"Два кольори" - пісня на слова Дмитра Павличка

Рядки легендарної пісні "Два кольори" вже не одне покоління живуть у пам'яті мільйонів українців. Музику створив композитор Олександр Білаш, а от автором слів, сповнених ліричних роздумів про долю людини, є Дмитро Васильович Павличко - український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч. Він також був дипломатом, політиком й одним з авторів Акту проголошення незалежності України.

Завдяки своїй мелодійності, ліричності, задушевності пісня «Два кольори» стала народною, улюбленою. Як червоні та чорні нитки на рідних до болю матусиних вишиванках, поєднуються і переплітаються в людському житті радість і печаль, любов і розлука, щастя і журба.

Ця неймовірна пісня одразу зачарувала слухачів своєю неповторною красою.  Лірична, задушевна, сповнена теплом і мелодійністю, вона стала майже народною, її люблять і дуже часто співають.   Вражає те, як автору вдалося вмістити в такому невеличкому творі все людське життя: від дитинства, до того,  коли «війнула в очі сивина».

На написання цієї чарівної пісні поета надихнула вишита червоними та чорними кольорами хустка, яку Дмитро Васильович побачив на  плечах Любові Молдаван із села Бочківці Хотинського району Чернівецької області, яка тоді була колгоспницею, а згодом стала доктором наук у галузі сільського господарства. Ця подія відбулася 29 лютого 1964 року, коли поет разом  із композитором Олександром Білашем були в Києві.  Саме ця барвиста хустка нагадала Дмитрові  Павличку вишивані сорочки, хустки та пісні його рідного села Стопчатів  у Косівському районі на Івано-Франківщині. «Червоне – то любов, а чорне – то журба», – експромтом виникло в поета.  Просто на колінах була написана перша строфа.

Прочитавши перші рядки другові, Павличко побачив, як той був вражений. Друзі негайно покинули «урочистості» й поїхали у Ворзель, що під Києвом, до Будинку творчості. Там за півгодини народилася чудова пісня, яку заспівав сам Олександр Білаш.