисячі та мільйони років. Є, правда, і такі комети, у яких час обернення навколо Сонця вимірюється лише десятками років і навіть кількома роками.
Головну частину комети називають – ядро. У ядрі комети міститься безліч дрібних твердих порошин і кам'янистих речовин. На великій відстані від Сонця комети не видно. З наближенням до Сонця ядро комети нагрівається. З ядра починають виділятися гази та пил, які утворюють голову та хвіст.
Ядро комети зазвичай має невеликі розміри. Зате голова комети, яка називається комою, може досягати 80 000 кілометрів у поперечнику. Хвіст деяких комет простягається завдовжки на сотні мільйонів кілометрів. Незважаючи на такі значні розміри, кома й хвіст комет дуже розряджені - їх щільність у мільярди разів менша за щільність повітря, яким ми дихаємо. Тому давно вже вчені називають комети "видиме ніщо".
Голова та хвіст комети абсолютно прозорі. Коли комета з'являється між Землею та якоюсь зіркою, то світло зірки не слабшє й доходить до нас. Комети абсолютно безпечні для Землі. Земля багато разів стикалася з хвостами комет. Зіткнення комети (це відбувається дуже рідко), загрожує загибеллю лише кометі.
Щороку вчені відкривають кілька нових комет. Більшість з них пролітають далеко від Землі, і побачити їх можна лише в телескоп. Яскраві ж великі комети, видимі неозброєним оком, з'являються на небі в середньому раз на десятиліття.
Комета Галлея, офіційне позначення 1P/Галлея (1P/Halley), — найвідоміша з комет і найяскравіша з короткоперіодичних комет. Вона наближається до Землі кожні 75—76 років, а спостереження за нею зафіксовані понад 2000 років тому. Названа на честь англійського астронома Едмонда Галлея, який вирахував її орбіту. Багато довгоперіодичних комет можуть бути більш яскравими і видовищними, але комета Галлея — єдина короткоперіодична комета, яку добре видно неозброєним оком та період обертання якої суміжний з тривалістю людського життя. З кометою пов'язані метеорні потоки Ета-Аквариди й Оріоніди. Останній перигелій був у лютому 1986 року, наступний буде в середині 2061 року.
Комета C/2024 G3 (ATLAS)
Комета C/2024 G3 (ATLAS) нещодавно була видна неозброєним оком у всьому світі. Комета досягла свого максимального зближення із Землею 14 січня, а 15 січня пройшла найближчу точку до Сонця — перигелій. На кілька днів вона засяяла з яскравістю, порівняною з Венерою і стала видимою у всіх куточках нашої планети. Після цього почалося її повільне повернення до Хмари Оорта (області на краю Сонячної системи), де знаходяться крижані тіла, включаючи комети. Очікується, що вона знову з'явиться поблизу Землі лише за 160 000 років.
C/2023 A3 (Цзицзіньшань — ATLAS)
Комета відкрита системою ATLAS у Південній Африці 22 лютого 2023 року. Також вона була сфотографована 9 січня 2023 року обсерваторією Цзицзіньшань. Виявили, що комета буде надзвичайно яскравою та її можна буде спостерігати неозброєним оком з 13 до 20 жовтня 2024 року.
C/2022 E3 (ZTF)
C/2022 E3 (ZTF) —комета, відкрита 2 березня 2022 року за допомогою Zwicky Transient Facility (ZTF). Найближче комета підійшла до Землі 1 лютого 2023 року, на темному незасвіченому небі її можна було побачити неозброєним оком як невелику розсіяну пляму, але більшості людей знадобилися біноклі.
C/2021 A1 (Leonard)
Комета виявлена 3 січня 2021 року американським астрономом Грегорі Дж. Леонардом в обсерваторії Маунт-Леммон. У північній півкулі комета була доступна для спостережень неозброєним оком 12-13 грудня 2021 року.
C/2020 F3 (NEOWISE)
Виявлена 27 березня 2020 року космічним інфрачервоним телескопом NEOWISE. У північній півкулі комета була доступна для спостережень неозброєним оком протягом кількох тижнів. На думку фахівців NASA, була найяскравішою кометою за останні 25 років (після комети Хейла — Боппа в 1995 році)
Комета Віртанена (46P/Wirtanen) — комета із сімейства Юпітера, відкрита 17 січня 1948 року американським астрономом Карлом Віртаненом у Лікській обсерваторії за допомогою 20-дюймового астрографа Карнегі.
Тож чекаємо на комету Галлея в 2061 році!
Єременко Павло, 6А
Page updated
Google Sites
Report abuse