Елітарна і масова література

Складання тез до науково-пізнавальної статті

Мета: з’ясувати і довести, що у кожного типу літератури є свої переваги і недоліки; великі письменники бувають і там, і там.

Елітарною можна назвати літературу, яка характеризується

насамперед оригінальністю, дивністю, незвичністю та новизною.

За Г. Блумом

«Масова література — це резервуар тем, сюжетів,

героїв для літератури «елітарної».

C. Філоненко

Елітарна література — художнє письменство, розраховане на витончене естетичне сприйняття, на інтелектуально освіченого читача, що вимагає значної обізнаності з надбаннями світової культури. Вона випереджає середній рівень духовного розвитку суспільства, задає високі зразки для наслідування. У розвитку літератури елітарність протистоїть масовості. Елітарна творчість є у багатьох письменників-класиків: Т. Шевченка (поезії останніх років), І. Франка (філософська лірика), Лесі Українки (драматургія), М. Рильського, М. Зерова, Є. Плужника, М. Бажана, О. Ольжича, Є. Маланюка, Г. Чубая та ін. У ХХ ст. (особливо в другій половині) виявилася тенденція різкого розмежування елітарної модерної та масової літератури («чтива»). Реакцією на цей процес став постмодернізм, коли в одному творі поєднуються «пласти», розраховані на масового читача і на елітарного.

Масова література — інша назва — белетристика. Художня література, розрахована на масового читача, його середній рівень розвитку. Протиставляється елітарній літературі. Умовно белетристику можна поділити на високоякісну (П. Коельйо, Р. Бах, в українській літературі — «Тигролови» І. Багряного) і низькоякісну («чтиво»). Головна функція масової літератури — розважальна, проте високоякісна здатна також порушув важливі проблеми, ставити високі ідеали, покликати до наслідування, натомість «чтиво», що будується за простими схемами, відповідає на запити читача, а не формує їх. Елітарна та масова література — два потоки сучасного літературного процесу. В сучасних культурно-історичних умовах традиційне протистояння елітарної та масової літератури втратило свою гостроту.

Ознаки елітарності та масовості в сучасній літературі:

1. Для сучасної елітарної літератури характерна «жанрова гра» — жанрове винахідництво, гібридизація жанрів, активне використання форматів та мовних ознак нехудожніх текстів, в той час як твори масової літератури визначаються як художні, їхні автори прагнуть, щоб вони максимально відповідали своїй жанровій характеристиці.

2. Автори елітарної літератури більше орієнтуються на співтворчість читача.

3. В елітарній літературі читачі віддають перевагу структурам художнього світу (зокрема, мові), а в літературі масовій визнають пріоритет реалій навколишнього світу.

4. Твори елітарної літератури орієнтовані на читача з «літературною пам'яттю», а масової — розраховані на те, що читач не зможе впізнати відомий сюжет в новій обробці, не зверне уваги на сюжетні невідповідності, не помітить одноманітності художніх прийомів.

Людство вступило у нову культурну епоху, ім'я якої — Постмодернізм. Його культурна парадигма намагається зняти проблему протистояння культур: елементи масової культури включаються в контекст елітарної і навпаки, і обидві вони поміщаються в іронічний контекст. Наскільки вдасться Постмодернізму згладити крайності обох культур — покаже час.

Елітарна і масова література

«Дбайливо ставтеся до того, що не розумієте,

це може виявитися витвором мистецтва»

напис у Національному музеї Прадо

У сучасному літературознавстві існує два типи літератури – елітарна та масова, що орієнтовані на культурні потреби різних категорій читачів. Цілком очевидно, як зазначав ще італійський економіст Вільфредо Парето в ХІХ столітті, що є клас (прошарок) тих, хто керує, і прошарок (клас) тих, ким керують, — відповідно еліта й маса.

Елітарні твори вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності. Часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого і розвиненого читача, який би у процесі знайомства з текстом залучався до «співавторства». НЕРІДКО В ДІЮ ВСТУПАЄ ТАК ЗВАНЕ ДЕМОНСТРАТИВНЕ СПОЖИВАННЯ, ЗА ЕКОНОМІСТОМ ТОРСТЕЙНОМ ВЕБЛЕНОМ, КОЛИ ПОСТАВИТИ НА СВОЮ ПОЛИЦЮ ДЖОЙСА ЧИ ПРУСТА — ЦЕ ВЖЕ МАЙЖЕ ЇХ ПРОЧИТАТИ. Елітарна література розрахована на читача, який має певний рівень внутрішньої культури та освіти, орієнтується в літературному процесі, опанував літературознавчу термінологію. У цих творах порушуються філософські та загальнолюдські проблеми, а також наявні широкі інтертекстуальні зв'язки.

Для елітарної літератури характерна гібридизація жанрів, складність мовних засобів, філософська наповненість змісту та образів, цитування, колажування, інтелектуальна гра з читачами. Елітарна література передбачає конкретну читацьку аудиторію – вузьке коло реципієнтів, які здатні до осягнення змісту, розуміння алюзій та декодування складного лише для поверхового прочитання художнього твору, це читачі-співучасники з не меншою активністю інтелекту та уяви, як у автора. Глибина проникнення в такі твори найчастіше визначається рівнем знання інших художніх текстів, кваліфікований читач повинен уміти прочитати не тільки диктумний план (послідовність подій та їхнє тло), а й модусний – систему поглядів свідомостей автора і персонажів, що взаємодіють у тексті

Масова література — розважальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості й популістську стратегію завоювання публіки, а також примітизувати художні відкриття «високої» літератури, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання. Їх типові ознаки — пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку і часто щасливий фінал — «хепі-енд». До масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні романи (бойовики), жанри коміксу, трилеру, фантастичні романи, фентезі.

На відміну від високої, масова література орієнтується на потребу пересічного читача відпочити від дійсності, тяжіє до типізації, стандартизації, в пізнаваності сюжетів та образів, вільно користується мовними штампами та позбавлена психологізму. Для задоволення очікувань публіки творці масової літератури використовують набір відомих літературних формул, чітко дотримуючись правил популярних жанрово-тематичних канонів. Такі твори будуються за трафаретними сюжетними схемами, мають схожу тематику та наративну структуру, відповідають звичним естетичним шаблонам та ідеологічним стереотипам. Головний принцип масової літератури – принцип формульності, серійності, що виявляється на всіх рівнях тексту – від сюжету й персонажів до типових промовистих заголовків, які разом зі специфічно оформленою яскравою обкладинкою свідчать про приналежність цієї книги до конкретного виду масового чтива, як-от детектив, мелодрама, любовний роман тощо.

Класика української літератури – "Енеїда" Котляревського – окрім, природно, вузько-визначеного її стилю, – свого часу, була химерною, фантастичною, елітарною, мас культовою чи… маскультівською. Але зараз у межах свого жанру (бурлескно-травестійна поема) це – класика, тобто елітарне чтиво. До речі, стиль її досить-таки неоднорідний: класицизм, романтизм, реалізм. Отож, маємо ще один чинник – елітарна література створюється насамперед не тільки мозками, а часом.

Уявлення про високе та низьке те ж в різні часи – різне. Ф.Рабле теж колись був вибухом низького стилю й смаку, проте зараз віднесли б його швидше до елітарної літератури поряд з Данте та Петраркою. В низькому жанрі крутійських історій написано Декамерон. Це ж була та ж белетристика, яку сьогодні усі інтелектуали читають із задоволенням. Твори Джонатана Свіфта були вишуканим памфлетом, незрозумілим ребусом, що тішив інтелектуалів тогочасної Англії своїми натяками та алюзіями, проте став врешті решт не тільки масовою, а ще й дитячою літературою.

Поділ на масову і елітарну культуру в цілому виникає тоді, коли грамотність перестає бути привілеєм якогось вузького класу суспільства. Наприклад, україномовної інтелігенції. Все залежить - якого змісту надавати цим словам. "Масова" – це література, яка зрозуміла широким верствам населенням, "елітарна" – та, яка потребує певних знань для її розуміння. "Масова" ніколи не була і не є конкурентом відносно "елітарної" і навпаки. Вони співіснують і скоріше за все – це симбіоз. Є хороші приклади як першої, так і другої. Проте краще називати не "елітарною" чи "масовою", скоріше розважальна і філософська. Але і вони можуть поєднуватися в одній книзі. Почитайте Сфіфта "Подорожі Гулівера" або Оруела "Скотный двор". У будь-якому випадку розглядати "елітарну" як синонім "якісної" літератури, "масової" як "поганої" просто не припустимо. А взагалі є хороші твори і просто писанина неважливо розрахована на масового читача або "елітарного". Щодо "масової" та "розважальної" доречним буде і термін "популярна", він більш толерантний і не принижує таку літературу.

Сучасна література – це окрема соціальна сфера з власною інфраструктурою, що має забезпечити книжку (будь-то зразок елітарної чи масової літератури) усім необхідним для її успішного «життя» в суспільстві. Це й фахова критика на сторінках популярних газет, журналів, цікаві рецензії, реклама на радіо та телебаченні, а також розгалужена мережа спеціалізованих книгарень.

Цікаво, що саме поняття високої культури народилося у Вікторіанську добу. 1869 року його вперше використав англійський поет Метью Арнольд, сноб і педантичний інтелектуал, що з винятковим презирством ставився до ширнармас, зокрема до середнього класу, який називав «філістимлянами». А культура масова — це вже явище ХХ століття, яке 1941 року означив німецький філософ Макс Горкгаймер, одразу ж звинувативши її в нескінченному виробництві-відтворенні одного й того самого задля задурювання мас. Власне, на те література еліт та масліт і є антонімами, щоб ніколи не порозумітися і змушувати своїх шанувальників зневажливо одне на одного пирхати. Хоча завжди треба пам’ятати славнозвісний напис у Національному музеї Прадо: «Дбайливо ставтеся до того, що не розумієте, це може виявитися витвором мистецтва».

Масову літературу читають 90% усіх людей, а 10% просто соромляться про це казати. З елітарною літературою ситуація кардинально інша: 10% її читають і несамовито цим хизуються, а 90% навіть не соромляться того, що про неї й не чули.

Тому не треба дорікати тим, хто читає комерційну літературу. Ця література для відпочинку й розслаблення, і для черпання красивих образів і сюжетів – якби Еко не читав Конан Дойла, хтозна, чи написав би він "Ім’я троянди", і якби Борхес не перечитав півтисячі детективів, хтозна чи вдалися б йому такі класні оповідання. Тому одним до вподоби Джойс і Сартр, а хтось у захваті від Ролінг і Желязни. Але й елітарні – Борхес, Еліот, Толкієн, Сарамаго не залишаються сьогодні без уваги.

То ж підсумуємо. Література має два підтипи:

– елітарна (не для всіх, мистецтво для мистецтва);

– традиційна (зрозуміла і профанам).

Не можна сказати, що один підтип кращий за інший, у кожного є свої переваги і недоліки і великі письменники бувають і там, і там.