Нові книжки про Шостку

Ювілейне видання з нагоди 150-річчя першої публікації нарису локотківського священика та вчителя Івана Танського "Село Локотки" здійснено за сприяння депутата Шосткинської міської ради Івченко Олександра Анатолійовича.

Нарис Івана Танського, який вперше був опублікований 150 років тому, починається з опису місцевості, де лежить село Локотки (зараз Локотківський мікрорайон м. Шостка) та переказу місцевого старожила про заснування села (ймовірно кінець XVI або початок XVIІ ст.).

Автор залишив нам відомості про сільський храм, освячений у 1778 р.; про мову локотських жителів, яка являла собою суміш литовської, тобто білоруської, з малоросійською; народну їжу і одяг; побудову хат; головні заняття селян для свого прожитку.

Видання містить тексти народних пісень, які співали на свята селяни, місцеві прислів’я, приказки, загадки. У нарисі розповідається про народну медицину; забобони і повір’я; сільську школу. До книжки увійшов "Тлумачний словник маловживаних і застарілих слів".

Видання з нагоди 100-річчя Української революції 1917 - 1921 рр. здійснено за сприяння громадського активіста Віктора Громила.

1917

Украй насичений подіями політичного життя виявився для мешканців поселення Шосткинського порохового заводу 1917 рік. Донедавна історія висвічувала минуле однобоко й не завжди об'єктивно. Лише зараз, завдяки залученню до вивчення тогочасних подій прихованих раніше в архівах документів, вдається впізнати сучасне в далекому складному минулому.

1905

"... панівною політичною ідеєю в Шостці все більше ставала есерівська, соціал-революційна. У 1905 р. в Шостці нараховувалося щонайменше три сотні есерів, тобто в кожній з 36 майстерень порохового заводу перебувало до десяти членів ПСР. Есери виявили себе під час страйків 1905 р. в Шостці".

1900

"Перший в історії Шостки стихійний виступ її мешканців стався 4 (17 за н. ст.) жовтня 1900 р. Шосткинці повстали тоді проти знахабнілого начальства порохового заводу, що наважилося показово зруйнувати 16 приватних хат переважно старих людей за їхню відмову підписувати орендні контракти на присадибну земельну ділянку".

Спогади з минулого Шостки 1915 - 1937 років є рідкісними на сьогодні документальними нарисами з довоєнного життя робітничого поселення. Написав їх колишній політв’язень, працівник секретних конструкторських бюро Анатолій Йосипович Приходько (1908-1990).

Він народився та зростав у Шостці, закінчив семирічку і профшколу. Вищу освіту та спеціальність порохняра здобув у Шосткинському хіміко-технологічному інституті. З 18 років працював на пороховому заводі, обіймав інженерні посади. У листопаді 1937 року Анатолія Приходька заарештували.

Каток репресій прокотився по його родині та багатьом інженерно-технічним працівникам заводу. Десятирічний термін ув’язнення Анатолій Приходько відбував в Татарській спецтюрмі м. Казані, де працював в засекреченому ОТБ-40, що розробляло новітні технології з виробництва піроксилінового пороху.

Анатолій Приходько створив дослідну установку новітнього порохового комплексу, яка отримала в 1950 році найвищу Сталінську премію І-го ступеню. Проте він, головний розробник установки та керівник робіт, безпідставно був виключений органами КДБ зі списку премії як засуджений.

Анатолій Йосипович повернувся до рідної Шостки лише через півстоліття, у 1989 році, дуже хворим, одиноким та старим. Він боровся, як міг, за життя, а коли хоч на мить вщухав біль хвороби, брався писати свої спогади. Його чіпка до подій та імен пам’ять, стала архівом неспростовних доказів того, що бачив, чув, пережив у своєму житті...