Образ сонця у віршах поетів-шістдесятників

Назва «шістдесятники» прийшла пізніше, визначаючи час, коли вони голосно, талановито, щиро та енергійно ввірвались у світ тодішнього літературного життя, створюючи себе й свою поезію, намагаючись подарувати себе людям. Усі вони  —  діти війни.

1953 — 1964 рр. — час лібералізації суспільства після смерті Й. Сталіна, так звана  "хрущовська відлига". Також цей час можна відзначити польотом людини у космос, піднесенням науки, освіти, часом великих надій і сподівань.

Василь Симоненко родом з Полтавщини, працював на Черкащині (народився на Різдвяні свята, помер від невиліковної хвороби та побиттів у 28 років).

Василь Стус родом з Вінниччини, загартовувся на Донеччині, завжди пам’ятав мамині пісні, казки, мову (народився на Різдво, закатований у таборах, загинув у 47 років, свідомо ніс свій хрест).

  Ліна Костенко й Іван Драч родом з Київщини (Іван Драч  помер у 82 роки від хвороби серця, похований у рідному селі  Теліжинці поруч з сином. Ліна Костенко, «залізна леді української літератури», «совість нації», надихає нас і досі).

Крім Ліни Костенко,  яка жила в сім'ї вчителів і навчалась у  Києві, усі інші поети  —  селянські діти  з нелегким дитинством.

Спільні прагнення, солідарність у  визначенні своїх життєвих задач, чесність, любов до рідної української культури й мови об’єднала  їхні «високовольтні ліні духу»  (за Ліною Костенко) у 1960 році  в київському Клубі творчої молоді «Сучасник» (КТН),  який очолював Лесь Танюк, відомий український режисер театру та кіно, поет, перекладач і політик. 

Подібні клуби створювались не тільки в Києві.

Словом «шістдесятники» стали позначати тих представників творчої інтелігенції, які прагнули модернізувати українську культуру й суспільство. Серед них була поширена теза про «соціалізм із людським обличчям». Власною творчістю вони мужньо чинили опір владі, що кваліфікувала їхню творчість як ідеологічно ворожу. 

Але сонячна енергія молодих людей усе те перепалювала. 

                                                    Так б'ють з сердець протуберанці – Повстанці сонця.

 Іван Драч 

Сонце  —  особливий образ у творчості І. Драча, воно символізує природне й духовне життя. Сонце  —  це сама поезія.

«Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболюють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима до сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно»,  — так зазначав поет.

• Сонце — давній символ світла й енергії. У вірші «Балада про соняшник» воно втілює творчу енергію, ідеал прекрасного.

• Соняшник — «маленька копія» сонця — нагадує про можливість людини творити прекрасне.

• Хлопчисько — утілення дитячої наївності, несформованості, допитливості в пізнанні світу, безтурботності.

• Дядько як олюднений образ сонця втілює дорослість, зрілість, є взірцем для дитини.

«Замурзані сонця»  —  безліч Я. «В кожного Я  —  своє ім’я»,  —  проголошує поет Симоненко.

Василь Симоненко до матері: « Від сонечка тепло  —  від матері добро» (народна мудрість).

Украдене сонце

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,

мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.

За хмарою хмари. За димом пожарів — високо 

зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.

Смуток, біль, тривога поета за Україну,  за її «украдене сонце»  відлунюється в серцях наших захисників. Музику на слова Василя Стуса «Украдене сонце» написав воїн  з позивним «КосмоГора» (ім`я не розголошується).

“Глибина й жорсткість поезії у поєднанні з музикою військового, неймовірно глибока,”  —  пише виконавиця пісні  Ольга Токар.

Саме від кожної людини особисто залежить, чи буде світити сонце для неї та її народу, чи вистачить у сонця  сил і терпіння на всі людські негаразди.  Його вірші  —  то  і молитва, і заклик, і благання, і любов, що оселилися в його серці довічно. Сонце, любов і страждання, велична сила духу підносять його поетичне слово до вічності.

І перш за все  до свого сина, щоб терпів, сталив свій дух, щоб стояв на власній тропі: «Допоки світу й сонця — стій і стій”.

Шеметова Варвара, 8Б