Сонце  - символ вічності в творах сонцепоклонника Михайла Коцюбинського

Михайла Коцюбинського іноді називали Сонцепоклонником і Соняхом, а все через його любов до квітів, сонця та дітей. 

Якщо брати взагалі, то це виражається в його людяності, доброті, вірі в світле  сонячне майбутнє.  Справжнім відпочинком для нього був час, проведений на природі.

    1. Новела Михайла Коцюбинського «Сон»

У цій новелі ми спостерігаємо любов до Сонця, що є противагою  нудьзі та нелюбові, які супроводжують опис похмурої погоди, і, в цілому, усьому сірому, неяскравому — тому, що є протилежністю сонячному промінню.

"Липка і темна муть все осідала на серце, але з-під неї уперто, як се часто траплялось, щось добувалось та проростало. Молоде щось, свіже, не затоптане ще, жадоба нового, якоїсь краси."

Пишучи про це, він ніби натякає на те, що потрібне сонячне проміння, бо як без нього з’явиться краса та свіжість?

 2.  Новела Михайла Коцюбинського "Intermezzo"

“Стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою”.

Перлиною зазвичай називають щось дуже важливе, що має вагоме значення. От і Михайло Коцюбинський скористувався таким прикладом, тим самим поставив Сонце в центрі, зробивши його найвагомішою частиною композиції. 

“А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього.”

Ці рядки розповідають про значущість небесного світила в творах письменника. Він  і сонце, і нічого більше, окрім цього, не потрібно, аби цей світ приносив радість.