Григір Тютюнник "Дивак"

Григір Тютюнник “Дивак”


План


  1. Ідея неповторності й багатства внутрішнього світу людини.

  2. Точність і лаконізм описів природи.

  3. Аналіз змісту оповідання “Дивак”



Жанр: автобіографічне оповідання.

Тема: зображення ставлення людини до природи та різниці у її сприйнятті хлопчиком та дідусем.

Ідея: оспівування краси природи та гідного ставлення до неї крізь призму розуміння маленького хлопчика Олеся.

Головна думка оповідання “Дивак” – бережно відноситися до природи, не втрачати своєї індивідуальності.


“Дивак” головні герої:

Олесь (головний персонаж);

Федько Тойкало,

дід Прокоп,

вчителька Матильда Петрівна,

матір Наталка,

школярі, селяни (другорядні персонажі).


Проблематика твору “Дивак”

єдності людини і природи;

добро і зло;

духовної краси особистості.


Композиція твору “Дивак”

Експозиція: дорога Олеся до школи

Зав’язка: непорозуміння на уроці малювання між учителькою та учнем

Розвиток дій: втеча з уроку, блукання верболозами, примирення з Федьком, зустріч з дідом

Кульмінація: розмова з дідом, непорозуміння та образа

Розв’язка: вечеря без Олеся, сон хлопця, народження нового дня

Опис природи в творі “Дивак”

– поведінка дятла («Зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на Олеся: чого тобі тутечки? Здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку»);


– природа навколо школи («По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. З бовдурів дим угору тополиними стовпами. Повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками,— там б’ють джерела»);


– замерзла річка («Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. Воно тьмарилось мулистим пилком, пускало бульбашки, котрі прилипали до криги — білі, круглі, як воляче око. Течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь»);


– ліс увечері («У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном»).