8-А клас

27 квітня 2020 року

Тема. Юрій Винничук «Місце для дракона». Проблематика твору: роздуми про добро і зло, вірність і зраду, доцільність самопожертви

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Літературний диктант

1. Де відбуваються події, описані в повісті-казці? (Люботинське князівство).

2. Коли відбуваються події? (Середньовіччя)

3. З ким із персонажів твору ми знайомимось найперше? (Князем Люботинським).

4. Які сни бачив князь Люботинський лише в полудень? (Переможні походи, руїни здобутих фортець).

5. З якою проблемою зіткнувся князь? (Потрібно дочку видати заміж).

6. На березі якої річки бачили дракона? (Бистриці).

7. Як звати головного героя твору? (Грицько).

8. Скільки було років драконові? (Вісім)

9. Хто дав йому таке ім’я? (Пустельник)

10. Чому пустельник дивувався з дракона? (Бо той харчувався рослинами, мав добре серце).

11. Про яку послугу попросив дракон Пустельника? (Навчити його грамоти).

12. Який талант мав Грицько? (Писав вірші).

13. Чи мав дракон товаришів? (Так).

14. Чому князь подружився з драконом? (Щоб викликати його на бій)

15. Як Настасія називала дракона? («Великим метеликом»)

16. Хто такий пан Лаврін? (Лицар, якого цікавили лише подвиги).

17. Як лицарі вирішили виманити дракона? (Вони розвели багаття перед печерою).

18. Хто вбив дракона? (джура Лавріна)

СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Життя… Таким коротким воно здається для кожної людини. А як багато хочеться зробити! Ще маленькою людина прагне самоутвердитися, пізнати нове, цікаве, корисне, розібратися, що таке добро і зло. Дійсно, людина сама визначає власні

бажання. У сучасному світі кожен намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості

захищаючи добро, правду, справедливість. Саме такими є дракон Грицько та Пустельник. Але є й ті, що живуть за іншими принципами, які здатні обманути, т втертися в довіру, згодом і зрадити.

Добро – усе позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям.

Зло – щось погане, недобре; антонім до слова «добро».

Вірність – вміння знаходитися поруч із людиною за будь-яких обставин і умов, вміння цінувати її і розуміти, підтримувати і надихати.

Зрада – то ніби навмисне приниження близької людини. Чи не найболючіше, що може трапитися в житті людини. Зрада – це майже як смерть. Смерть довіри та близькості.

Альтруїзм – безкорисливе піклування про благо інших і готовність жертвувати особистими інтересами.

Самопожертва – це особистісна пожертва, людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами заради єдиної мети, заради благополуччя інших, зречення від самого себе заради чогось або когось.

«Асоціативний ряд» (письмово)

Добро → вірність → ввічливість → щирість → працьовитість → любов → терпіння → турбота → допомога → чуйність → прихильність → ласка → привітність → співчуття → щедрість…

Зло → жорстокість → боягузтво → егоїзм → грубість → зазнайство → скупість → заздрість → ворожнеча → злочин → ненависть → вбивство → брехня → гординя → злість → ревнощі…

Самопожертва → героїзм → смерть → необдуманий вчинок → вдячність → любов → милосердя → таємниця → мужність…

Можна сказати, що егоїзм і самопожертва є протилежними за значеннями. Адже

трапляється й таке, коли в складній ситуації, коли одна людина змогла б пожертвувати

своїм життям заради порятунку когось, інший, у свою чергу, зайнявся б порятунком власної душі. У подібній ситуації інстинкт самопожертви змінюється інстинктом самозбереження.

Що спонукало дракона піти на самопожертву?

- Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки й заради Люботина. Мого Люботина.

- Я вже вріс в оцю землю й мушу вмерти на ній і за неї.

- Навіщо оця жертва? Кому ти її приносиш?

- Вам! Вам, за все те добро, що зробили для мене…

Як пояснив дракон свою згоду вийти на бій?

- Осінь…така пора, що смуток виїдає душу… Мене кличе до себе вчитель. Я чую ночами, як він приходить до мене і кличе за собою…

Проблематика твору (письмово)

До кожної проблеми дібрати з тексту уривок для підтвердження думки:

- життя і смерть;

- любов і ненависть;

- поет і суспільство;

- прекрасне і потворне

- проблема вибору

УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

- Чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? (Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти).

- Над чим змушує задуматися твір? (Твір змушує нас замислитись над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?)

Цей твір можна назвати не просто казкою, а повчальною притчею. Адже його герої вчать нас багатьом речам. Лицарі виявляються зовсім не лицарями, і не має значення, що на них справжні яскраві обладунки. Люботинський князь, який має дотримуватися справедливості й бути взірцем для своїх підданців, виявляється зрадником. І зраджує він найсвятіше – довіру, дружбу. Князівна, шлюбу з якою домагаються лицарі, думає лише про себе.

Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.

Гіркий досвід героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з добра можуть вирости зернятка добра, а зло породить ще більше зло. Але і добро слід робити чистими руками, не заплямованими людською кров'ю.

Ця повість підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що - зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити й відібрати.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Дати письмову відповідь на запитання (3-5 речень): «Добро чи зло перемогло в повісті-казці Ю.Винничука «Місце для дракона»?».

2. Побудувати ментальну карту за твором Ю.Винничука «Місце для дракона» за поданим зразком (на подвійному розвороті зошита).

30 квітня 2020 року

Тема. Література рідного краю. Дмитро Білоус. «За Україну молюся». Порушення теми любові до рідного краю, до українського народу

СПРИЙНЯТТЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Дмитро Григорович Бiлоус (24.04.1920р. – 13.10.2004р)

Дмитро Григорович Бiлоус народився в селi Курманах, що на Сумщинi.

Сiм’я була велика – одинадцятеро дiтей. Kрiм Дмитра, у ciм’ї були Наталка, Василь, Олекса, Катря, Павло, Маруся, Сашко, Христина, Надiя, Микола. Жила сiм’я Бiлоусiв тяжко, але дружно.

Роки навчання.

«Трудовe виховання – на вигонi пастухування», «Справлялися добре з харчами, ­не їли лише хвостикiв з груш», «Ходив я в сестринських чоботах з дiрками замiсть пiдошв»,– згадує Дмитро Бiлоус. Цiнували в родинi працю, любили пісню i жарт. Першою грамотною людиною в роду був дiд Микола, батькiв батько. А грамотним був у тому розуміннi, що вмів читати молитовник, сонник, був дотепним. Мати Дмитра – героїня хатнього космосу. Вона була жiнкою великої доброти, лагiдної вдачi, вродженого педагогiчного такту. Мати нiколи не пiдвищувала на дiтей голос. А коли посилала когось iз хлопцiв до колодязя, просила: «Принеси, спасибi тобi, синку, вiдерце води». І оце «спасибi» чу­додiйно впливало на дiтей: не було такого випадку, щоб хтось не послухався. Батько Дмитра Бiлоуса закiнчив усього три класи церковно-парафiяльної школи, але дуже любив читати книжки, тому багато знав. Довгими зимовими вечорами він читав дiтям Тараса Шевченка, Остапа Вишню, Павла Грабовського. Не вci дiти Бiлоусiв мали одяг i взуття, щоб взимку ходити до школи. Однiсiнькi чоботи були на таку велику сiм’ю. Приходила старша сестра зi школи, скидала тi чоботи, їх одягав Дмитрик. Щоб чимось зайнятись у холодну зимову пору, дiти складали вiршi, пiснi, вигадували цiкавi сюжети, а якось вирiшили органiзувати домашнiй самодiяльний гурток, де розiгрували сцени з власного життя та життя односельчан. У ciм’ї Бiлоусiв iснували cвoї сiмейнi лiтературнi традицiї: батько писав п’єси, старший брат Олекса друкував лiричнi вiршi. А десятирiчний Дмитро заявив про себе однокласникам жартiвливими вiршами. Коли малий Дмитро, перехворiвши висипним тифом, був на гpaнi cмepтi, видатний педагог Макаренко запропонував забрати кволого хлопчика в комунарiвський гурт. Taк майбутнiй письменник вирушив у люди. А на людей йому просто щастило. У Харкiвськiй середнiй школi лiтературу викладав брат Тичини – Євген Григорович. Дмитро потоваришував з його сином Владиславом i став бувати в них удома.

Навчання на фiлологiчному факультетi Харкiвського унiверситету перервала вiйна. У складi студентського батальйону добровiльно пiшов на фронт, був тяжко поранений. Продовжив навчання Дмитро Бiлоус у Київському унiверситетi. У Харкiвському унiверситетi навчався з Олесем Гончарем i Григором Тютюнником.

На педагогічній ниві

Перший надрукований вiрш «Веснянi акорди» побачив світ у 1935 р. Дмитро Бiлоус – автор багатьох книжок для дiтей i про дiтей: «Пташинi голоси», «Упертий Гриць», «Про чотириногих, рогатих i безрогих», «В класi i в лiсi» та iнших.

Найбiльшу, мабуть, славу принесла Дмитру Бiлоусу збiрка «Диво калинове», видана у 1988 році. Чому автор так назвав книжку? Ось вiдповiдь поета: «Чому така назва? Тому що в народi краса часто порiвнюється з калиною, яка нaвecнi вкрита бiлими квiтами, а восени – янтарно-червоними гронами плодiв i листя. Та й у пiснях: «Дiвчина, як калина», «Калиновi мости», що з'єднують людей. І наша мова – калинова гiлка». Усе життя Дмитро Білоус мріє про те, щоб привернути увагу до краси нашої рідної солов’їної мови.

Багато твopiв Д. Бiлоус присвятив звичаям нашого народу. У Дмитра Бiлоуса багато вiршiв про фразеологiзми, це своєрiднi мовнi сплети. Вони багато промовляють до душі й серця, навіки входять у наш духовний світ. Дмитро Бiлоус любив жартувати i написав багато гумористичних вiршiв.

Дмитро Григорович Білоус – невтомний оборонець рідного слова, поет, перекладач, ветеран українського радіо. Його книги «Диво калинове», «Чари барвінкові» – справжня енциклопедія української мови. Але краще за все про поета розкажуть його твори.

У одному з інтерв’ю Дмитро Григорович сказав: «Не хочу здаватися ні кращим, ні гіршим. Хочу бути самим собою. А ще ніколи не боявся чорнової роботи». Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій імені Лесі Українки та Максима Рильського, автор талановитих книг для дорослих і малечі, перекладач — Білоус завжди залишався надзвичайно скромною і делікатною людиною. Він ніколи не шкодував себе для людей і добрих справ.

13 жовтня 2004 року на 85 році життя помер Дмитро Білоус. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Збірка віршів "За Україну молюся" - це тріумф нашого рідного слова. Якщо дві перші книги – «Диво калинове» і «Чари барвінкові» - це поетична розповідь про дивовижну красу і чарівні таємниці рідної мови, то третя – «За Україну молюся» - це несподіваний ракурс захоплюючої розповіді про диво мовної молитви і чари прадавніх свят, які доніс до наших днів український народ.

Свята земля, ти вічно з нами,

ти рідна дочкам і синам,

де вперше промовляєм: «Мамо!»,

де вперше сонце світить нам.

Перший розділ книжки - "Земля євшанна, тополина". У ньому розкривається неосяжна любов Дмитра Григоровича до України. Поет у своїх віршах говорить про те, що ріднішої і кращої за Україну землі нема для нього ніде у світі.

Земля євшанна, тополина

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

Т.Шевченко

Земля євшанна, тополина,

той неповторний рідний край,

що з ним зв'язала пуповина,

дитячих літ ясний розмай.

На цій землі нас охрестили,

у купелі хрестом святим

животворящим захистили,

щоб не влягали духам злим.

Тут все на світі неповторне,

тут стільки ласки і тепла,

ласкавим теплом пригорне

кого – Дніпро, кого – Сула.

Віками вітер безупинно

Горами хвилю підійма...

О земле рідна, Україно!

У світі іншої – нема.

У кінці розділу поет возвеличує Слово, Слово правдиве й гоже, щоб завжди жило в людському серці.

Слово

Споконвіку було Слово,

й було Слово в Бога.

Й було Богом святе Слово, -

Все постало з Нього.

Помагай же Слову, Боже,

із пітьмою в герці,

щоб жило, правдиве й гоже,

у людському серці.

Другий розділ - "Молитва матері"

І хрестить нас мати

на ріднім порозі,

щоб нам, її дітям,

щастило в дорозі.

Перші слова просяться тут: "Спасибі, тату й мамо, за те, що вчили любові й доброти".

Треба ближнього любити

Здавна, кажуть добрі люди, ближніх

Бог велів любити.

І завжди для всіх і всюди

треба нам добро робити.

І найкраще – знаю нині -

коли совість підказала,

так зробить добро людині,

щоб вона про це й не знала.

«Кажу спасибі татові, бо й досібринять у моєму серці божественні пісні й молитви, які батько співав у церковному хорі і яких учив нас дома».

Божественні вічні пісні

Це ти, моя зоря на батьківська хато,

зринаєш сьогодні вві сні.

Це ти мені в душу вселила на свята

Божественні вічні пісні.

Тріскучий мороз чи завія надворі,

А нам, дітлахам, те дарма.

Нас батько навчає співати у хорі

І кращої миті нема.

Щоб кожен радів і душею світився.

- Ой, радуйся, земле.

Син Божий народився!

І вікна уже від морозу аж сизі,

а батько виводить своє.

Моргає сліпун-каганець на карнизі,

й від пісні світлішає.

Коли ж завесніє на білому світі,

засяє безмежна блакить,

усі небеса щедрим сонцем залиті

і в серці незмінно бринить:

- Христос воскрес із мертвих,

Смертію смерть подолав.

І сущим у гробі життя дарував.

«Кажу спасибі мамі, бо й досі чую її долоні, коли водила за руку до церкви, що була на другому кінці села...»

Чи вчила вас мати

Скажіть, люди добрі, чи вчила вас мати,

виходячи з хати,

тихцем промовляти,

щоб ви не забули, бува,

сказать на дорогу слова:

- Святий ангеле,

ходім зі мною:

ти попереду,

а я (кажи ім'я своє) за тобою...

І хрестить нас мати на ріднім порозі,

щоб нам, її дітям, щастило в дорозі.

Коли з вами ангел

попереду піде,

вас будуть минати

невдачі і біди.

Третій розділ - "Колобіг"

Йдуть колом, колом і сонце, і місяць, Збігає час.

Шле будні гожі і свята Божі Господь для нас.

«Ми любили все божественне, духовність входила в наші серця через красу, лагідність, гармонію. Гарні були в нашій хаті ікони під вишитими рушниками, на свята ще й прикрашені квітами...»

Будні й свята Бог послав людині

Велемудрий у своєму чині,

будні й свята Бог послав людині.

Бо людині необхідні будні,

щоб діла вершити многотрудні.

І потрібні для людини свята,

щоб спочила, у труді завзята.

Щоб змогла у мирі помолитись

І до Божих таїн причаститись.

В зимах, літах, осенях і веснах

Бог не забува й про безсловесних.

Люд гуляє – цей часу відтинок

для худоби теж перепочинок.

Вільна ж бо усяка твар на світі,

А за свійську – люди ув одвіті.

Що, прийшовши в свято з церкви, роблять?

І оселю, і худобу кроплять.

Молитви читають у світлиці,

промовляють до худоби й птиці.

Зілля прагнуть хоч пучечок взяти,

у хлівців віткнуть після посвяти.

Відігнати цим лиху личину,

захистить конячку й корівчину,

всіх нас зігріва діяння Боже,-

все у Господа доладне й гоже.

Народні церковні свята дуже зріднювали всіх.

Щедрий вечір

(13 січня)

Чи знаєм ми наші обряди і звичаї?

Чи їх не затьмарили впливи чужі?

Пригадую: скільки краси таємничої у щедрому вечорі, святі душі!

І скільки пориву в розміренім цокоті

копит за вікном, у розгоні саней...

А в хаті наш батько сідає на покуті,

і ми за столом, ціла купа дітей.

Між батьком і нами – кутя і крученики,

шкварки й холодці – все аж очі вбира,

яєчня, ковбаси, в макітрі – вареники,

коржів, пирогів – отакенна гора!

І як наша мати зуміла настачити?

Ось батько з-за тих пирогів до рідні

(навмисне пригнувшись):

- Чи ви мене бачите?

А ми в один голос: - Не бачимо! Ні...

Видать, - каже батько, - були не ледачими...

Помолимо ж Бога та вдарим чолом,

щоб ви мене, діти, й на той рік не бачили,

як сядемо знов за святковим столом.

Вертаюсь до мови тії чарівничої

і щиро бажаю, щоб вічно жили

такі дорогі родові наші звичаї

і гнулися в нас від достатку столи.

Практично на кожне церковне свято – від січня до грудня – Дмитро Григорович написав вірш. Поет не торкається у них суто богословних основ кожного християнського свята, але підсвічує його з погляду краси обряду і, зокрема, того обряду, який йому близький з дитинства...

Доктор філософії, доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик так оцінює книгу «За Україну молюся»: «Своєю книгою віршів Дмитро Білоус виховує любов і повагу до обрядової "інфраструктури" християнських свят, стверджуючи вагомість не тільки самого обряду, а й самої божественної ідеї, яка цю культуру запліднила й піднесла до висот духу».

За Україну молюся

За соборну вільну Україну

аз молюся, Боже мій, до Тебе:

- Україну, мову солов'їну,

край пшеничний під блакитним небом,

ріки збережи й сади веселі,

ароматами медів залиті,

іх дари солодкі, соковиті;

ниспошли нам злагоди в оселі,

у Твоїй руці – Твої ми діти;

миру, ласки дай містам і селам,

огради од фарисейства й злоби;

лихо одверни, тяжкі хвороби,

юрби заздрих, ницих та облесних;

сподоби розквітнуть на просторах,

яко на земних, так і небесних.

Асоціативний кущ.

Як бачимо, поет багато творів присвятив Україні. Тож пропоную вам створити асоціативний кущ до слова «Україна».

ПІДСУМОК УРОКУ

Дмитро Білоус працював у складну епоху. Вся його письменницька і громадська діяльність була цілеспрямованою, потребувала значної витримки і мужності. Були в митця і власні злети, були й помилки, проте він завжди дбав про людське добро і діяв на користь рідного народу.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати гумористичну повість Валентина Чемериса «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання».

04 травня 2020 року

Тема. Валентин Чемерис. «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання». Гумористична повість про життя і пригоди школярів із села Великі Чаплі

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Валентин Лукич Чемерис народився 8 липня 1936 року в селі Заїчинці Семенівського району Полтавської області. З 1953 року жив і працював у Дніпропетровську. 1971 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького. Працював у радгоспі, на низці підприємств Придніпров'я, в редакціях обласних газет, видавництві «Промінь». 1989-1993 р.р. – голова Дніпропетровської організації Спілки письменників України, працював в Адміністрації Президента України головним консультантом Президента з питань літератури (1993–1994).

1996–2000 рр. – секретар Національної Спілки письменників України, член її Президії і Вищої Ради.

Нині живе в Києві. Багато років працював у редакції газети «Літературна Україна» заступником головного редактора й завідуючим відділом сатири «Вишняк». Уклав 4 збірки антології українського сміху «З ким сміється Україна».

Нагороджений орденами рівноапостольного князя Володимира Великого (І, ІІ, ІІІ ступенів), святого архистратига Михаїла, Св. Кирила й Мефодія, Андрія Первозванного ІІ ступеня, Почесною грамотою і медаллю Кабміну України та іншими відзнаками. Заслужений працівник культури України.

Літературні твори Валентина Чемериса, що вийшли у 1962-2009 роках:

Збірки гуморесок і оповідань: «Хто на току, а хто на боку» (1962), «Урок виховання» (1964), «Сватання по телефону» (1968), «Закохана відьма» (1969), «Вуса №3» (1976), «Музикальний комар» (1980), «Як стати щасливим» (1981), «Домашній музей» (1981), «Еліксир для чоловіків» (1990), «7 ночей» (2003), «Де хазяйнує Валя Чемерис» (2006),

Повісті: «Коли спокушає диявол» (1966), «Операція «Земфіра» (1968), «В понеділок, після вибуху» (1976), «Ольвія» (1983), «Як стати мудрим» (1984), «Білий король детективу» (1986), «Славко» (1987), «Три секунди на вибір» (1987), «Вибори таємного агента» (1995), «Марина Чурай» (1997), «Я любила Шевченка» (1997), «Її звали янголом смерті» (1999), «Кохання в Україні» (2001), «Життя і смерть Володимира Глібовича, князя Переяславського» (2001), «Да святиться ім’я твоє, або Бомба для патріарха» (2001), «Убивство на хуторі біля Диканьки» (2003), «Три шаблі над скарбом» (2004), «Царська охота» (2005), «В сузір’ї Дракона» (2005), «День Ворона» (2006), «Тайна Агати Крісті» (2006), «Золотий саркофаг» (2009), «Ярлик на князівство» (2009).

Романи: «Родина Гордія Залізняка» (1974), «Приречені на щастя» (1985), «Скандал в імператорському сімействі» (1988), «Фортеця на Бористені» (1993), «Президент» (1994), «Епірська відьма, або Олімпіада – цариця македонська» (1996), «Смерть Атея» (1997), «Голгофа українського православ’я» (1998), «Генерали імперії» (2005), «Сини змієногої богині» (2006), «Ордер на любов» (2007), «Таємнича пригода на Орілі» (2007), «Марина – ариця Московська» (2009).

Автобіографічна трилогія «Веселий смуток мій» (2007).

Перегляд буктрейлера https://www.youtube.com/watch?v=vmG_qN2c-pg

Опрацювання гумористичної повісті «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання»

Літературний диктант

1. Події у творі відбуваються (де і коли?)…(влітку 1964 року, с. Великі Чаплі)

2. Головному герою (ім’я та прізвище, скільки років?)… (Вітько Горобець, неповних 14 років)

3. Другом головного героя є (ім’я та прізвище)…. (Федько Котигорошко)

4. Твір складається із… (2 частин)

5. Вітька разом із Петром Білим готувалися до… (дуелі)

6. Улюбленою фразою міліціонера Грицька Причепи були слова…. («на даному етапі»)

7. Тікаючи з саду діда Свирида, Вітька допоміг Грицьку Причепі виявити… (крадіжку зерна комірником)

8. Щоб привернути увагу Галі, Вітька вночі… (співав серенаду)

9. Під час сватання «турецький охотник» прийшов за… («голубою куницею»)

10. У відповідь під час сватання до Галі Вітька отримав… (смажене гарбузове насіння)

Теорія літератури

По́вість – епічний прозовий твір, який характеризується однолінійним сюжетом, невеликою кількістю персонажів і за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Гумор – художній прийом, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді.

Робота з текстом твору

- Назвіть персонажів твору (Вітька Горобець, Галя Козачок, Федько Котигорошко, Грицько Причепа, мати Галі, дід Свирид, Петро Білий.

- Знайдіть у тексті рядки, де автор описує зміни у ставленні Вітька Горобця до Галі

(«І раптом в один чудовий день ти зовсім-зовсім іншими очима глянув на свою товаришку з довгою косою. На свою біду ти побачив, що в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне, як ти міг раніше на них дивитися і не бачити їх?»).

- Знайдіть, яку зовнішність має Галя.

(«…в неї тоненька шия і маленькі груди, важкі коси й довгі, примхливо вигнуті брови, тоненька, немов вирізьблена, фігурка й чарівна посмішка, що вона вся струнка, весела й швидка, як вогонь на сухій соломі?»)

- Що було, на думку Вітьки, «лихом цивілізованого світу»?

(«Лихом цивілізованого людства, на думку Вітьки Горобця, були перший зубний біль і перше безнадійне кохання за формулою: «Він її любить, вона його – хтозна!»)

- Яку зовнішність мали Вітька й Федько?

(«Друзі не схожі були один на одного. Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий, він так швидко ходив, що маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах…)

- Доведіть, що Федько Котигорошко був начитаним хлопцем.

(Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком)

- Знайдіть у тексті слова про дружбу Вітька і Федька.

(«Вони були дуже близькі приятелі й рідко який день не зустрічались… Федько вмів тримати язик за зубами.»

«Але ти маєш друга, котрий за тебе не те, що серенаду напише, в огонь і воду за тебе піде! – з пафосом вигукнув Федько. – Будь спокійний! Матимеш свою власну серенаду».)

Проблемні запитання

1. Як ви думаєте, чи можна стосунки між Вітьком і Федьком назвати справжньою дружбою, адже вони такі різні?

2. Якими якостями повинна бути наділена дівчина, щоб сподобатися хлопцю, чи має їх Галя?

3. Як завоювати серце дівчини, наскільки це вдалося Федьку?

4. Прояв ревнощів – це добре чи погано?

5. Чи правильно вчинила Галина мати, відмовивши Вітьку?

6. Як би ви себе повели на місці Вітька?

7. Які поради ви дасте Вітьку на майбутнє?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти лист до одного з персонажів повісті (Вітька, Галі, Федька, Грицька Причепи, Петра Білого).

07 травня 2020 року

Тема. В.Чемерис «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання». Дружба і перше кохання, вірність і перший поцілунок, дуель і перше побачення

ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

Серед усіх чудес світу найбільше чудо – це людина й кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, охочих би, напевно, не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава й кохання, то переважна більшість вибрала б останнє. Так що ж таке кохання, щастя, життя? Над цими питаннями людство міркує, скільки існує. Тлумачний словник подає такі пояснення: кохання – почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; щастя – стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості; життя – стан живого організму в стадії розвитку, зросту. В основі сюжету повісті лежить цілком життєва ситуація. В житті існує одвічна проблема кохання. Яким треба бути, як поводитися, щоб здобути його? Тож твір, героїв якого ми будемо характеризувати, допоможе вам зрозуміти, що таке кохання, підкаже шлях до нього.

Складання літературного паспорту твору (письмово)

1. Автор – Валентин Чемерис.

2. «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання».

3. Літературний рід – епос.

4. Жанр – гумористична повість.

5. Тема – пригоди школярів із села Великі Чаплі; гумористична розповідь про справжню дружбу й перше кохання.

6. Ідея – поетизація першого почуття, утвердження високих моральних цінностей, таких як відповідальність, уміння дружити, працьовитість, взаємопідтримка, саморозвиток, наполегливість, уміння відповідати за свої вчинки.

7. Проблематика – кохання; батьки і діти; культура спілкування; дружба; уміння бачити прекрасне в буденності; необхідність навчання та розвитку творчих здібностей.

8. Композиція – 2 частини (І – «Дуель», II – «Голуба куниця»), 26 розділів.

9. Сюжет:

• експозиція: розповідь про те, як Вітька Горобець закохався в Галю Козачок;

• зав’язка: хлопець розповідає найкращому другові Федькові про свої почуття до дівчини;

• розвиток дії: події, пов’язані з підкоренням серця Галі (серенада, складання віршів до районної газети, спроба дістати приворотне зілля, допомога по господарству, дуель з Петром Білим, похід до кіно);

• кульмінація: спроба Вітьки за допомогою Котигорошка посватати Галю;

• розв’язка: відмова Соломії Кіндратівни віддати дочку заміж, пропозиція почекати 10 років.

10. Персонажі – Вітька Горобець, Галя Козачок, Федько Котигорошко, Петро Білий, Юрко Гречаний, міліціонер Грицько Причепа, Соломія Кіндратівна – матір Галі, дід Свирид, баба Векла, тітка Пріська, баба Хівря, дід Левонтій.

Робота зі змістом твору

• Яка незвичайна подія мала статися в селі Великі Чаплі?

• Чому саме дуель? Що таке дуель?

• Звідки про такий вид поєдинку знають учні?

• Хто з письменників зарубіжної літератури писав про дуель? Чи випадково введено вірш М. Лермонтова? На що він налаштовує?

• Що відчуває Вітька напередодні дуелі?

• Хто підтримує хлопця?

• Чому Вітька вибрав секундантом саме Федька?

• Як ви розумієте слова Федька: «А як ти покохав? Свідомо чи активно?» Чи можна закохатися саме так? (Чи може бути кохання свідомим чи активним?)

• Що відповів Вітько? («Узяв і покохав…»).

• Які поради давав Федько Вітькові щодо освідчення в коханні? («…від ультиматуму до сліз).

• Що таке серенада й чому саме її запропонував Федько?

• Хто зі співаків був прикладом взірцевого співу?

• Стисло перекажіть, як хлопці готувались до виконання серенади.

• Чим закінчилася спроба освідчитися серенадою?

• Що ще на початку походу віщувало хлопцям невдач?

• Чи засмутилися хлопці, що потерпіли фіаско?

Робота з текстом (дослідження крилатих виразів)

Пасти задніх – відставати, запізнюватися, бути позаду всіх, останнім, відставати або поступатися в чому-небудь.

Не ликом шиті – про кого-небудь здібного, освіченого; такого, що уміє тримати себе де-небудь або розібратися в чомусь.

Обіцяти золоті гори – знаджувати неймовірними обіцянками.

Діло в шляпі – усе гаразд, як слід.

Ведмідь на вухо наступив – про тих, хто не має музичного слуху.

Не святі горшки ліплять – за бажання можна багато чого навчитися.

Дідька лисого – вживається для позначення рішучого заперечення чогось; виражає незгоду з ким-небудь.

Підбивати клинці – залицятися до кого-небудь.

Чекати з моря погоди – даремно надіятися на кого-, що-небудь, чекати чогось, залишаючись пасивним.

Наче вітром здуло – хтось або щось несподівано або безслідно зник чи зникло.

Що з воза впало, те пропало – безповоротно.

Під лежачий камінь вода не тече – той, хто нічого не робить, нічого й не здобуде.

Складання кроків Вітьки до серця коханої (письмово)

Прагнучи завоювати серце Галі, Віть­ка випробовує різні методи. Утворіть кроки Вітька, поставивши їх у пра­вильній часовій послідовності.

Сватання, дуель, серенада, кіно, приво­ротне зілля, поцілунок, перше побачення, вірш у газету, любовне посланіє.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ (на вибір)

1. Придумати ще од­ну пригоду, яка трапилася з Вітьком та іншими героями твору.

або

2. Дати розгорнуту відповідь на запитання: «Чим приваблює мене образ Вітьки (Федька, Галі)?»

14 травня 2020 року

Тема. Образи Вітька Горобця, Федька Котигорошка, Галі Козачок у гумористичній повісті В.Чемериса «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання»

ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

Вітька Горобець

- Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий…

- Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.

- Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.

- Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові – бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.

- Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.

- Ой, який же ти замурзаний! – сплеснула руками. – І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.

Федько Котигорошко

- Маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах. По-третє, старша Федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком.

- Федько знову був Федьком: флегматичним, спокійним, добродушним і вайлуватим.

- Що в мене на думці, те в тебе на язиці. Чистісінький тобі Вольф Мессінг!

- Що він язикатий – знала, але щоб так складно небилиці плести… А щоки горять… Ах, які капосні щоки, так і горять, горять… Ну й утнув же Федько!

Галя Козачок

- Раптом Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою.

- Яка ж вона гарна!.. Куди він раніше дивився, куди?.. О сліпець!.. О великий сліпець!.. І добре, що хоч вчасно прозрів!

- Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з'явилася Галя Козачок.

- Вона підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.

- Щоправда, Галя – дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай Кордебалет.

Петро Білий

- Городом йшла Галя, його Галя із сином чаплівського фінагента Петром Білим! Вона весело сміялася до нього, і Петро теж сміявся. Отой завжди прилизаний, напахчений одеколоном мамин синок, Петро Білий. Отой Петро Білий, ябеда і боягуз, хвастун і брехун, якого Вітька терпіти не міг.

- Боягуз він нікчемний, а не Петро! Хвастун заячий! Та зроду-віку не повірю, щоб Галя його покохала!

Робота з таблицею

Заповнити таблицю (додається), указавши анкетні дані Вітька, Галі, Федька.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Скласти характеристику одного з головних героїв (письмово).

2. Повторити засоби комічного (усно).