"Кольорові революції" на пострадянському просторі

Трояндова революція (груз. ვარდების რევოლუცია, вардебіс революція) – це період з листопада 2003 по січень 2004, під час якого в Грузії тривали мирні протести. Їх причиною стали масові фальсифікації парламентських виборів. Опозицією тогочасному президенту Едуарду Шеварднадзе виступала політична сила на чолі з Міхеілом Саакашвілі, Зубабом Жванією та Ніно Бурджанадзе, підтриманими народом Грузії.

Назва походить від квітів, які опозиція використовувала, щоб підкреслити ненасильницький характер демонстрацій та небажання вирішувати конфлікт силою. Ця революція в Грузії стала однією з немалої кількості кольорових революцій у Європі. Активісти-студенти та неурядові організації відіграли в ній значну, навіть вирішальну роль.

Хронологія подій:

2.11.2003 – парламентські вибори в Грузії, що підштовхнули країну до загострення внутрішньополітичної напруги.

3.11.2003 – телекомпанія «Руставі 2» оприлюднила дані екзит-полів, згідно з якими лідирував опозиційний блок Михайла Саакашвілі «Національний рух». ЦВК після підрахунку 50 % бюлетенів оголосила, що лідирує пропрезидентський блок «За нову Грузію». Опозиція вимагала повного скасування результатів виборів. Одразу ж у Грузії спалахнули масові акції протесту з вимогою перерахунку голосів і відставки президента Едуарда Шеварднадзе.

4.11.2003 – протести. Багато молодіжних організацій брали у них участь.

7.11.2003 – після того як Центральна виборча комісія (ЦВК) оголосила, що за підрахунком 95% голосів виграла чинна президентська партія, команда Саакашвілі закликала до загальнонаціональних протестів. Щодня мітинги біля будівлі парламенту в Тбілісі збирали понад тисячу людей. Всього ж, за різними даними, у мітингах опозиції лише в Тбілісі брали участь до 10 тисяч громадян. Масові демонстрації розпочалися й в інших містах та селищах Грузії. Пізніше на площі свободи в Тбілісі відбувся 20-тисячний мітинг. Попри народні протести, уряд визнав вибори дійсними та призначив перше засідання новообраного парламенту на 22 листопада.

9.11.2003 – налагодити контакт між сторонами не вдалося, переговори між президентом Шеварднадзе і лідерами опозиції були безрезультатними. 

20.11.2003 – ЦВК Грузії оголосила офіційні підсумки голосування. Правлячий пропрезидентський блок «За нову Грузію», лідером якого був президент Едуард Шеварднадзе, отримав найвищий відсоток голосів. Цей результат не збігався з екзит-полами.

21.11.2003 –  до Тбілісі почали прибувати автоколони з прихильниками опозиції. Протести опозиції досягли свого піку 

22.11.2003 – перший день засідання нового парламенту, легітимність якого була під сумнівом. Того ж дня опозиціонери на чолі з Михайлом Саакашвілі з трояндами в руках (звідки і пішла назва революції) захопили будівлю парламенту, перервали виступ Шеварднадзе й змусили його залишити зал у супроводі охорони. Згодом президент запровадив надзвичайний стан, кличучи військових і поліцію до допомоги. Поліція відмовила в підтримці. 

23.11.2003 – увечері, у день святого Георгія, Шеварднадзе провів зустріч з опозиційними лідерами Саакашвілі і Жванією та міністром закордонних справ Росії Ігорем Івановим. Після зустрічі Шеварднадзе оголосив про відставку з посади Президента Грузії. Реакція народу, що тоді мітингував, була ейфорійною.

24.11.2003 – Верховний суд Грузії анулював офіційні підсумки парламентських виборів. 

1.12.2003 - настрій у Грузії.

4.01.2004 – Саакашвілі переміг на президентських виборах, а партія «Національний рух» отримала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах.

Наприкінці 2024 року в Грузії відбуваються заколоти, спричинені схожими подіями. Вибори, що були проведені  в листопаді цього року, вважаються нелегітимними. Однак цього разу все більше схоже на український «Майдан» 2013-2014 рр. У нашому проєкті є розділ про революцію гідності, він дасть вам можливість зрозуміти не тільки події в Україні, але й події в Грузії сьогодні. 

Керечаніна Єлизавета, 11 Аі

Помаранчевий — це більше, ніж просто відтінок. Це символ енергії, натхнення та віри в краще. У 2004 році цей колір став уособленням мрій, боротьби та єдності мільйонів українців, які прагнули змін. Помаранчева революція увійшла в історію як подія, що не лише змінила політичний ландшафт країни, але й надихнула людей по всьому світу.

Хоча з моменту Помаранчевої революції минуло багато років, її дух залишається актуальним. Це нагадування про те, що зміни починаються з кожного з нас. Помаранчевий — це символ віри у свої сили, готовності боротися за свої переконання й впевненості, що майбутнє можна створити своїми руками.

Ця революція — не про минуле, а про майбутнє. Вона залишається джерелом натхнення для всіх, хто мріє про свободу, справедливість і гармонію. Помаранчевий нагадує, що навіть у найтемніші часи є світло, до якого варто йти. Помаранчева революція — це не лише подія, це стан душі, що живе в кожному, хто вірить у силу єдності, надії та любові до своєї землі.

Дуднік Катерина, 11 Бі

Коли хода опозиціонерів досягла площі перед семиповерховим Будинком уряду (він же Президентський палац, він же “Білий дім”), до лав мітингувальників увірвалися кілька десятків чоловіків і спровокували бійку. Нападники, яких було значно менше, ніж демонстрантів, були відкинуті, але ця сутичка мала катастрофічні наслідки. Сотні розлючених людей, в основному молодих, озброєних киями, обрізками арматури, камінням, буквально змели міліційне оточення і увірвалися в будівлю. Усередині натовп почав все трощити, бити скло, викидати з вікон папки з документами. Після короткої запеклої сутички силам правопорядку довелося рятуватися втечею.

• Корупція. Поширена корупція на всіх рівнях державної влади.

• Економічні труднощі. Високий рівень безробіття, бідності та економічної стагнації.

• Несправедливі вибори. Парламентські вибори 2005 року були охарактеризовані багатьма спостерігачами як недемократичні та несправедливі.

Безпосередній поштовхом до революції стали вибори до парламенту, що супроводжувалися численними порушеннями. Опозиція до чинного президента Аскара Акаєва створила Координаційну раду народної єдності, котру очолив Курманбек Бакієв. 20 березня 2005 року опозиції вдалося захопити владу в другому за розміром місті Киргизстану — Оші. Упродовж кількох наступних днів Координаційна рада народної єдності поширили свою владу практично на весь південь країни. Масові виступи почалися також у столиці країни Бішкеку.

Під час зіткнення постраждали сотні людей з обох сторін, особливо серед правоохоронців. Солдати внутрішніх військ і міліція не отримали наказу застосовувати силу. Аскар Акаєв з родиною та найближчими соратниками встиг покинути Будинок уряду за кілька хвилин до штурму, віддавши наказ не застосовувати силу проти маніфестантів. До вечора звільнили відомого лідера опозиції Фелікса Кулова, який виступив на киргизькому державному телебаченні зі зверненням до нації. Він привітав народ з перемогою революції, закликав до спокою, не зводити рахунки з противниками, а силові структури – не застосовувати зброю проти мирних людей. В ефір виходили прямі включення із засідань координаційної ради опозиції, головою якої обрали Курманбека Бакієва. Разом з іншими лідерами опозиції – Розою Отунбаєвою, Мамбетжунусом Абиловим і Феліксом Куловим – він почав переговори про створення коаліційного уряду, ідею якого схвалила ОБСЄ.

Зрештою, захопивши основні адміністративні будівлі столиці та повністю взявши владу у свої руки, опозиція домоглася відставки Аскара Акаєва, який утік до Москви. Парламент країни призначив на відповідальні посади прем’єр-міністра, спікера та інших опозиціонерів.

Після такої феєричної перемоги нова влада на деякий час втратила контроль над ситуацією і великими містами прокотилася хвиля мародерства (за деякими даними, навіть з людськими жертвами). Проте новий уряд Киргизстану, зокрема міністр внутрішніх справ Фелікс Кулов, за досить короткий час зупинили заворушення та відновлюють спокій у країні.

Після зустрічі з Курманбеком Бакієвим у Москві 4 квітня Аскар Акаєв пішов у відставку. На позачергових президентських виборах переміг Курманбек Бакієв.

Расадкіна Марія, 11 Ал

Після декількох місяців відчайдушної боротьби за право на життя, українці перемогли: Янукович втік до РФ, а парламент було розформовано. 

Попри на те, що статус кандидата ЄС Україна одразу не отримала, українці добилися своєї першої мети – Росія більше не мала повного контролю над парламентом та іншими державними установами. 

Уже за місяць це протистояння перейде в зовсім іншу площину, починаючи з незаконної анексії Криму та вторгнення російських військ під командуванням Стрєлкова на Донбас. 

Ця битва триває й сьогодні: у повномасштабній війні проти України РФ досі намагається зруйнувати українську державність, але українці продовжують чинити опір та захищати свої сім’ї, націю та майбутнє.

Базюкевич Михайло, 11 Аі