До Дня Перемоги

Ветерани...

Стискається серце від того, що вони залишають нас, уходять останні, які були наймолодшими у той страшний воєнний час, а тим наймолодшим - вже за 90 років...

Чи були вони щасливі? Чи бачили щось, крім тяжкої праці? Чи не обділили ми їх своєю увагою та любов’ю?

Що відчувають вони зараз, коли знову війна? І це вже наша війна, і нам боронити рідну землю.

ВОНИ уходять...

ОСТАННІЙ

Настане день

Cкорботи світової -

І попливе у лодії труни

За вічний круг і пруг

Останній Воїн

Великої, Священної війни.

Душа солдата в потойсвітнім краї

Повільно рушить на суворий звіт,

І від осколків давніх

Перед раєм

Дуга безпеки заячить у світ.

І сам Петро,

Зачудування повен

З небаченої досі дивини,

У Всеблагого запитає:

- Хто він? -

І Бог відкаже:

- Се - Останній Воїн

Великої, Священної війни.

Ти відчини Йому ворота,

Петре,

І - грішного - до раю запроси:

Він на землі зазнав такого пекла,

Що Я Його простив

На всі часи!

...Останній залп

Прониже тишу гостро.

І в щемну мить,

Як сироти в сльоту,

Таку печаль відчують

Час і простір,

Що навіть кутий з каменя

Апостол

Ледь стримає за вією сльозу.

Борис Олійник

***

Однажды вы проснётесь на рассвете

От необыкновенной тишины,

И вдруг поймёте: нет на белом свете

Последних ветеранов той войны.

Она ещё идёт…

Уже без званий,

Побед и поражений, без наград:

За благодарность из воспоминаний

Живых - о не вернувшихся назад.

Мне говорят:

- страницы не закрыты,

Пока могилы ждут своих ребят;

А я и есть – тот самый не зарытый,

Ещё не захороненный солдат;

Наступит день – и мне у изголовья

Из всех, кто раньше крепким сном уснул,

За эту жизнь, оплаченную кровью -

Поставит смерть печальный караул.

Затихнет гром прощального салюта,

Как отголосок прошлых бед страны,

И люди мира вздрогнут почему-то

От наступившей следом тишины…

Ну, а пока (до срока не забыта) -

Идет война, и я не виноват:

Оставшийся последним - не зарытый,

Сырой земле не преданный солдат.

Оставшийся последним, не убитый,

Ещё живущий на Земле –

Солдат.

Николай Манацков

***

У вічність ідуть ветерани війни,

між нас їх все менше і менше.

Несуть заміновані болі вони,

від ран у санбатах не вмерши.

Вогонь перехресний знемоги і ран

все ближче...

І час той настане,

коли на плакаті один ветеран

залишиться з нами.

Останній...

Цвіте над солдатом вінок сивини,

горить під солдатом дорога.

Він з боєм відходить

у пам'ять війни...

Спішімо, спішімо до нього!

Петро Перебийніс