Голодомор 1932-1933

Доля України

Колоситься Україна стиглими хлібами,

Умивається, вродлива, росами, дощами.

Посміхається щасливо сонцю в небі синім,

Промовляє до народів співом солов’їним.

Чому ж, Боже, ти до неї милості не маєш?

Чому лихом та бідою наш народ караєш?

То грудьми спиняти мали монголо-татарів,

Захищаючи Європу від кровавих ханів.

То турецькі ятагани тіло розтинали,

То пихаті пани-ляхи нас за бидло мали.

І Москва, невже забула, де Русь почалася?

Розрослася, знахабніла, за старе взялася.

Свою правду, своє слово хоче нав’язати,

Ти цього хотів, Богдане, для рідної хати?

Ради примари-ідеї мільйони згубили,

Та все мало. В 33-м ще й голод створили.

Вимирали цілі села, останнє забрали.

Це ж коли на Україні були канібали?

Та змусили. Бур’ян їли, полову шукали,

Собак, котів, щурів, пташок – усе підбирали.

Яке серце не заплаче, душа не здригнеться,

То, що було в Україні геноцидом зветься.

Відповів хтось? Не питайте, і так все минеться.

Є у світі Божа воля, тож Він розбереться.

Проте нині в кожнім домі при свічах чатують,

Страшну правду про минуле наші діти чують.

В день скорботи покаявшись у тихій молитві,

Схилим голови і мовим слова справедливі.

Нехай вогник святих свічок у серцях палає,

Нас минуле об’єднує, а не розділяє.

Вільна, рівна серед рівних Україна встане,

Все здолає, і для неї світлий день настане!

Леонід Горох // Сумщина. – 2008. - №128. – с.2