Давні слов’яни поклонялися сонцю. З сонцем вставали, до сонця молилися, сонце прославляли. Значення небесного світила було настільки великим, що знайшло відображення в божествах і культах, пов’язаних з сонцем.
Найвідоміші із слов’янських божеств сонця це: Хорс, Ярило, Дажбог, Сварог. Тут сонце уособлює чотири різні іпостасі: воїна, юнака, чоловіка та пращура. Ці солярні божества також пов’язані з чотирма сезонами року.
Дажбог
Дажбог символізує зріле літнє сонце. Його час – це полуденний сонцепік. Зображується верхи на коні або на колісниці з вогненним щитом, відблиск від якого бачать люди на землі. Це світло настільки яскраве, що неможливо дивитися. Дажбога уявляли величним, благородниим, поважним. Бог денного світла і добра. Дажбог у слов’ян вважався за ієрархією найголовнішим з сонячних богів, він жив у величному золотому палаці з кришталевими вікнами з двома величними богинями- Вранішньою та Вечірньою Зорями.
В українських обрядових піснях Дажбог прославляється як божество родючості, що відмикає ключами літо, тобто оживляє природу:
Ой ти, соловейку, ранняя пташейко,
Ой чого так рано із Вир’ячка вийшов?
Не сам же я вийшов,
Дажбог мене вислав,
З правої ручейки
І ключики видав...
Дажбог уособлював собою сонце і багатство, тому його символами вважались предмети та рослини жовтого кольору: соняшник, дідух.
Кожну з’яву Дажбога, тобто Сонця, урочисто оповіщав своїм співом півень – божий вісник. Тому зображення віщої птиці було неодмінним на жертовниках і на всіх речах, які присвячувалися Дажбогові. А хто з людей хотів його повсякчасного заступництва, той носив при собі оберіг із зображенням півня.
Фігурки півня встановлювали на дахах будинків, шпилях і флюгерах. У святкові дні випікали печиво й льодяники (цукрові цукерки) у вигляді птаха - "кугутики", майстрували дерев'яні іграшки та прикраси, вишивали на рушниках. Колір півня мав бути жовтим або червоним, як вогонь та сонце.
Дідух – останній сніп жита, який заносять до хати як священний обрядовий символ. Дідух – це дух поля, житній дух, дух Дажбога, який по праву вважається богом життя. Навесні Дідуха обмолочують і зерно знову висівають на поле, випускаючи духа поля на землю. Символом Дажбога пізніше стала також квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку.
Люди, коли хотіли когось виділити серед інших за доброчинність та духовну красу, то порівнювали його з Дажбогом і називали «красним сонечком».
Хорс
Хорсом називали зимове вовче сонце, що давало світло, але не зігрівало. Хорса зображували з мечем, він був покровителем юнаків та воїнів. Символізував стриманість і початок перших холодів. Певно, Хорс – це уособлення зимового сонця. Також Хорса вважають богом місяця – чорного сонця і його місячного культу, тоді його зображення сріблястого кольору, як уособлення місячного світла.
Ярило
Ярило – бог буйного весняного сонця та родючості. Зображувався у вигляді юнака, стрункого і красивого, енергійного і веселого. Ярило носить червоний плащ і має буйного коня. За допомогою вогненних стріл звільняє землю від зимових холодів. Ярило символізує чистоту, молодість та щирість.
Український Ярило носить білу кирею та вінок з маків і хмелю на голові. У правій руці тримає серп, а в лівій — сніп злаків.
Ярило уособлює весняне сонце, тому його традиційні кольори – білий, золотий, зелений та червоний.
Сварог
Сонце, яке уособлює Сварог, - старе і дуже віддалене, світло від нього майже невидиме, а тепло невідчутне.
Сварог є найменш вивченим давньослов’янським божеством . У слов’ян його зображують у вигляді коваля, під час війни - воїна з мечем у руках.
Сварог глибоко мудрий, спокійний, поважний дід, який створив Всесвіт. Саме він скував зорі, які уособлюють далеких предків. Вісь світу є святе дерево ясен. Його висока крона перевищує гірські вершини й шість небес і піднімається до сьомого неба, на якому в своїх світлих палатах перебуває верховний бог Сварог. У ті предковічні часи викував Сварог вогненною кувалдою своє ясне-красне сонце, місяць, вечірню та ранню зорю та ще зірки. Ймовірно є батьком Дажбога
Кирюхін Яромир, 6А