Оптичне і комбінаційне забарвлення метеликів
Метелики — це живі дорогоцінні камені. Їхні яскраві кольори й переливи створюють не лише естетичне враження, вони справжня наука. Знання про забарвлення метеликів пояснюється хімією та фізикою і використовується інженерією.
Більшість відтінків крил метеликів виникають через структурне забарвлення — явище, де гра світла і мікроструктур створює магію.
Донедавна вчені вважали, що забарвлення всіх тіл залежить тільки від присутності в них барвників і пігментів, здатних поглинати якусь частину променів видимої частини спектра і пропускати, якщо матеріали прозорі, або відбивати, якщо вони не прозорі, довжини хвиль. Ту частину спектра, яку відбивають матеріали, наше око сприймає як колір.
Пігментне забарвлення
У цьому випадку колір залежить від хімічних речовин — пігментів. Вони поглинають одні хвилі світла й відбивають інші.
Наприклад:
Жовтий колір лимонниці.
Чорні і коричневі плями на крилах багатьох метеликів.
Метелик лимонниця (Gonepteryx) з жовтими крилами — приклад пігментного забарвлення
Сонцевик кропив'яний (Aglais urticae)
Хімічне (пігментне) забарвлення виникає через узаємодію світлових променів з молекулами пігментів. Меланіни утворюються шляхом полімеризації фенольних сполук. Вони синтезуються та відкладаються в кутикулі комах у вигляді грудочок різних розмірів, що дає рудуваті, коричневі або чорні відтінки. Рівень меланізації визначається генетично. У природі зустрічаються різні форми комах:
Меланісти — темні або чорні комахи з високим рівнем меланізації.
Руфіністи — комахи з рудуватим забарвленням через нестачу ферментів, що часто спостерігається в холодних умовах, таких як зима або в горах.
Альбіноси — комахи з дуже низьким рівнем меланіну.
Метелик-альбінос
Однак відносно нещодавно з'ясувалося, що природа вже 500 мільйонів років може створювати забарвлення і без спеціальних забарвлених речовин лише за рахунок упорядкованих структур дуже маленьких розмірів — нанорозмірів.
Цей механізм фарбування, на відміну від «хімічного», заснований лише на оптичних принципах.
Колір створюється мікроструктурами, які взаємодіють зі світлом.
Близьке фото поверхні крила метелика під мікроскопом
Класичний приклад: уранія мадагаскарська (Urania) — райдужний перелив
Коли світло відбивається від наноелементів, структурованих у полішарі — ґрати, мереживо, борозенки, то, оскільки розміри цих елементів можна порівняти з довжиною хвилі світла, відбувається інтерференція, дифракція та розсіювання хвиль — у результаті бачимо колір. Таке забарвлення оптичного походження назвали «структурним». Виявляється, воно поряд зі звичайним зустрічається в природі досить часто в комах, птахів, риб, морських молюсків і рослин і нерідко — у метеликів.
Можна вважати, що перший натяк на поняття «структурне забарвлення» з'явився в XVII столітті в дослідника природи Роберта Гука в його книзі «Micrographia». Учений виклав свою теорію кольорів і пояснив забарвлення тонких шарів відображенням світла від їхньої верхньої та нижньої меж. Фактично це була перша згадка про інтерференцію. Правильне пояснення структурного забарвлення вперше дав лорд Джон Вільям Стретт Релей у 1917 році. Він вивів формулу виявлення властивостей відбитого світла регулярних шаруватих структур і стверджував, що забарвлення подвійного кристала, старого потрісканого скла й покриву жучків і метеликів обумовлене не пігментами, а структурою цих матеріалів. Також Релей зауважив, що ці «оптичні системи характеризуються розміром, який можна порівняти з довжиною хвилі падаючого світла».
Електронна мікроскопія показала, що різноманітне забарвлення крил метеликів сімейства Morplro та інших теж виникає за рахунок структури лусочок. Розмір їхніх осередків та геометрія визначають довжину хвилі відбитого світла та його інтенсивність.
Крила вкриті лусочками, які розташовані шарами. Їхній розмір порівняний із довжиною хвиль світла.
Мікроскопічний вигляд крила метелика
Мікроскопічний вигляд крила метелика
Поверхня крила метелика під електронним мікроскопом
Лусочки, що ними покриті крила метелика, складаються з тонких шарів хітину, розташованих у складних структурах.
Коли світло потрапляє на ці шари, воно частково відбивається від кожного. Відбиті хвилі можуть накладатися одна на одну, тобто інтерферувати, посилюючи певні довжини хвиль (кольори) і пригнічуючи інші. Фізики називають це інтерференцією світлових хвиль, а всі бачать переливи кольорів, бо світло надходить під різними кутами, тож посилюються різні кольори.
Частина хвиль підсилює одна одну — ми бачимо яскравий колір.
Інші хвилі гасяться — і деякі кольори зникають.
Коли світло проходить через тонку плівку, відбите від верхнього і нижнього країв плівки, воно може бути в різних фазах. Якщо фази цього відбитого світла не збігаються, ми не бачимо кольору — це деструктивна інтерференція. Якщо фази збігаються, ми бачимо колір — це конструктивна інтерференція. Різниця у фазах залежить від товщини плівки, її показника заломлення, кута освітлення та довжини хвилі світла. За певних умов, а саме товщини плівки і показника заломлення, можна побачити лише один колір. В інших випадках, як на крилах чи панцирях, спостерігається цілий спектр кольорів, у тому числі чорний, білий, а також райдужний або опалесцентний ефекти.
Зміни умов, наприклад, додавання розчинника з іншим коефіцієнтом заломлення, можуть уплинути на структурне забарвлення. Наприклад, крапля ацетону на крилі метелика змінює синій колір на зелений. Після випаровування ацетону фарбування повертається. Якщо розчинник має коефіцієнт заломлення, подібний до кутикули, усі шари лусочки утворюють гомогенну оптичну систему, що усуває інтерференцію, залишаючи лише коричневий меланін.
Періодична структура оптичної системи важлива для заломлення світла. У 3D структурах, таких як фотонні кристали, забарвлення не залежить від кута зору. Опал є класичним прикладом 3D структури. Подібні структури зустрічаються в хітинових покривах жуків та крилах африканських метеликів. У метеликів зустрічаються структури, названі «зворотний опал», що мають сітку з дірочками, заповненими повітрям, і можуть бути використані для створення нових типів фотонних кристалів.
Деякі структури діють як дифракційні решітки, розкладаючи світло на різні кольори.
Метелик із райдужними переливами
Заломлення світла теж відіграє роль у створенні кольору. Світло змінює напрямок, проходячи через мікроскопічні порожнини, що впливає також на колір.
Наприклад:
Синій Morpho: крила цього метелика мають вигляд яскраво-синіх через наноструктури, які відбивають лише синю частину спектра.
Зелені чи райдужні кольори: викликані складнішими багатошаровими структурами.
Усе це створює яскраві переливчасті кольори, які можуть змінюватися залежно від кута огляду та освітлення.
Ми бачимо колір там, де немає пігментів.
Природні технології є надзвичайно досконалими, і хоч їх важко повторити, з 60-х років ХХ століття дослідження біологів, фізиків, хіміків та математиків призвели до значних результатів у біоміметиці. У колористиці почали з’являтися перші спроби імітації структурного забарвлення, яке має кілька переваг: воно є більш енергоефективним і екологічним порівняно з виробництвом барвників, а також стійке до світла, на відміну від традиційних фарб, які часто вицвітають. Однак структурне забарвлення залишається складною нанотехнологією з багатьма нерозв’язаними проблемами. Наприклад, плівки зі структурним забарвленням спочатку були білими через дефекти в їхній структурі, але додавання частинок, які поглинають світло, дозволило отримати синє забарвлення. Крило метелика Morpho має супергідрофобні властивості, що стало можливим і для цих плівок. Одна з перспектив — використання таких матеріалів для створення самоочисних пофарбованих поверхонь.
Структурне забарвлення метеликів відкриває перед нами світ, де краса створюється не хімічними пігментами, а взаємодією світла та матерії.
Дослідження цього явища тривають, і хто знає, можливо, саме крило метелика стане ключем до наступної великої технологічної революції.
Morpho: королі структурного забарвлення
Анненкова Анна, 10Ам
Метелики, названі на честь Набокова
На світанку нового дня, коли перші промінчики сонця торкаються тендітних крил метеликів, світ навколо оживає в танці кольорів і світла. Природа, ніби величний художник, малює свої шедеври на крилах цих чарівних створінь, що перетворюють ландшафти в живі полотна краси та гармонії. Метелики — це не лише символи ніжності і краси, а й важливі учасники екосистеми, що приваблюють нас своїми яскравими кольорами та витонченими формами. Їхня різноманітність вражає: від дрібних сірих сутінкових видів до великих барвистих тропічних красунь, кожен з яких має свою унікальну історію та місце в природі. У сучасному світі метелики стали символами трансформації, надії та краси, що дарують радість і диво всім, хто спостерігає за їхнім польотом.
Загалом, метелики належать до надзвичайно різноманітної групи комах, яка налічує понад 20 тисяч видів у всьому світі. Вони відіграють важливу роль в екосистемах, будучи опилювачами багатьох рослин і частиною харчових ланцюгів. Кожен вид метелика має свій унікальний життєвий цикл, що включає стадії яйця, гусениці, лялечки й дорослого метелика. Метелики вражають не лише своєю красою, але й складністю своїх поведінкових та екологічних адаптацій. Вони пристосувалися до різних середовищ існування: від тропічних лісів до пустель, від альпійських лугів до прибережних зон.
Володимир Набоков, російсько-американський письменник і ентомолог, відомий не лише своїми літературними шедеврами, як-от: «Лоліта», «Захист Лужина» та «Пнин», але й своєю пристрастю до вивчення метеликів. Його глибоке захоплення цими тендітними створіннями стало джерелом натхнення та знань, що пронизують його творчість. Народившись у Санкт-Петербурзі, Набоков ще з дитинства відчував захоплення від вивчення метеликів і продовжував досліджувати їх усе своє життя, навіть коли емігрував до Сполучених Штатів.
Набоков вивчав метеликів у Гарвардському музеї порівняльної зоології, де він працював над систематикою й еволюцією синявців. До складу його наукових публікацій входять роботи про міграцію та географічне розповсюдження видів. Набоков розробив власну класифікацію метеликів, яка була підтверджена пізнішими дослідженнями з використанням генетичних методів. Він відкрив кілька нових видів і навіть створив теорію міграції метеликів, яка також пізніше була підтверджена наукою.
У своїй літературній творчості Набоков часто використовував метеликів як метафори для складних тем. Наприклад, у «Лоліті» образ метелика символізує швидкоплинність краси та невинності. У багатьох його творах можна знайти детальні описи природи, що відображають його глибоке захоплення природним світом у цілому й метеликами зокрема.
Набоков також був активним колекціонером метеликів, зібравши велику колекцію, яка нараховує тисячі зразків. Колекція була настільки значущою, що після його смерті вона стала частиною фондів кількох музеїв. Набоков не лише досліджував метеликів, але й ділився своїми знаннями та пристрастю до них з іншими, проводячи лекції та публікуючи статті на тему ентомології.
Опис метелика Набокова
Набоківський блакитний метелик (лат. Lycaeides melissa samuelis) — це яскравий представник родини синявців, названий на честь Володимира Набокова. Його крила сяють різноманіттям відтінків синього, що змінюються залежно від кута падіння світла. Ці крила не лише прикраса, а й науковий об’єкт, дослідженням якого Набоков присвятив чимало років свого життя. Він описував цих метеликів як втілення краси природи, де кожен відтінок синього відображає небо і землю, воду й повітря. Їхні крила мають надзвичайні властивості, які дозволяють їм відбивати і переломлювати світло, створюючи враження, що вони змінюють кольори, коли рухаються.
Біологічно цей вид є важливою частиною екосистеми, відіграючи ключову роль у запиленні різноманітних рослин. Розмноження та життєвий цикл метеликів Набокова відображають складність і красу природи: від маленьких яєць, що перетворюються в гусениць, потім — у лялечки, і зрештою — у дивовижних метеликів з синіми крилами. Їхні крила мають дрібні лусочки, які створюють чарівний ефект гри кольорів при різному освітленні, роблячи кожну особину унікальною.
Метелики Набокова живуть у специфічних біотопах, таких як прерії та луги з великою кількістю кормових рослин для їхніх гусениць. Вони також є індикаторами здоров'я екосистеми, тому що чутливо реагують на зміни в навколишньому середовищі. Захист цих метеликів передбачає заходи зі збереження їхніх природних середовищ існування і відновлення популяцій у регіонах, де вони знаходяться під загрозою.
Метелик Набокова має унікальні особливості, які роблять його відомим не лише серед науковців, але й серед любителів природи. Здатність адаптуватися до різних умов середовища, відмінності в забарвленні крил між самцями і самками, а також поведінкові особливості роблять його об'єктом численних досліджень і спостережень.
Крила метеликів укриті крихітними лусочками, які складаються з кератину. Вони утворюють різноманітні візерунки й кольорові ефекти, які можуть слугувати для маскування, залякування хижаків або приваблення партнерів. Іридесценція — це явище, коли колір крил змінюється залежно від кута падіння світла, що створює неймовірний перелив кольорів.
Лусочки на крилах метеликів
Метелики як індикатори екологічного здоров'я
Метелики чутливі до змін у середовищі, що робить їх добрими індикаторами здоров'я екосистем. Зміни в чисельності або поведінці метеликів можуть указувати на проблеми з навколишнім середовищем, такі як забруднення, зміни клімату або втрата середовищ існування.
Володимир Набоков був не лише талановитим письменником, але й видатним ученим. Його знання про метеликів були такими глибокими, що багато ентомологів з великою повагою ставляться до його робіт. Набоков проводив багато часу, досліджуючи метеликів у природі та лабораторіях. Він написав кілька важливих наукових статей, що значно вплинули на галузь ентомології.
В автобіографії "Speak, Memory" Набоков описав своє дитинство та молодість, де метелики були невід'ємною частиною його життя. Він розповідав, як годинами міг спостерігати за ними, вивчати їх і ловити для своєї колекції.
Метелики — це не лише барвисті прикраси природи, але й важливі наукові об’єкти досліджень. Завдяки таким пристрасним ентузіастам, як Володимир Набоков, ми можемо не лише насолоджуватися красою, але й глибше розуміти їхню роль у природі. Його літературні та наукові роботи залишаються джерелом натхнення для багатьох поколінь, нагадуючи нам про гармонію і велич світу навколо нас. Метелики, що переливаються кольорами і світлом, показують нам, як краса може бути індикатором здоров'я навколишнього середовища, а їхня делікатність і вразливість нагадують нам про важливість захисту нашої планети.
Савченко Назар, 10Ал