Вплив технологій освітлення на режим дня

Скіпка, або лучина, рідко скіпець — тонка тріска сухого дерева, яку використовували в давнину для освітлення житла або розтоплення печі.

Для отримання скіпи поліно розколювали на тріски за допомогою спеціального ножа-скіска (косаря), звичайного ножа або сокирки. Це називалося «скіпати скіпу», а інструмент для цієї мети — «скіпальним». Скіпку закріпляли у затискач спеціальної підставки — світця (світича, світлача). Щоб отримати більше світла, могли водночас засвічувати кілька скіпок. В Україні був поширений так званий світач: скіпки запалювалися на черепку чи залізних ґратах, встановлених під дерев'яним комином (іноді з видовбаного стовбура), який проходив через дах.

Цікавий факт: у сучасних фільмах про середньовіччя часто основним джерелом світла є факел, хоча насправді його використання було набагато менш масовим через, наприклад, те, що від нього йшло багато диму, який заважав нормальному диханню, або тому, що витрачав багато горючих матеріалів.

Усі ці джерела світла об’єднує один великий мінус – вони випромінювали дуже тьмяне світло, тобто воно не було придатним для активної діяльності людини. До того ж вони більшою чи меншою мірою виділяли вже згаданий дим. Тому  використовували їх рідко, через це люди сильно залежали від сонячного світла, тобто прокидались, коли сонце встало, та засинали, коли воно сіло.

За допомогою сонячного світла, як і зараз, освітлювалися будинки, але скляні вікна, особливо в селах, використовувалися дуже рідко. Наприклад, в українських хатах, замість них були волокові вікна, але все ж таки використовувались вони більш для вентиляційних потреб, аніж для освітлювання, тому що в той час хати будували без комина, дим виходив прямо у невелику кімнату, до того ж ці вікна випускали менше тепла, чим двері. З появою класичної печі з димарем на початку XVI ст. вони виявились непотрібними і незручними, бо не пропускали багато світла.  Їх замінили вікна, які виготовлялись здебільшого з напівпрозорого волового міхура (плівки, знятої із сечового міхура або очеревини худоби), смоляних пластин та слюди.

Великим поштовхом до розвитку став винахід Вільямом Мердеком газового освітлення в 1792 р., але масово освітлювати ними міста почали дещо пізніше.

У 1807 р. вулиця Пелл-Мелл у Лондоні стала першою вулицею, освітленою за допомогою газу, у 1820 р. газові ліхтарі почали встановлювати й у Парижі. В Україні першим містом з газовим освітленням у 1858 р. став Львів. Ліхтарі, у яких використовували газ, світили набагато краще, ніж ліхтарі зі звичайними свічками.

У 1890-х роках британський інженер Джозеф Едмунд Вебб розробив і запатентував так звані "каналізаційні газові ліхтарі" для спалювання газів за високої температури. У замітці 1896 року в газеті Standard повідомлялося, що лампи працюють за допомогою витяжної труби, яка з'єднується з каналізацією і подає газ безпосередньо в лампу, де він нагрівається до 350-400°С, і таким чином знищуються всі мікроби і бактерії, а газ перетворюється на світло. Система не завжди працювала ідеально, і вдосконалені версії ліхтарів додатково під'єднали до міських газових магістралей, щоб підтримувати постійне полум'я, одночасно витягаючи метан із каналізації.

Зараз цей самотній ліхтар виглядає не зовсім так, яким його встановили. Ліхтар відновлювали після того, як у нього врізалася вантажівка, а дехто й зовсім називає його функціональною копією. У будь-якому разі, він слугує відсиланням до не настільки далекого минулого і нагадуванням перехожим на вулиці про те, що знаходиться під ними внизу.

Ліхтар горить вдень і вночі, але особливо вражаюче він виглядає з настанням темряви.

Але газове освітлення було не лише вуличним, а й домашнім. Модні міські будинки у Великобританії, збудовані в 1860-х роках, часто мали центральний підвісний газовий світильник (тобто газовий світильник, прикріплений до стелі) у кожній із головних кімнат з вентиляційними ґратами нагорі, замаскованих в стельовій розетці.

Цікаво, що всі ці газові освітлювальні прилади і ранні калільні сітки (своєрідні плафони для підвищення яскравості газових ламп) повинні були бути спрямовані вгору, спрямовуючи світло до стелі та в бік від того місця, де світло було потрібне найбільше, і тільки в 1897 році газова калільна сітка була адаптована для горіння вниз.

Світло в неї було яскравіше, ніж у ранніх олійних ламп. Лампа була розроблена для навчання та дозволяла людям читати з більшою легкістю. Цікаво, що ця і не тільки олійні лампи стали однією з причин масового знищення китів, бо одним з видів палива для них був китовий жир. Але й у цієї лампи був недолік – вона була доступна лише заможнім людям, але згодом у неї з’явилася гідна, дешева заміна.

У 1853 р. поляками Ігнацієм Лукасевичем й Адамом Братковським у Львові була зроблена перша у світі гасова лампа (розм. "керосинова").

У ХІХ ст. різні люди зробили багато спроб винайти електричну лампу, особливо багато таких спроб було у 60-70 роках, проте в отриманих лампах був загальний недолік – вони не могли довго працювати, також часто були проблеми з випромінюваним світлом. А втім одну з отриманих ламп (свічка Яблочкова) використовували у вуличному освітленні, бо вона освітлювала дуже великий простір, хоча працювала лише 1,5 години.

 Найбільш успішною можна вважати лампу розжарювання, що зроблена Томасом Едісоном у 1879 р.: вона могла горіти 50 діб. Саме після цього почалось поширювання електричного освітлювання вдома.

У результаті, порівняно з освітленням до винаходу електричної лампи, електричні лампи виявилися яскравішими та безпечнішими за газові та краще допомагали в освітлюванні, ніж гасові. Враховуючи це, підприємства стали встановлювати в себе електричні лампи, що дозволило багатьом з них працювати цілодобово. Також завдяки цьому вулиці теж стали яскравішими.