Григір Тютюнник "Дивак"
Григір Тютюнник “Дивак”
План
Ідея неповторності й багатства внутрішнього світу людини.
Точність і лаконізм описів природи.
Аналіз змісту оповідання “Дивак”
Жанр: автобіографічне оповідання.
Тема: зображення ставлення людини до природи та різниці у її сприйнятті хлопчиком та дідусем.
Ідея: оспівування краси природи та гідного ставлення до неї крізь призму розуміння маленького хлопчика Олеся.
Головна думка оповідання “Дивак” – бережно відноситися до природи, не втрачати своєї індивідуальності.
“Дивак” головні герої:
Олесь (головний персонаж);
Федько Тойкало,
дід Прокоп,
вчителька Матильда Петрівна,
матір Наталка,
школярі, селяни (другорядні персонажі).
Проблематика твору “Дивак”
єдності людини і природи;
добро і зло;
духовної краси особистості.
Композиція твору “Дивак”
Експозиція: дорога Олеся до школи
Зав’язка: непорозуміння на уроці малювання між учителькою та учнем
Розвиток дій: втеча з уроку, блукання верболозами, примирення з Федьком, зустріч з дідом
Кульмінація: розмова з дідом, непорозуміння та образа
Розв’язка: вечеря без Олеся, сон хлопця, народження нового дня
Опис природи в творі “Дивак”
– поведінка дятла («Зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на Олеся: чого тобі тутечки? Здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку»);
– природа навколо школи («По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. З бовдурів дим угору тополиними стовпами. Повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками,— там б’ють джерела»);
– замерзла річка («Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. Воно тьмарилось мулистим пилком, пускало бульбашки, котрі прилипали до криги — білі, круглі, як воляче око. Течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь»);
– ліс увечері («У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном»).