10-А клас

27 квітня 2020 року

Тема. Творення і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові

СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Опрацювання таблиць

Тренувальні вправи

1. Утворіть імена по батькові (усі можливі форми), провідміняйте їх;

уведіть утворені іменники (три) в кличному відмінку в речення.

Семен, Степан, Ганна, Лука, Іван, Сава, Петро, Кузьма, Лариса, Ілля, Тетяна, Микола, Ольга, Валеріан, Наталя, Григорій, Василь, Хома.

2. Виправити помилки, допущені в реченнях.

1) Найвидатнішим українцем усіх часів вважається Тарас Григорійович Шевченко.

2) Руслані Степанівній Лижичко вдалося вибороти перше місце на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення».

3) До Києва завітала Софія Михайловна Ротару.

4) Сьогодні Василю Саничу виповнилося п’ятдесят років.

5) Директор коледжу Любов Миколівна привітала студентів з початком навчального року.

3. Тестування

1. Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку:

А Анатоліївна;

Б Євгенівна;

В Спиридонівна;

Г Аркадієвна;

Д Григорівна.

2. Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку:

А Олексіївна, Лукович;

Б Віталіївна, Павлович;

В Львівна, Григорович;

Г Адамівна, Аркадійович;

Д Хомівна, Андрієвич.

3. Правильно утворене ім′я по батькові від усіх імен, окрім:

А Романівна, Лукич;

Б Савівна, В’ячеславович;

В Олексіївна, Олегович;

Г Іллінічна, Тарасович;

Д Василівна, Свиридович.

4. Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку:

А Сергіївна, Остапович;

Б Валеріївна, Савович;

В Миколівна, Назарович;

Г Ярославівна, Кузьмич;

Д Іванівна, Антонович.

5. Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку:

А Федорівна, Зиновійович;

Б Дмитрівна, Григорійович;

В Ільківна, Валер’янович;

Г Миколаївна, Богданович;

Д Геннадїївна, Семенович.

6. Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку:

А Аркадієвна, Аркадійович;

Б Володимирівна, Володимирович;

В Захарівна, Захарович;

Г Олексіївна, Олексійович;

Д Матвіївна, Матвійович.

7. Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку:

А Григорійович, Петрович;

Б Назарівна, Кузьмівна;

В Миколайович, Петрівна;

Г Андрійович, Савівна;

Д Павлівна, Степанович.

8. Правильно утворене ім′я по батькові від усіх імен, окрім:

А Юрій - Юріївна;

Б Лука - Луківна;

В Хома - Хомівна;

Г Олексій - Олексівна;

Д Микола - Миколайович.

9. Правильно утворене ім′я по батькові від усіх імен, окрім:

А Анатолій – Анатолійович;

Б Олекса – Олексович;

В Валерій – Валерйович;

Г Анатоль – Анатольович.

Д Максим – Максимович.

10. Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку:

А Іллівна, Дмитрівна;

Б Хомівна, Петровна;

В Яківна, Григорівна;

Г Євгеніївна, Юліанівна;

Д Євгенівна, Луківна.

Перевір себе:

1. Г. 2. Д. 3. Г. 4. В. 5. Б.

6. А. 7. А. 8. Г. 9. В. 10. Б.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати теоретичний матеріал (параграф 46).

2. Виконати вправи 423, 424 (письмово).

29 квітня 2020 року

Тема. Творення і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

- Пригадайте, яким способом, за допомогою яких суфіксів утворюються чоловічі і жіночі імена по батькові. (Суфіксальним способом. Чоловічі імена по батькові утворюються за допомогою суфікса -ович; жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфікса -івн(а), -ївн(а).)

Твірні суфікси додаються до похідних основ без змін. Кілька таких імен творяться за допомогою суфікса –ич, іч:

Лука – Лукич, Луківна

Сава – Савич, Савівна

Ілля – Ілліч, Іллівна

Хома – Хомич, Хомівна

Кузьма – Кузьмич, Кузьмівна

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Вправа 1. Переписати, вставляючи на місці крапок потрібні суфікси.

Микола Ігор… Жуковський є автором численних оригінальних досліджень в області механіки твердого тіла, астрономії, математики. Лебедєв Сергій Олексій… створив першу в країні аналогову ЕОМ для розв'язання систем звичайних диференціальних рівнянь. Волонтери продовжують допомагати бійцю з Мелітопольського району Олексію Володимир... Грищенку.

Вправа 2. Знайдіть і виправте помилки, пов’язані з правилами утворення імен по батькові.

Василійович –

Григорійович –

Нікітічна –

Ільїнішна –

Палич –

Санич –

Вітальович –

Дмитрійович –

Луковович –

Прокоф’євич –

Митрофановна –

Гаврилич –

Васильовна –

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти вільне есе (7-10 речень) на тему «Ця людина є для мене прикладом», використовуючи прізвища, імена та імена по батькові.

04 травня 2020 року

Тема. Суперечка як вид комунікації. Різновиди суперечки

Ніколи не сперечайтеся з дурнем –

збоку можуть і не побачити різниці.

Закон Мерфі

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Важливим засобом комунікації є…

Полеміка – це…

Полемічна майстерність проявляється в…

Закон Мерфі – це жартівливий універсальний філософський принцип, який полягає в тому, що якщо яка-небудь неприємність може трапитись, – вона таки трапиться. Прочитайте епіграф. Що ви думаєте з цього приводу?

СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Зробіть опорний конспект матеріалу

Суперечку можна визначити як процес обміну протилежними думками. Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій. Кожна сторона активно відстоює власну точку зору і намагається розкритикувати точку зору супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає й самої суперечки, а є якась інша форма комунікації. Так, наприклад, проповідь, доповідь, лекція, молитва не є суперечками.

Отже, мета суперечки – виголошення й обговорення спірних питань, розгляд і пошук розв’язання певної проблеми. Це процес пошуку істини, аргументоване відстоювання свого погляду на ту чи іншу проблему і спростування протилежних думок.

Обов’язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент та аудиторія.

Пропонент – це той, хто висуває, обстоює певну тему. Без пропонента не може бути ані спору, ані аргументативного процесу, оскільки спірні питання не виникають самі собою, вони повинні бути кимось сформульовані та поставлені на обговорення. Пропонент може висловлювати власну думку або представляти колективну позицію з того чи іншого питання.

Опонент – другий обов’язковий учасник суперечки. Це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент. Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі. Але може бути й така ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі.

Аудиторія – третій, колективний суб’єкт суперечки. Це не пасивна маса людей, а колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу питання, що обговорюється. Вона є основним об’єктом аргументативного впливу в спорі.

Можна виділити декілька класифікацій суперечок:

1. За формою суперечка може бути дискусією, полемікою, диспутом або дебатами.

2. Залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини (діалектична суперечка), суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги і суперечку заради суперечки.

3. За кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань, розрізняють: суперечку-монолог, суперечку-діалог і суперечку-полілог.

4. За способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на усні й письмові.

Виконайте вправу 430 (усно).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника (параграф 47).

2. Виконати вправу 431 (І, письмово).

06 травня 2020 року

Тема. Суперечка як вид комунікації. Різновиди суперечки

СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄНННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Опрацюйте подану інформацію, зробіть опорний конспект

Дискусія (від лат. (dіscussiо – дослідження, розгляд) – це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні й порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного рішення спірного питання. Дискусію можна також кваліфікувати як своєрідний спосіб пізнання. Вона дозволяє краще зрозуміти те, що не є достатньо чітким і зрозумілим. Навіть якщо учасники дискусії не приходять до спільного висновку, все ж таки взаєморозуміння між протилежними сторонами посилюється. Безпосередня мета дискусії – це досягнення консенсусу між учасниками суперечки стосовно проблеми, що обговорюється.

Унікальним прикладом такого виду суперечки є дискусія, яка відбулася між двома видатними фізиками Н. Бором та А. Ейнштейном. Ця дискусія тривала протягом декількох десятиліть. Вони сперечалися і усно, і письмово, і на відстані, і при зустрічі. Іноді суперечка була по-академічному строгою, а інколи була схожою на вибух.

Причина дискусії полягала в обговоренні проблематики квантової механіки, із створенням якої значно змінилися погляди фізиків на оточуючий світ. Дискусія викликала значний інтерес серед науковців: за нею уважно слідкували, в ній брали участь найвидатніші вчені – соратники Бора й Ейнштейна. Відомий голландський фізик Пауль Еренфест був «секундантом» суперечки. Він допомагав організовувати зустрічі між сперечальниками, вів їхнє листування, стимулював до активних дій.

У цій дискусії не було переможців. Ніхто нікого не переконав. Кожний з учасників залишився на своїй позиції.

А. Ейнштейн помер раніше Н. Бора на сім років. Однак Бор до останнього продовжував подумки сперечатися зі своїм опонентом. Саме про це свідчить одна цікава подробиця його життя. Останній малюнок, який Бор зробив на дошці в кабінеті за день до смерті, відтворював ейнштейнівський «ящик з фотоном», розмірковувати з приводу якого Бор, мабуть, ще продовжував.

Хоча до спільної думки два найвидатніших фізики нашого століття так і не дійшли, однак їх дискусія була напрочуд плодовитою. Вона не зводилася до фіксування різних точок зору. Вчені спільно намагалися знайти істину, тому метою їхньої дискусії було не знищення, а, навпаки, збагачення один одного. В результаті уточнювалися їхні позиції, виправлялися неправильні визначення, будувалися нові аргументації. Вчені не були ворогами, вони з великою повагою ставилися один до одного, про що свідчать численні факти. Так, в одному із листів А. Ейнштейн, звертаючись до свого опонента, пише: «Дорогий, якщо не сказати любий, Боре!». У приватній бесіді в Москві Бор говорив: «Ейнштейн був не тільки генієм, а й прекрасною і дуже доброю людиною. Його посмішка ще й зараз перед моїми очима».

Полеміка (від грецьк. роlemikos – ворожий, войовничий) – це суперечка, в якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.

Із цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією - з іншого. Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно отримати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію. Прийоми, які застосовуються в полеміці, повинні бути коректними, однак у практиці сучасної комунікації в подібного типу суперечках часто застосовуються також некоректні прийоми.

Диспут (від лат. disputо – досліджую, сперечаюсь) та дебати (від франц. dеbate – сперечатися) як види суперечки в літературі часто розглядаються як схожі поняття.

Відмітні ознаки диспуту такі:

• Диспут – це завжди публічна суперечка.

• Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.

• Організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.

• На відміну від дискусії диспут не тільки з'ясовує підстави, а й виявляє позиції сперечальників. Нерідко останнє в диспуті стає головним.

Дебати – це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо. Мета дебатів – визначення ставлення учасників обговорення до спільних для всіх тез виступу.

Окрім наведеної вище класифікації суперечок існують також інші. Так, залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини, суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги і суперечку заради суперечки.

Суперечка заради істини, або діалектична суперечка, у чистому вигляді зустрічається рідко. (Тут слово «діалектична» застосовується в своєму первісному значенні. Діалектикою у Стародавній Греції називали мистецтво досягнення істини в процесі бесіди). У такій суперечці дуже старанно підбираються та аналізуються доводи тих, хто сперечається, ретельно оцінюються позиції та точки зору протилежних сторін, тобто, по суті, ведеться спільний пошук істини. Такий спір можливий лише між компетентними, обізнаними з цією проблемою людьми, які зацікавлені в її вирішенні. Девізом такої суперечки можна назвати вислів: «Платон мені друг, але істина дорожча». її учасники, як правило, глибоко поважають один одного, взаємно спонукають до уточнення формулювань та визначень, проявляють толерантність, намагаються прояснити точку зору співрозмовника, погоджуються з положеннями супротивника, які здаються правильними. Образно учасників суперечки заради істини можна уявити як двох людей, що розпилюють однією пилкою стовбур дерева. Як підкреслював відомий філософ та логік Сергій Поварнін, цей вид суперечки «дає, окрім безперечної користі, істинну насолоду та задоволення і є насправді «розумовим банкетом».

Цікаву характеристику саме цього виду спору дає відомий польський філософ і логік Тадеуш Котарбінський (1886-1981), який називає суперечки заради істини «предметними дискусіями». Він пише; «Хто хоче з'ясувати істину, той не менш старанно шукає її і в переконаннях, і в припущеннях супротивника, хоча останні спочатку і не погоджуються з його власними поглядами. Щоб витягти її також звідти, він намагається допомогти супротивнику знайти для його думки слова, які б найбільш точніше виражали її. Він намагається, як кажуть, зрозуміти супротивника краще, ніж той сам себе розуміє. Замість того, щоб використовувати кожний слабкий пункт аргументації супротивника для розвінчування та знищення тієї справи, яку він відстоює, учасник предметної дискусії докладає зусиль до того, щоб витягти із міркувань супротивника все те цінне, що допоможе виявленню істини. І в цьому немає протиріччя. Це немов би певний розподіл праці: «Ти будеш намагатися відстоювати свою гіпотезу, а я свою, і подивимося, що з цього вийде. Я буду намагатися спростувати твої твердження, а ти – мої. Давай у нашому дослідженні спростовувати все, бо тільки таким способом можна виявити те, що спростуванню не піддається. Те, що при цьому встоїть, і буде спільно знайденою істиною. Нехай же вона і буде єдиним переможцем у цій суперечці».

Метою діалектичної суперечки є передусім досягнення істини. Істина, як правило, пов'язана з певними описами, тому суперечка про неї – це суперечка про відповідність опису, який наводить сперечальник, реальному станові речей. У зв'язку з цим суперечку заради істини можна також назвати суперечкою про описи. Говорити про перемогу в подібних спорах немає сенсу: коли в результаті суперечки відкривається істина, то вона стає надбанням обох сторін. Дискусія між Н. Бором та А. Ейнштейном, описана вище, якраз і репрезентує такий вид спору.

Завданням суперечки може бути не тільки перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. Тут важливо зазначити два моменти: людина може переконувати іншу людину або тому, що сама щиро вірить в те, що є предметом переконання, або тому, що «так треба» з огляду на певні обставини, хоча сама насправді не поділяє думки, які відстоює (наприклад, офіційні проповідники різних вчень, сект, агітатори, торгові представники різноманітних фірм тощо). Прийоми, які застосовуються у подібних суперечках, можуть бути як коректними, так і некоректними, головне – переконати співрозмовника у слушності своєї думки.

Одним із мотивів переконання може, бути переконання людини у мудрості співрозмовника. Якщо для цього застосовуються різноманітні хитрощі, то така суперечка називається софістичною. Звичайно, у такому випадку може йтися тільки про позірну, а не справжню мудрість. Як приклад такого спору наведемо діалог, який відбувається між давньогрецьким софістом і звичайною людиною.

- Скажи, – звертається софіст до молодого любителя суперечок, – може одна й та сама річ мати якусь властивість і не мати її?

- Очевидно, ні.

- Подивимося. Мед солодкий?

- Так.

- І жовтий також?

- Так, мед солодкий і жовтий одночасно. Але жовтий – це солодкий, чи ні?

- Звичайно, ні. Жовтий – це жовтий, а не солодкий.

- Отже, жовтий – це не солодкий?

- Звичайно.

- Про мед ти сказав, що він солодкий і жовтий, а потім погодився, що жовтий не означає солодкий, і тому наче сказав, що мед є і солодким, і несолодким одночасно. А спочатку ти твердо сказав, що жодна річ не може мати і не мати якусь властивість.

Метою суперечки буває не тільки дослідження істини чи переконання, а й перемога. Мотиви проведення такого спору можуть бути різноманітними. Один вважає, що обстоює справедливість, інший – захищає суспільні інтереси, третій нав'язує свою думку, тому що у нього великий життєвий досвід і він знає, як повинно бути, четвертому потрібно самоутвердження тощо. Головне завдання, що стоїть перед суперечниками в цьому випадку, полягає у тому, щоб «взяти гору» над супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Така суперечка називається ще еристичною суперечкою. Іноді можна зустріти також назву «парламентська суперечка».

Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихось власних оцінок і критику протилежних. У зв'язку з цим метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини. Причому перемога тут витлумачується як ствердження якоїсь системи цінностей (оцінок або норм) і відповідно до цього – прийняття конкретного напряму майбутньої діяльності. До речі, суперечка заради істини також може перетворитися на суперечку заради цінностей, якщо вона буде орієнтуватися не на істину, а на перемогу однієї зі сторін.

Слід зазначити, що у процесах реальної комунікації суперечка заради перемоги зустрічається значно частіше, ніж суперечка заради істини. Остання, як правило, має місце в науковій діяльності, але й там нерідко переростає в суперечку про цінності.

Прикладом еристичної суперечки може бути суперечка, описана в оповіданні Василя Шукшина «Зрізав».

- У якій царині ви виявляєте себе? - запитав Гліб.

- Де я працюю, чи що? - не зрозумів кандидат.

- Так.

- На філфаці.

- Філософія?

- Не зовсім... Але можна і так сказати.

- Необхідна річ. – Глібові потрібно було, щоб була філософія. – Ну, і як щодо первинності?

- Якої первинності?

- Первинності духу і матерії!

- Як завжди. Матерія первинна...

- А дух?

- А дух – потім. А що?

- Як зараз філософія визначає поняття невагомості?

- Як завжди визначала.

- Але ж явище відкрите зовсім недавно. Тому я й запитую. Натурфілософія, наприклад, визначає це так, стратегічна філософія – інакше...

- Та нема такої філософії – стратегічної.

- Але є діалектика природи. А природу визначає філософія. Як один з елементів філософії нещодавно була виявлена невагомість. Тому я й запитую: розбіжностей нема між філософами?

- Давайте визначимо, – серйозно зауважив кандидат, – про що у нас йде мова?

- Добре, друге запитання: як ви особисто ставитеся до проблеми шаманства в окремих районах Півночі?

- Та нема такої проблеми.

- Ну, нема так нема! Баба з возу – кобилі легше. Проблеми нема а ці... – Гліб показав щось мудроване руками, – танцюють, дзвонять бубонцями... Так? Але при бажанні... – Гліб повторив, – при бажанні їх начебто й нема. Добре. Ще одне питання. Як ви ставитеся до того, що Місяць також справа рук розуму?

- Послухайте.

- Та ми вже послухали. Мали, так би мовити, задоволення.

Досить часто зустрічається і такий вид спору, як суперечка заради суперечки. Це, так би мовити, «мистецтво заради мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть подібний спір, однаково, про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них – перебувати в стані сперечання. «Такий «спортсмен», – пише Сергій Повариш, – не розбирає часто, заради чого потрібно сперечатися, а заради чого не потрібно. Радий сперечатися за все і з будь-ким, і чим парадоксальніше, чим важча думка, яку обстоюють, тим вона іноді для нього стає ще привабливішою. Для деяких взагалі не існує парадокса, який вони не взялися б захищати, якщо ви сказали «ні»... Сьогодні такий «спортсмен» доводить, що А є Б, і так гарячкує, немов би це – саме свята святих його душі. Завтра він буде доводити, що А не Б, а В, і так само гарячкуватиме».

Суперечки також можна розрізняти за кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань. За цією ознакою виділяють три види спорів: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це гак званий внутрішній спір), суперечка-діалог (сперечаються дві особи) та суперечка-полілог (спір ведеться кількома особами).

У свою чергу, суперечка-полілог може бути масовою (усі присутні беруть участь у спорі) і груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

І, нарешті, за способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на усні та письмові. Усна форма спору передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, як правило, обмежені за часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо.

Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки триваліші за часом, порівняно з усними.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти монолог (письмово) відповідно до однієї із ситуацій:

1) Кожного дня треба вдосконалювати власне мовлення, прагнути запобігати помилкам не лише в офіційних стосунках, а й у побуті.

2) Колись Вольтер заявив: «Я не згоден із тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». Чи потрібна толерантність сучасній людині?

08 травня 2020 року

Тема. Правила ведення суперечки

ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота з підручником

Опрацюйте інформацію на с.174-175.

Робота з текстом

Прочитайте текст, складіть алгоритм «Правила ведення суперечки»

Мистецтво суперечки відомо здавна. Грецький філософ Зенон називав суперечку з метою переконання опонента тактикою розгорнутої долоні, а суперечку заради перемоги – тактикою стиснутого кулака.

Культура ведення суперечки виявляється в тому, щоб не вести полеміку з людиною, яка не компетентна у цьому питанні, і тоді, коли це недоцільно.

Сьогодні не доводиться встановлювати закони Всесвіту. Але суперечки повсякденно виникають і в XXI столітті. Дискусій неможливо уникнути, адже кожна людина на все має свою точку зору, іноді кардинально протилежну поглядам інших людей. А свої переконання треба відстоювати. Ось і народжуються суперечки.

Однак у сучасному цивілізованому світі пріоритети в мистецтві ведення спору трохи змінилися. Якщо в Античності мистецтво суперечки полягало в майстерності відстоювати власну точку зору, то сьогодні правила ведення спору спрямовані на те, щоб у полеміці не втратити істину і залишити стосунки сперечальників в межах пристойності.

Мистецтво вести суперечку ґрунтується на трьох простих правилах:

- розпитувати свого опонента;

- вести з ним бесіду;

- уважно вислуховувати його докази.

Вступаючи в суперечку, людина повинна знати, що її переконання можуть бути помилковими. Тому важливіше не доводити свою правоту, а уважно вислуховувати й аналізувати докази опонента.

Якщо під час монологу Вашого співрозмовника він торкнувся питання, яке Вам необхідно уточнити, Ви можете перервати його промову, коротко перерахувати свої докази або попросити його дещо Вам пояснити. Після того, як Ви висловитесь, слід нагадати опоненту, про що він говорив до того, як Ви його перебили.

Мистецтво вести суперечку полягає також і в умінні вибирати правильний тон дискусії. Інтонація голосу під час полеміки може бути різною: рішучої, ніжною, впевненою, м’якою. Але при цьому вона не повинна ображати Вашого опонента, принижувати його.

Перед тим як вступити в суперечку, необхідно точно визначити тему полеміки, її сенс і мету. Якщо знехтувати цим правилом, Ви витратите час даремно. Перш ніж почати сперечатися, корисно буде уточнити поняття, про які буде вестися мова у полеміці. Дотримання цього правила дозволяє уникати безглуздих ситуацій, коли суперечка виникає через те, що двоє по-різному розуміють значення одного і того ж слова.

Необхідно також усвідомлювати, що суперечка – це спосіб пошуку істини, а не можливість виплеснути негативні емоції на свого супротивника. Тому Ви повинні чітко визначати для себе, з якими доказами суперника Ви згодні, з якими – ні, і які викликають у Вас сумнів.

Вести суперечку слід ввічливо і стримано. Це покаже, що Ви вихована людина. Крім того, обґрунтовувати свою точку зору переконливіше за допомогою знань і логіки, а не за допомогою жестикуляції і буйства емоцій.

Якщо в ході суперечки було доведено, що Ваша думка помилкова, Вам необхідно визнати свою поразку.

Якщо в ході полеміки була доведена слушність Вашої думки, Ви повинні поводитися гідно, не демонструвати гордість і радість перемоги. Не знижуйте самооцінку свого опонента і не змушуйте його злитися чи ображатися.

На закінчення полеміки підбийте підсумки та оголосіть висновки, до яких Ви дійшли разом.

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Дайте відповіді на запитання:

1) Якими правилами ведення суперечки повинен володіти оратор?

2) Як індивідуальні особливості мовця впливають на якість виступу?

3) Прочитайте ще раз пункти правил ведення суперечки. Чи хотіли б ви додати ще один із них, виходячи із власного досвіду? Який саме?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника (параграф 48).

2. Виконати вправу 436 (письмово).

13 травня 2020 року

Тема. Аргументи (докази)

СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Робота з текстами

Текст 1

Ознайомтеся з інформацією, оцініть її.

Поняття про аргументацію. Структура аргументації

У суперечці пропонент висуває певну аргументацію. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» можна визначити як процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обґрунтування може здійснюватися різними способами.

По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Така аргументація називається емпіричною. Саме такий спосіб обґрунтування дуже часто застосовується у природничих науках.

По-друге, обґрунтування може здійснюватися за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Така аргументація називається теоретичною.

Різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є відносною. Досить часто в реальних процесах комунікації зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звернення до досвіду, певних емпірічних даних, і теоретичні міркування.

У структурі аргументації розрізняють тезу та аргументи.

Теза – це положення, яке необхідно обґрунтувати.

Аргументи – це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.

Класичним прикладом аргументації може стати вислів, відомий ще з часів середньовіччя: «Усі люди смертні. Сократ – людина. Отже, Сократ є смертним». Перші два висловлювання, що складають цю аргументацію, будуть аргументами, а третє – тезою.

У цьому прикладі неважко було знайти аргументи і тезу, тому що аргументація була представлена, по-перше, у повному вигляді, по-друге, невеликим текстом.

Запам’ятайте правило: якщо ви хочете зрозуміти співрозмовника, розкритикувати його точку зору, виявити помилки, побудувати обґрунтоване спростування його позиції, перш за все, треба відновити аргументацію супротивника у повному вигляді, тобто з’ясувати аргументи і тезу.

Текст 2

Прочитайте текст, знайдіть тезу й аргументи, зробіть власні висновки, перевірте їх.

Одного разу до Сократа прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому вже одружуватися?». Сократ подивився на нього і відповів: «Одружишся ти чи не одружишся, все одно каятимешся!» Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з’ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом із ним відновити аргументацію давньогрецького філософа у повному вигляді, тобто з’ясуємо усі його аргументи і тезу.

Але перш ніж ви приступите до роботи, запам’ятайте: не намагайтеся наводити свої власні думки щодо одруження. Пам’ятайте, нас цікавить лише точка зору Сократа.

Правильна відповідь. Повна аргументація Сократа має такий вигляд: «Якщо ти одружишся, то каятимешся. Якщо ти не одружишся, то все одно каятимешся. Ти одружишся чи не одружишся. Отже, ти каятимешся». Перші три висловлювання – аргументи, четверте висловлювання – теза.

2. Дослідження-аргументація

Знайти тезу, яку намагався обґрунтувати автор у наведеному тексті й аргументи, на які він спирався.

Конкуренція має потребу в рекламі

Реклама є невід’ємною умовою успішної конкуренції. З одного боку, вона містить у собі певну інформацію, а з іншого – слугує орієнтиром для споживачів.

Було б помилкою спиратися лише на здатність споживачів при виборі товару судити про нього лише за зовнішнім виглядом.

Окрім того, реклама не дає ринку застоюватися. Тільки за допомогою реклами новий виробник може отримати доступ на вже сформований ринок. Реклама сприяє конкуренції, забезпечує доступ на ринок нових виробників, оживлюючи й розширюючи сам ринок товарів і послуг.

Конкуренція і реклама не можуть існувати одна без одної. Реклама потрібна і таким державним інститутам та організаціям, як політичні партії, профспілки, релігійні об’єднання, армія і навіть сама держава.

Теза: Конкуренція має потребу в рекламі.

Аргументи:

1) Конкуренція – це не просто економічна категорія, вона входить до складу основних людських потреб.

2) Реклама – невід’ємна умова успішної конкуренції:

- вона містить певну інформацію;

- вона слугує орієнтиром для споживачів;

- вона не дає ринку застоюватися;

- рекламою займаються державні інститути та організації;

3. Алгоритм правил ведення суперечки

1) Починайте заперечувати тільки тоді, коли ви впевнені, що думка співрозмовника дійсно суперечить вашій.

2) Спочатку наводьте тільки сильні докази, а потім слабкі.

3) Спростовуйте фактами, показом того, що теза протилежної сторони не випливає з аргументів, що висунута опонентом теза не доведена. Можна показати хибність висловленої думки чи аргументів, спираючись на те, що висновки, які випливають із них, суперечать дійсності. Не наполягайте на запереченні доказів опонента, якщо вони зрозумілі й очевидні.

4) Стежте за тим, щоб у ваших міркуваннях не було логічних помилок.

5) У процесі суперечки намагайтеся переконати опонента, пам’ятаючи, що повага до чужих переконань, це не тільки поваги до особистості, але й ознака розвиненого розуму.

6) Умійте зберігати спокій і володіти собою.

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Будуючи власну аргументацію, по-перше, необхідно чітко знати, з яких аргументів ви виходите і яку тезу ви намагаєтеся обґрунтувати. По-друге, аргументацію супротивника в процесі суперечки треба сприймати не як потік слів, а вміти швидко аналізувати як її зміст, так і структуру. По-третє, аналізуючи аргументацію опонента, не намагайтеся «навішувати» на неї свої власні уявлення (згадайте приклад з Сократом). Інакше ви будете критикувати не точку зору співрозмовника, а свої уявлення про те, що ви почули або прочитали.

Якщо в процесі суперечки ви будете враховувати ці поради, то у вас буде більше шансів розібратися в суті питання, навести аргументовані зауваження і виграти.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати теоретичний матеріал (с.176-178).

2. Виконати вправу 437 (І – усно, ІІ – письмово).

15 травня 2020 року

Тема. Збирання матеріалу, аргументів для виступу

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Редагування (усно)

Знайдіть і виправіть помилки, що трапились під час виступу:

1. Я виступаю з докладом. 2. Саме основне питання. 3. На цьому питанні зупинюсь більш конкретніше. 4. Приступаєм до обговорення. 5. Це положення ще треба доказати. 6. Заслуговує уваги такий факт. 7. Співставимо. 8. Буде сказано нижче. 9. Можемо привести слідуючі приклади. 10. Моє заключення слідуюче.

Перевір себе:

1. Маю (виголошую) доповідь, виступаю з доповіддю.

2. Найважливіше питання.

3. На цьому питанні зупинюся конкретніше/ про це скажу конкретніше.

4. Розпочинаємо обговорення.

5. Це твердження/положення ще треба довести.

6. Вартий уваги такий факт.

7. Порівняємо/зіставимо.

8. Скажемо далі.

9. Можемо навести такі приклади.

10. Мій висновок такий.

СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Опрацювання пам’ятки

Як підготуватися до виступу

1. Виберіть тему, цільову установку виступу залежно від задуму й мети (інформування, переконання), від складу слухачів, відведеного часу.

2. Доберіть матеріал і систематизуйте його. Складіть бібліографію. Попрацюйте з джерелами інформації. Запишіть зібраний матеріал для виступу (докладний запис виступу, його конспект, тези, докладний план і короткий план).

3. Побудуйте вступ, основну частину, заключну частину виступу. Доберіть аргументи та способи активізації мислення й емоційно-почуттєвої діяльності аудиторії.

4. Доберіть мовні засоби залежно від мети спілкування й адресата мовлення. Удоскональте виступ із погляду вимог до культури мовлення (змістовність, логічність, багатство, доказовість, виразність, точність, правильність).

5. Підготуйтеся до усного виступу. Запам’ятайте текст (повторення матеріалу вголос з елементами заучування, переказування виступу іншим).

6. Підготуйтеся виступати публічно (читання тексту промови, відтворення його по пам’яті; читання окремих фрагментів, вільна імпровізація, відповіді на запитання, ведення полеміки). Використовуйте прийоми встановлення та збереження контакту з аудиторією. Поєднуйте монологічне мовлення і бесіду з аудиторією.

Збір матеріалу для виступу проходить три етапи:

1) орієнтування в проблемі та матеріалі (перегляд енциклопедичних словників, довідників, бесіди з експертами й просто компетентними в досліджуваному питанні людьми);

2) збір матеріалу вичерпного характеру;

3) добір матеріалу, який доцільно включити у виступ (решта матеріалу дозволяє сформувати резерв на всі можливі випадки: відповіді на запитання; підсумок; дискусійний резерв тощо).

Якщо зміст промови взято не тільки з особистих переживань, матеріал можна добирати з багатьох джерел. Прочитайте не одну, а декілька журнальних статей, зберіть інформацію не з однієї, а з декількох із них. Розкрийте точки зору різних авторів, зіставте їх. Поспілкуйтеся з оточенням, запишіть думки і факти, про які прочитали.

Отже, існує чотири основних джерела накопичення матеріалу:

1) особистий досвід;

2) роздуми і спостереження;

3) інтерв’ю і бесіди;

4) читання.

Не обов’язково використовувати одразу всі перелічені джерела, але за всіх умов необхідно обмірковувати запитання. Визначено основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві дані, факти, приклади, ілюстрації для своєї промови. До них відносяться:

- офіційні документи;

- наукова, науково-популярна література;

- довідникова література: енциклопедії, енциклопедичні довідники, довідники з різних галузей знань, лінгвістичні довідники, бібліографічні покажчики;

- художня література;

- статті з газет і журналів;

- результати соціологічних досліджень;

- статистичні дані.

Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Вивчити теоретичний матеріал уроку.

2. Зібрати матеріал, аргументи, підготувати виступ із теми «Мова, слово – зброя!», використавши декілька джерел.